Празький цвинтар - Эко Умберто - Страница 40

• Предыдущая
• 40/95
• Следующая

Потому всі вгамувалися й повернулися до своїх справ, ніби зовсім нічого не трапилося.

Тут Симоніні знайшов Ґав'ялі в оточенні його товаришів, які, здається, усі розділяли його думку про вбивство голови держави; майже всі вони були італійськими політв'язнями й майже всі були асами з вибухівки, або ж принаймні пристрасно нею цікавилися. Коли за столом градус сп'яніння сягнув значного рівня, почалися розмови про помилки відомих людей минулого, які вчиняли замахи: пекельна машинерія Кадудаля[174], який замахувався на життя Наполеона, тодішнього першого радника, що використовував суміш селітри та картечі, котра, може, й діяла колись на вузеньких вуличках столиці, але наразі була б абсолютно недієвою (відверто кажучи, тоді з неї теж користі не було). Революціонер Ф'єскі, який намагався убити Луї-Філіпа, сконструював для цього зброю з вісімнадцятьма стволами, які палили одночасно, й убив вісімнадцятьох людей, от тільки не короля.

— Проблема, — казав Ґав'ялі, — полягає у складі вибухівки. Ось хоча б хлорат калію: раніше вважалося, що, аби отримати порох, його слід змішати з сіркою та вугіллям, але єдине, чого досягли, — лабораторія, яку створили для виготовлення такого пороху, злетіла у повітря. Тоді вирішили використати його хоч би для сірників, та треба було змочувати головку у хлораті, сірці та сірчаній кислоті. Ох і зручно! І так аж до того часу, коли більш як тридцять років тому німці вигадали фосфорні сірники, які займаються від тертя.

— А про пікринову кислоту вже й говорити зайве, — озвався хтось, — виявилося, що вона вибухає при нагріванні за наявності хлориту калію, тож завдяки їй з'явилася ціла низка детонаторів, один вибуховіший за інший. Коли загинуло кілька дослідників, про цю ідею забули. Була б краще вже нітроцелюлоза…

— Ще б пак!

— Треба використовувати досвід древніх алхіміків. Вони винайшли суміш азотної кислоти та скипідарової олії, яка через незначний час несподівано вибухала. Ще століття тому відкрили, що коли до азотної кислоти додати сірчану кислоту, яка вбирає воду, вибух відбувається майже у ста відсотках випадків.

— А я більше довіряю ксилогідрину. Змішайте азотну кислоту з крохмалем та целюлозним волокном…

— Мабуть, ти вже прочитав роман того Верна[175], який за допомогою ксилогідрину підриває літальний апарат неподалік Місяця. Сьогодні більше йде мова про нітробензол та нітронафталін. Або ж, якщо обробиш папір та картон азотною кислотою, отримаєш нітрамідин, тотожний ксилогідрину.

— Це все нестійкі сполуки. Якщо сьогодні серйозно поставляться до піроксиліну, за тотожної ваги він у шість разів вибуховіший за чорний порох.

— Але він має нестійкий ККД.

І так тривало годинами, хоча, врешті-решт, знову поверталися до доброго й якісного чорного пороху, тож у Симоніні було відчуття, ніби він знову на Сицилії розмовляє з майстром Нінуццо.

Почастувавши кількома келихами вина, Симоніні було вкрай легко розпалити у цього товариства ненависть до Наполеона III, який, найімовірніше, буде противитися савойському вторгненню у Рим, яке вже ось-ось мало відбутися. Справа об'єднання Італії вимагала, щоб диктатор помер. Хоча, на думку Симоніні, об'єднання Італії важило для них лише до певної міри, позаяк, зрештою, вони були більше зацікавлені в організації вибухів гарних бомб. Одначе це був саме той тип одержимих людей, яких шукав Симоніні.

— Замах Орсіні був невдалим не тому, — пояснював він, — що його не вдалося довести до кінця, а тому, що вибухівки були неякісними. Сьогодні у нас є люди, які ладні ризикнути, що їх відправлять на гільйотину, але все ж таки кинуть бомбу в потрібну мить, але ми досі не дійшли згоди, який тип вибухівки використати, та завдяки нашим бесідам з Ґав'ялі я переконався, що з вашої ватаги може бути користь.

— Але кого ви маєте на увазі, кажучи «ми»? — спитав один з патріотів.

Симоніні спочатку вдав, що вагається, а потім пустив у хід всі надібки, завдяки яким зажив довіри своїх туринських друзів: він представляє «Альта Вендіту» і є лейтенантом невловимого Нібулуса, й більше не слід його ні про що питати, бо карбонарії організовані так, що кожен знає лише свого безпосереднього наставника. Клопіт у тому, що нові вибухівки, в якості яких годі сумніватися, не робляться в одну мить, а потребують нескінченних випробувань і майже алхімічних досліджень правильних пропорцій складників, та ще й випробувань на відкритій місцевості. Він може запропонувати помешкання, просто на рю де ла Юшетт, а також дати необхідні кошти. Щойно бомби будуть готові, гурту підривників уже не потрібно перейматися замахом, одначе у помешканні вони мають загодя підготувати прокламації, в яких говоритиметься про імператорову смерть та задля якої мети було вчинено замах. Як тільки Наполеона буде вбито, вони повинні будуть поширити листівки всім містом, а також забезпечити кількома редакції великих газет.

— Вам не варто перейматися, оскільки у вищих колах є людина, яка до замаху ставиться дуже прихильно. У нас є людина у поліцейській префектурі, її звуть Лакруа. Хоча я не певен, що йому можна довіряти, тому намагайтеся з ним зв'язатися, бо якщо він дізнається, хто ви, може здати просто заради підвищення. Знаєте ж бо, які ці подвійні агенти…

До домовленості поставилися захоплено, у Ґав'ялі сяяли очі. Симоніні дав ключі від помешкання й значну суму на початкові витрати. За кілька днів він навідався до змовників, і, як йому здалося, експерименти вже були на доброму етапі. Симоніні заніс кілька сотень листівок, які надрукував для нього послужливий друкар, залишив ще грошей на витрати й, сказавши: «Слава єдиній Італії! Рим чи смерть!», пішов геть.

Однак того вечора, проходячи рю Сен-Северен, яка зазвичай була о тій порі безлюдною, Симоніні здалося, що він чув слідом чиїсь кроки, тим паче, що щойно він зупинявся, тупотіння теж стихало. Він пришвидшив крок, але шум видавався все ближчим, аж поки не стало очевидним, що хтось не лише спостерігає за ним, йдучи слідом, але й женеться. І дійсно, раптом Симоніні почув, як просто за його спиною хтось важко дихає, потім його силоміць спинили й штовхнули у завулок Саламбріер (ще вужчий за вулицю Кота-риболова), який трапився саме у цьому місці; ніби хтось, добре знаючи місцевість, обрав слушний момент і потрібний заворот. Притиснений до стіни, Симоніні помітив лише полиск леза ножа, яке майже торкалося його обличчя. У такій темряві він не міг розгледіти обличчя нападника, але вмить упізнав голос, який прошипів йому із сицилійським акцентом:

— Мені знадобилося шість років, щоб віднайти ваш слід, святий отче, але я впорався!

Це був голос маестро Нінуццо, якого, як був цілком певен Симоніні, він залишив на пороховому складі у Баґерії з кинджалом, увігнаним на дві п'яді у черево.

— Я вижив, бо після вас тими краями проходила ще одна милосердна душа, яка мене порятувала. Три місяці між життям та смертю і шрам на животі від стегна до стегна… Та щойно піднявшись з ліжка, я почав пошуки. Хто стрічав такого й такого священика… Врешті, хтось таки бачив його у Палермо, за розмовою з нотаріусом Музумечі, й він був дуже подібний до одного ґарібальдійця з П'ємонту, товариша полковника Ньєво… Я дізнався, що той Ньєво зник у морі так, ніби його корабель розчинився у димі, але я ж бо чудово знав, чому й як він розчинився і від чиїх рук. Від Ньєво було неважко провести нитку до п'ємонтського війська там, у Турині, й я провів у тому холоднючому місті цілий рік, опитуючи людей. Нарешті я дізнався, що ґарібальдієць, якого звали Симоніні, мав у місті нотаріальну практику, але, продавши її, вислизнув разом з покупцем, який прямував до Парижа. Абсолютно без копійки, і не питайте, як я на це спромігся, я приїхав до Парижа, ось тільки не здогадувався, яке ж це величезне місто. Мусив чимало оббігати, перш ніж знайшов ваші сліди. Я жив, блукаючи такими вуличками, як ось ця, приставляючи кільком поважним, добре вдягненим добродіям, які пішли не тією дорогою, ніж до горлянки. По одному на день, і мені ставало на життя. Я повсякчас блукав цими околицями. Я здогадувався, що такий, як ви, нехтуючи порядними будинками, відвідуватиме радше tapissi franchi, як кажуть у цих місцях. Вам би слід відпустити гарну бороду, якщо хочете, щоб вас так легко не впізнавали.

• Предыдущая
• 40/95
• Следующая