Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 47

• Предыдущая
• 47/102
• Следующая

Перший весляр – то був справжнiй куфаджi. Другий вдягнений як базарний носiй, а загрiбав за всiма правилами, як i перший куфаджi.

Зате третiй був у бедуїнськiм коричневiм плащi й в платi, а обличчя мав закутане аж до самого носа. Та в останнiх променях свiтла Алi впiзнав його очi – це був Абу Амар. Човен якраз пропливав пiд вербами лоцманового острiвця. Абу Амар пiдвiв голову i подивився вгору, туди, звiдкiля впала змiя.

Вiн спитав у другого весляра, що мав на собi лише короткi штани та персидську широкополу куртку:

- Не базiкай. Над водою далеко чути!

– Слухаю та пiдкоряюся

Човен уже вилiтав iз протоки. Та Алi бiльше не було нiякої потреби сумнiватись – то в бедуїнськiм одязi його господар Абу Амар. Алi притисся до гiлок i закляк. Першi хвилi йому було жахно, що раптом Абу Амар поверне човна до острiвця, i тодi вони його заб'ють.

Алi не сумнiвався, що за втечу Абу Амар має скарати його на горло.

Та зрештою цiкавiсть переважила – хотiлось знати, куди ж попливе Амар розважатись – туди, звiдкiля чувся бубон i жiночi спiви, чи в яке iнше мiсце,

Хлопець обережно звiвся, щоб краще роздивитись, що робиться в каналi. Всi шмати землi й зелень злилися в суцiльнi чорнi плями, але вода ще блищала оранжевими плесами, мовби начищена мiдь.

На свiтлому тлi далекого каналу човен повернув лiворуч i злився з силуетом плавучого млина. Алi тiльки тепер добре роздивився, що недалеко вiд того каналу, ще далi вниз за течiєю, застигли на блискучих протоках чорнi хатки плавучих млинiв.

За млинами, вдалинi, на тлi згасаючого неба тонесенькими стрiлами здiймалися вгору, до бляклих зiрок, сторожовi вежi. Алi аж головою похитав – вони були, певно, разiв у чотири вищi за найвищу пальму.

От би з такої вежi подивитись на всi протоки, на всi пальмовi сади, на всi альтанки й вiлли басрiйських багатiїв! Можна було б, певно, побачити водночас i Басру, i Убуллу!

Хлопець сидiв на вербi, не знав, що робити, але перш, нiж якась певна думка прийшла йому в голову, нагадав про себе шлунок голодним смоктанням i болем.

Алi надiйно примостив стрiли в розвилцi гiлок i полiз по фiнiки за пазуху…

Алi не викинув жодної фiнiкової кiсточки, а сховав у вiдкасаного рукава.

Висiв яскравий мiсяць на синiм небi, iскрилися зiрки по всiй неосяжнiй небеснiй банi. Вiд пальм, вiд дерев упали чорно вугiльнi тiнi на росяну траву, на глинисту коричневу землю.

Он там, на сходi, в лiтнiй своїй оселi якийсь багач наказав запалити багаття. Крiзь трiскотiння й сюрчання незлiчених комах, крiзь писк i крики нiчного птаства виразно чулися спiви, свист сопiлки i калатання бубона. А гуркоту млинових жорен не стало чути. I враз Алi захотiлося побачити, що там дiється, на тому млинi. Хлопець обережно спустився вниз, роздягся i вiдчув, що на нього впали комарi та мушва, наче покривалом накрили. Забиваються йому у вуха, у нiздрi. Спробував дiстати дно ногами – та ба, дна не було! А стiна каналу, слизька, глиниста, круто йшла кудись вниз. Течiї особливої не було, i тому спробував допiрнути до дна. Вiн все спускався й спускався вниз. Правиця ковзала по глинистiй стiнi каналу, дна все ще не було. Алi стало страшно, i вiн повернувся назад, до поверхнi, так i не досягши дна. Коли випiрнув, довго вiддихувався, i не стiльки вiд утоми, як вiд страху перед тим, що збирався зробити – поплисти до млина i вивiдати, що там дiє Абу Амар, Вiн прив'язав ножа на мотузок оберега, що метелявся у нього на шиї. Коли Алi плив, вiн усе думав – який же глибокий тут канал. Певно, i морськi вiтрильники-дхау тут пропливли б. Тiльки хто ж їх через таке вузьке мiсце проведе? Хоча такий чоловiк, як цей звiздар, певно, може провести. Тiльки для чого тут таким велетенським кораблям плавати? Все одно в самому мiстi, навiть на Корабельному островi, такi судна не зможуть розвернутися.

Течiя почала вiдчуватись – плавець зрозумiв: там внизу в морi починає мiсяць своє чародiйство. I вiдтягує воду кудись у море-океан – подалi вiд берегiв.

Ось у кiнцi протоки й халабуда темна, наче гора. То плавучий млин. Наче каплиця ченцiв-християн – дах двосхилий, а стоїть на двох човнах. Човни припнутi до чотирьох стовпiв. Точнiсiнько збоку вiд хатки височить здоровенне дерев'яне колесо.

Колесо нерухоме, чути, як плюскотить вода об лопатi, об крутi боки мiцних, добре спрацьованих човнiв. Дверi млина зачиненi, але в щiлини пiдлоги проникають променi свiтла, дзеркаляться червоними змiйками в чорнильних струменях, нiби вода горить. А бiля дверей припнуто два човни, один з них той, на якому приплив Абу Амар. Човни труться один об одного i об основу млина.

Алi вже пiдплив до човнiв, i в ту ж мить з рипiнням вiдчинилися дверi i в темряву вибухнуло яскраве свiтло. В сяйвi свiтильника постав весляр у коротких штанях. В спину йому хтось проказав:

– Присиль добре човни, щоб вони не гупали весь час. Та дивись…

Що говорили далi, Алi вже не чув, бо вiн миттєво занурився, хоча йому так хотiлося взнати!..

Випiрнув точнiсiнько пiд човном, на якому крiпилась будова млина.

Говорили просто над його головою, питали в того, хто стояв зовнi i припасовував човна, щоб не було зайвого гуркоту:

- Що ти вигадуєш?.. Де ти бачив голову людини?

- Ти помилився пiсля яскравого свiтла, То, певно, пацюк плив…

Потiм рипнули дверi, i знов усе залила темрява.

Зате тепер краще було видно шпарки в пiдлозi млина, крiзь якi пробивалося свiтло.

Алi вчепився за дерево, пiдтягся й вилiз на одну палю, що з'єднувала човни. Мiсце було пречудове-хто б не зазирав згори, вiн би не побачив хлопця. А той, хто заглядав би з води iз човна, теж би не побачив Алi, бо його прикривали б лопатi колеса.

I для споглядання тут була найкраща шпарина. Досить широка i сторчова.

Алi прилип до шпарини.

Абу Амар сидiв до нього спиною. Якийсь невiдомий старий у чалмi – теж спиною до Алi.

Мiж старим i Абу Амаром стояла здоровенна амфора. Алi зразу пiзнав її – це ж та знаменита мосульська олiя, що пролилась на сафiнi! 3 боку вiд Абу Амара, боком до хлопця, застиг весляр у благiм вбраннi базарного носiя.

Ще далi, нiби трохи осторонь, скулинiг закляк переший гребець, лице його було замотане вiльним кiнцем чалми, i з-пiд тканини визирала чорна борода, цупка, мов кiнський хвiст. А чалма була насунута на самiсiнькi брови, на очi, так що не було зрозумiло, чи є в цiєї людини брови, чи немає

Вiн сидiв i щось робив з дивним глеком, який мав отвори по боках, мов курильниця для благовоння.

Обличчям до Алi сидiли три юнаки.

Такого зосередженого, просвiтленого виразу облич Алi не бачив нi в кого. Може, тiльки старi шейхи в мечетях мали такi обличчя, коли пiднiмались на мiнбар 1, щоб виголосити казання. Над присутнiми висiв яскравий свiтильник. Дуже дивний – обруч, а в обручi на рухомих пiдвiсах лампа з тягарем унизу. Коли млин похитувався на хвилях, тодi обруч нахилявся, а лампа лишалась висiти, як i ранiше.

Алi тодi ще не знав, що то китайська корабельна лампа, яка саме й пристосована до хитавицi на морi.

Крiзь щiлину потягло гострим, солодкуватим запахом.

Алi подумки скрикнув: «О Аллах! Вони палять хашиш!»

Абу Амар подав юнакам високi перськi шапки iз сiрої повстi.

Хлопцi зняли свої пов'язки i шапки з голови i вдягли високi ковпаки.

Абу Амар виголосив бесмелу , i в ту ж мить, нiби по слову крилатого Джабраїла, дiрчастий глечик вибухнув клубом бiлого, молочного диму. Той, з чорною фальшивою бородою, почав робити ракати 3 над глеком. Так змахував рукавами своєї сорочки, щоб дим плинув на молодикiв. У молодикiв пороздималися нiздрi, засiпались куточки вуст, але погляд у них не зробився здурiлим, як ото минулої ночi був у доньки й жiнки Рустема Скупердяя.

• Предыдущая
• 47/102
• Следующая