Празький цвинтар - Эко Умберто - Страница 44

• Предыдущая
• 44/95
• Следующая

З чого ж має починатися єврейський план завоювання світу? Певно, що із заволодіння золотом, як мені підказав Туссенель. Завоювати світ, щоб поставити на вуха королів та уряди, заволодіти золотом, щоб удовольнити соціалістів, анархістів та революціонерів, зруйнувати святі принципи християнського світу, аби збентежити папу, єпископів та парафіяльних священиків. І вкрапити трошки бонапартистського цинізму, про який так добре сказав Жолі, та додати єзуїтського лицемірства, якого ми з Жолі обоє набралися у Сю.

Я знову пішов у бібліотеку, але цього разу у паризьку, яка була набагато більшою за туринську, і віднайшов там ще кілька зображень празького цвинтаря. Він існував ще з середньовіччя, та з часом, оскільки розширити його за дозволені межі не могли, могили почали рити одну на одній, нагромадивши таким чином, може, й сто тисяч тіл, густо понатикавши надгробків майже один до одного, укритих тінню листя бузини, навіть не дбаючи про те, щоб якось причепурити їх, бо юдеї бояться образів. Можливо, гравіювальників зачарувало місце, й вони дещо перестаралися, створюючи це стовпище каменів, схожих на кущі, котрі гнуться під всіма вітрами у вересковій пустці, простір цей видавався роззявленою пащекою беззубої старої відьми. Та дякуючи більш вигадливим гравюрам, вирізьбленим під місячним сяйвом, я відразу ж усвідомив, яку можу отримати користь від цієї атмосфери відьомського шабашу, якщо поміж тим, що скидалося на плити, які постали навсібіч через коливання землі, стали б зігнувшись рабини у плащах та каптурах, з посипаними сивиною цапиними борідками, що замірилися вчинити всесвітню змову, схилившись до надгробків, за котрі трималися, й утворюючи у нічному мороці пущу скам'янілих химер. А посередині — могила рабина Льова[191], який у шістнадцятому столітті створив з глини Голема — страшезного велетня, який мав відомщати за всіх євреїв.

Краще за Дюма, краще за єзуїтів.

Звісно, інформація, яка містилася у моєму документі, мала б бути записана з усних свідчень свідка, який був на цвинтарі тієї жахливої ночі і який має зберігати інкогніто, інакше покаранням буде смерть. Він прийде на цвинтар уночі, перевдягнувшись рабином, ще до початку церемонії, і сховається неподалік купи каміння, що є могилою рабина Льова. Рівно опівночі, ніби висловлюючи огуду, дзвони християнської церкви пробили жидівський збір, і вийшло дванадцять постатей у темних плащах, і голос, ніби лунаючи з могили, привітав їх як дванадцять Рош-Бат-Еббот, дванадцятьох голів родів Ізраїлю, й кожен промовив у відповідь: «Вітаємо тебе, о сине проклятого».

Отака ява. І так само, як колись на Горі Грому, голос того, хто скликав їх разом, промовив: «З часу нашої останньої зустрічі минуло вже століття. Звідки ви й чиїми є представниками?» І голоси по черзі промовляють: «Рабин Юда з Амстердама, Рабин Бенхамін з Толедо, рабин Леві з Вормса, рабин Манассе з Пешта, рабин Ґад з Кракова, рабин Симеон з Рима, рабин Сібулон з Лісабона, рабин Рубен з Парижа, рабин Дан з Константинополя, рабин Ассер з Лондона, рабин Ізашер з Берліна, рабин Нафталі з Праги». Тоді голос, чи то тринадцятий учасник зібрання, просить кожного перелічити скарби, які має його спільнота, а потім рахує багатства Ротшильда та інших видатних світових банкірів-євреїв. У результаті нарахували по шістсот франків на кожного з трьох з половиною мільйонів, які мешкають у Європі, і вийшло безмаль два мільярди франків. «Для того, щоб знищити двісті шістдесят п'ять мільйонів християн, ще замало, — казав тринадцятий учасник, — але вистачить для початку».

Потрібно було ще вигадати, що вони обговорюватимуть, але кінець я вже уявив. Тринадцятий голос викликав дух рабина Льова. Блакитнувате світло, що здійнялося з його могили, ставало дедалі несамовитішим та сліпучішим. Хтось з дванадцяти учасників зібрання кинув на гробовище каменем, і світло поступово згасло. Поглинуті (як-то кажуть) темінню, дванадцятеро поволі зникли у різних напрямках, а цвинтар знову поринув у свій примарний та безживний смуток.

Отже, Дюма, Сю, Жолі, Туссенель. Окрім наставника, отця Баррюеля, мені не вистачало духовного провідника, який би виражав бачення ревного католика. Саме тими днями Лаґранж, спонукаючи мене поспішити із зустріччю з Єврейським альянсом, повів мову про Ґуґено де Массо[192]. Я дещо чув про нього: це був католицький журналіст — легітиміст, донині займався магією, демонічними обрядами, таємними товариствами та масонством.

— На нашу думку, — мовив Лаґранж, — він наразі закінчує книжку про євреїв та євреїзацію християн, не знаю вже, чи ви мене розумієте. Вам, можливо, буде корисно зустрітися з ним і дістати важливу інформацію, яка б стала у нагоді нашим російським друзям. А нам було б корисно знати, що він там пише, адже ми не хочемо, щоб потьмарились добрі стосунки між нашим урядом, церквою та колами єврейських фінансистів. Вам слід представитися науковцем-євреєзнавцем, який у захваті від його праць. Є людина, яка може ввести вас у його оточення, це такий собі абат Далла Піккола, який уже зробив нам кілька послуг.

— Але я не знаю івриту!

— А хто вам сказав, що Ґуґено його знає? Для того, щоб когось ненавидіти, зовсім не обов'язково говорити його мовою.

Зараз (раптово!) я згадав свою зустріч з абатом Далла Пікколою. Бачу його так, ніби ось він стоїть переді мною. І згадавши його зовнішність, я розумію, що він не моя копія, чи, якщо хочете, двійник, позаяк має щонайменше шістдесят років, майже зовсім згорблений, косоокий, та ще й зуби видаються наперед. Побачивши його зараз, я б сказав: «Абат Квазімодо». Та ще й говорив він з німецьким акцентом. Пам'ятаю, Далла Піккола розповідав мені, що треба не спускати очей не лише з євреїв, але й з масонів, адже, врешті-решт, ідеться про одну й ту саму змову. Я дотримувався думки, що не варто відкривати за раз більше одного фронту, тож я відклав нашу розмову на потім, але з певних натяків, які робив Далла Піккола, я зрозумів, що вісті про масонські збіговиська цікавлять єзуїтів, оскільки церква готувала жорстокий наступ на масонську проказу.

— Хай там як, та коли ви зв'яжетеся з тими колами, скажіть мені. Я є братом у паризькій ложі й маю там багацько корисних знайомих.

— Ви, абате? — спитав я, а Далла Піккола посміхнувся:

— Ви й не уявляєте, скільки священиків належать до масонів…

Тим часом у мене відбулася розмова з Ґуґено де Массо. Це був сімдесятирічний старець, уже слабкий на розум, переконаний у тих небагатьох думках, що ще мав у своїй голові. Цікавився він лише тим, щоб довести існування диявола, магів, відьмаків, спіритистів, месмеристів, євреїв, попів-ідолопоклонників і навіть «електриків», які підтримували існування такого собі життєвого принципу.

Говорив він плавно й почав від самих початків. Я покірно слухав розповіді старого про Мойсея, фарисеїв, про Великий синедріон і про Талмуд, а тим часом Ґуґено пригостив мене чудовим коньяком, недбало залишивши пляшку на столі перед собою, а я й не пручався.

Він розповів мені, що серед єврейок процент проституток більший, ніж серед християнок («А хіба це не було зрозуміло, — питав я, — з Євангелія, коли, де б не ступив Ісус, повсюдно він зустрічав одних лише грішниць»), потім він узявся доводити мені, що у моралі талмудистів немає такого поняття, як «ближній», і немає жодних згадок про обов'язки, які до них маємо ми, що пояснює й по-своєму виправдовує жорстокість, з якою євреї руйнують сім'ї, знеславлюють дівчат, викидають просто неба старих та вдовиць, виссавши з них лихварством усю кров. Як і у випадку з повіями, лиходіїв серед євреїв також більше, ніж серед хрещеного люду:- «Чи знаєте ви, що з дванадцяти справ, порушених за крадіжки в суді Лейпцига, одинадцять стосуються юдеїв?» — вигукував Ґуґено, лукаво додаючи: «Власне, на Голгофі праведник був лише один, а інші двоє — злодії. Загалом, злочини, які скоюють євреї, огидніші: шахрайство, обман, лихварство, навмисне банкрутство, контрабанда, підробка грошей, хабарництво, фінансові махінації, й не просіть мене продовжувати цей перелік».

• Предыдущая
• 44/95
• Следующая