Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич - Страница 4

• Предыдущая
• 4/13
• Следующая

Дранко.

Кукса і Дран­ко (ра­зом).

Дранко.

Кукса.

Дранко.

Кукса.

Кукса і Дран­ко (ра­зом).

Кукса.

Дранко.

Кукса.

Дранко.

Дранко і Кук­са (ра­зом).

Дранко.

Кукса.

Дранко.

Кукса.

Дранко.

Дранко.

З дворів чу­ти регіт.

Ій-богу, вже Гор­пи­на вик­ра­дається ку­дись! Де б мені ду­би­ну за­че­пи­ти? Пост­ри­вай же, я тобі дам пе­че­риці! (Ви­тя­га з ти­ну кілок і біжить в подвір'я).

Кукса. Піти ще у млин, чи не зас­ну хоч тро­хи?.. Та, мо­же, зас­по­ко­юсь.

Антон (пос­терігши йо­го, кри­чить на Ориш­ку). Уби­рай­ся, уби­рай­ся з мли­на, нічо­го тобі тут за­сид­жу­ва­тись!

Кукса. Ай, мо­ло­дець Ан­тон! (До Ориш­ки). Поцілуй йо­го, Ориш­ко, то він за­раз по­добріша! (Ре­го­че).

Антон. Як ви, ха­зяїн, отак бу­де­те пов­ча­ти її, то я й ро­що­ту поп­ро­сю!

Кукса сміюч­ись пішов у млин.

Кук­са (ти­хо). Та то я на­ро­чи­то…

Оришка ви­хо­дить усміха­ючись.

Оришка. Ну, та й не хит­рий же Ан­тон? Як дос­томітно удає з се­бе сер­ди­то­го, ніби й справді не­на­ви­дить ме­не… А вже як він ме­не лю­бе, як ко­хає, то й не знаю, чи змо­же який інший па­ру­бок ко­ха­ти так дівку! І цілує, і при­гор­тає, і ще­бе­че!.. І так же то лю­бо тоді ста­не на сер­цеві та ве­се­ло! (Співи).

(Пішла в ха­ту).

Дранко і Гор­пи­на.

Горпина (іду­чи че­рез кін). Я ж вам ка­жу, що за­раз вер­нусь!

Дранко. А я тобі ка­жу: вер­нись! Вер­нись за­раз мені, бо но­ги по­пе­ре­би­ваю!

Горпина. А я вам ка­жу: не вер­нусь-та­ки. (Пішла)

Дранко. Ах ти ж анах­те­ма! (Ки­дає вслід їй па­ли­цю і по­па­ди в Ска­кун­ця).

Дранко і Ска­ку­нець.

Скакунець (підняв пал­ку). Ну що ж, як оцей до­ку­мент та предс­тав­лю я до осо­би ми­ро­во­го судді?

Дранко. Ви­ба­чай­те, то я не­на­ро­ком!

Скакунець. Що мені з ва­шо­го "ви­ба­чай­те"? Ви моїй особі мог­ли оцією осо­бой но­ги по­пе­ре­би­вать.

Дранко. Ви­ба­чай­те, будь лас­ка!

Скакунець. Знов "ви­ба­чай­те"! Чуд­ний на­род!

Дранко. А чо­го ж вам ще?

Скакунець. Не до­во­дя до осо­би ми­ро­во­го судді, пред­ла­гаю вашій особі зап­ла­тить моїй особі руб сереб­ра. На це вам даю стро­ку три дні. Це од­на стат­тя. А дру­гий па­раг­раф: маю до вас лис­та з го­ро­да.

Дранко. Лис­та? Да­вай­те мерщій! (Убік). Пев­но, від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча з го­ро­да! Мо­же, про що ціка­ве пи­ше?

Скакунець (гу­ка в двір Кук­си). А хто там є жи­вий? Скажіть ха­зяїнові, що маю до нього лист з го­ро­да!

Кукса хут­ко ви­хо­дить з мли­на.

Кукса. Ка­же­те, лис­та до ме­не при­нес­ли? (Убік). Пев­но, хтось з при­ятелів чи не же­ни­ха рає?..

Дранко. Да­вай­те ж мерщій, бо мені ніко­ли!

Пи­сар. Ніко­ли не тре­ба ха­па­тись! Хто ха­пається, той тільки діло псує, так і в псал­тирі по­ка­за­но: хто спішить, той лю­дей смішить… Так-то, при­ятелі мої лю­бенії і ми­лос­тиві го­су­дарі.

Кукса. По­жа­луй­ста, мерщій да­вай­те!

Писар. Що?

Кукса. Та лист же!

Писар. Який?

Дранко. А, які-бо ви! Тут пов­на го­ло­ва кло­по­ту!..

Кукса. Аж гу­де в го­лові, як у млині, від то­го кло­по­ту…

Писар. Слу­хай­те сю­ди, я вам роз­ка­жу од­ну прич­ту. Їхав один чо­ловік че­рез ву­зенький місток, а йо­му на­зустріч по­лу­па­нок. "Звер­тай!" - кри­чить по­лу­па­нок. Той мов­чить. "Звер­тай!" - кри­чить уд­ру­ге. Той та­ки мов­чить. По­лу­па­нок ба­че, що не­пе­ре­ва­га, вже про­мо­вив сти­ха: "Будь лас­ка, звер­ни, чо­ловіче доб­рий". А чо­ловік тоді і од­мо­вив: "А де ж ва­ше здрас­туй­те?.."

• Предыдущая
• 4/13
• Следующая