Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий - Страница 41
- Предыдущая
- 41/102
- Следующая
Алi полiз помалу на суху пальму. Лiз обережно i дуже доволi – тепер його нiхто не бачить – аби лише не почув. Алi здавалось часом, що пальма рипить, що у неї гнилий стовбур i вона ось-ось звалиться. Та пальма хоч i хиталась, однак не падала.
I небавом хлопець видерся на рiвень вiкна.
В кiмнатi рiвно палали свiтильники i було добре видно всiх – i Абу Амара в новiм перськiм каптанi, з кривим чингалом за поясом, i патлатого спiвака,– але вiн не спiвав, а лише грав на лютнi,– i якихось трьох дiвок з Дар-ель-Кихабу. Одна спiвала пiд аль-ут, а двi танцювали з пляшками вина в руках i чашами.
Тодi Алi закортiло взнати, чи на мiсцi Рустемовi жiнка й донька. Вiн спритно спустився вниз i обережно пiдiйшов до будинку. Пiдтягся на руках i по стовповi, як тiльки-но по стовбуру пальми, залiз на галерею другого поверху, а звiдтiля вже на дах.
Зазирнув з даху на Рустемове подвiр'я. Там пiд стiною спав, загорнувшись у плащ, євнух. А подвiр'ям бродило потирi пси в сталевих обручках. Алi все добре роздивився, бо над головою євнуха-стража в залiзнiм кованiм держаку було закрiплено нафтовий лiхтар.
«Бач, як на нафтi, то вiн не заощаджує! I, певно, своїх хорасанських вовкодавiв годує краще за рабинь i наложниць! Он якi страхiття!»
Пси чи вловили запах Алi, чи вiдчули його думки, та спочатку один собака звiв морду до високого будинку i гавкнув, потiм до нього приєдналися ще три. По разу-другому гавкнули i знов пiшли бродити подвiр'ям багатого скупердяя.
Коли на даху будiвлi з'явилися двi постатi в запиналах, Алi спочатку їх не почув i не помiтив. Та й вони, певно, його не помiтили, бо iнакше б зникли. Вони затаїлися внизу, до стiни припали. Шепотiли одна однiй. Одна говорила арабською мовою, друга їй вiдповiдала на фарсi.
Арабською сказали: «Дивись, який вiн сьогоднi гарний!» Щось тоненько вiдповiли, та Алi пiзнав лише окремi слова на фарсi, а змiсту зрозумiти не змiг. «Дивись, музика кудись пiшов… Дивись, дивись, он в кутку…» I щось далi вони шепотiли, однак Алi нiчого не дiбрав.
Десь знизу з вiкна неслися звуки сопiлки очеретяної i стукотiння по барабану.
«О Аллах! Диви, що в них на скатертинi! I мед у сотах, i горiхи, i коржики, i родзинки, i земля їстiвна, i яблука! Ти дивись – цiла таця яблук!..» Ця, що перелiчувала наїдки, певно вiд роз'ятрення такими розкошами заговорила вже вголос.
Проте євнух-страж i не ворухнувся навiть – тихо похропував. I собаки не звернули на голос нiякої уваги – вони добре його знали.
Тут озвалася, певно вiдхиливши запинало, персiянка. I Алi зрозумiв, що вона дуже хоче їсти. Це було те речення, яке Алi найчастiше чув вiд персiв-носiїв на багдадських базарах.
I тут сталося неймовiрне – щось трiснуло в стiнi знизу, там вiдкрилася велика дiрка, звiдтiля полилось тремтливе свiтло I почувся голос Абу Амара:
– Якщо ви вiдмовитесь, перi, вiдвiдати хлiба в моїй господi, я заподiю собi смерть!
Двi постатi як вiдсахнулись, так i завмерли нерухомi. Знову Абу Амар:
– Я рахую до десяти. Один… два… три… чотири… п'ять…
Алi почув, як задзвенiв булат, витягнутий iз пiхов. Голос в Абу Амара справдi був такий страшний i рiшучий, який може бути тiльки в людини, що поклала урвати собi життя.
Алi так затрусило зi страху та цiкавостi, що вiн перехилився аж по груди i зазирнув униз.
I диво! – його не помiтили, хоча свiтло вiд мiдної лампи досягло i його хустки й лоба.
На рахунок «вiсiм» менша постать кинулася в отвiр iз словами: «Побiйся Аллаха!»
Друга мовчки зайшла в отвiр зразу ж на нею. Тут свiтло згасло, а звуки й голоси обiрвались – хтось закрив отвiр шматком стiни iз середини. Тепер Алi зрозумiв, для чого Абу Амар винаймав майстрiв-теслярiв! Вони йому продовбали отвiр i випиляли шмат стiни, що виходила на майданчик зi сходами. Алi швидко й тихо переповз до вiкна кiмнати Абу Амара. Тепер вiн уважно слухав, але голоси мiшалися з музикою i спiвом. Бо коли Абу Амар гостям запропонував вина i вони вiдмовились, дiвки перестали грати. Тодi Абу Амар гостро проказав своїм металевим голосом, який мiг бути i дружнiм, i медовим навiть:
Ви сюди прийшли розважати мене чи бенкетувати з моєї ласки? Пiсню й танець!
Завели пiсню дiвки, били в барабан, певно той, що в мотлосi вiднайшла Джарiя. Час вiд часу хтось iз них свистiв у сопiлку.
Потiм додалася ще срiбна гра аль-ута i брязкiт обручок i намистин-дукачiв.
Почув, що Абу Амар покликав Джарiю. Вона щось вiдповiла. Алi аж кулак собi прикусив вiд злостi, що не змiг дiбрати й слова з того, що говорив Абу Амар негритянцi.
Тодi Алi зрозумiв, що тепер саме час ризикнути i опуститися до шпарки, заглянути всередину.
Алi нiж поклав на дах, розперезався i прив'язав пояс до кутового болонка на даху. Вийшла линва, може, лiктiв на три, така саме якраз, щоб, зависши на нiй, стати на кiлочки голуб'ятнi. А голуб'ятня була вся потикана тими кiлочками. Що й казати, ризикував Алi дуже – якби кiлочки не витримали його, вiн би по куполу голуб'ятнi покотився на дах сарая. Шуму наробив би чимало, та й поранитись мiг. I хто зна, чи не потрапив би до рук охоронцiв, або й собакам на розправу!
Алi поволi, обережно, тримаючись за глиняний дах голуб'ятнi, пробував пальцями нiг i п'ятами, чи не затонкi кiлочки, на якi сiдали птахи, чи витримають його? Хлопцевi здалося, нiби вiн так довго спускався по голуб'ятнi, що вже скоро ранок настане i його застукають тут, на чужiм даху, в чужiм подвiр'ї!..
Коли вiн обережно пiдiбрався до щiлини, то побачив i почув щось зовсiм незрозумiле.
Навколо скатертини сидiли всi – i дiвки, i спiвак, i Абу Амар, i жiнка i донька Рустемовi. А обносила їх усiх з тацею Джарiя, вдягнена у червону сукню з китайки.
Жiнка й донька Рустемовi не пили вина, перед ними i чаш з-пiд вина не стояло. Вони лише брали з тацi, що тягала Джарiя, якiсь лакiтки.
Дiвки ж дудлили вино.
Спiвак вiд них не вiдставав.
Всi були п'янi. Навiть жiнка й донька Рустемовi. Тiльки якось особливо. Наче подурiли. При кожному русi вiдкручувались, вигинались, мов їх корчi били. Та повнiстю обличчя не оголювали. Абу Амар узяв аль-ут в спiвака i заграв.
Жiнка i донька Рустемовi заляскали в долонi, вузькi, витонченi й фарбованi в хну. Покривала їхнi вiдхилились, i хлопцевi вiдкрилася досi небачена краса. Тонкi й плавкi лiнiї обрису лиця, неймовiрно великi мигдалевi очi. Та погляд очей божевiльний, геть скляний! Голоси їхнi стали збудженi. Високi й пронизливi, ось-ось, здавалось, зiрвуться на крик чи на плач. Зовсiм собою не володiли.
Тут Абу Амар завiв пiсню на фарсi. Грав собi на аль-утi, а цi двоє йому пiдтягали. Дiвки з Дар-ель-Ки-хабу лише iз заздрiстю поглядали п'яними, геть посоловiлими очима. Цi пили на всю губу – перед кожною стояло по широкiй i великiй чашi. Спiвак вiддав лютню Абу Амару, а замiсть лютнi щедро орудував пляшкою iз солодким вином. Три дiвки вже були готовi. Абу Амар добре все бачив. Тодi вiн пiдкликав Джарiю, щось їй сказав, спiваковi кивнув на барабан. Найменш п'яна дiвка спробувала видобути мелодiю iз очеретяної сопiлки, та лише пустила слину собi на сукно, навiть до ладу не могла пiднести до рота пищик.
Алi аж затрусило вiд обурення та огиди! П'янi чоловiки його засмучували, а от жiнки доводили просто до сказу! I невiдомо, чи не скарав би вiн котрусь iз них, якби вони йому трапилися в таку мить? Вдарила дрiбна трiскотня по барабану, Абу Амар вiдiбрав у дiвки сопiлку, облив її вином, обтер i задув рiзко i по-дурному швидко, високо й пронизливо. Джарiя клацнула пальцями i задрiботiла на мiсцi, з усiх сил крутячи сiдницями та вихиляючи стегнами.
Дiвки вже спали. Тiльки одна, споглядаючи мистецтво Джарiї, змахнула рукою, немов б'ючи в барабан.
Абу Амар сказав щось швидко, урвавши гру на сопiлцi.
Джарiя слухняно, нi, навiть iз радiстю здерла з себе сукно. Обидвi Рустемовi красунi на її голу поставу радiсно й нестримно загукали, заляскали в долонi. Цього разу Джарiя танцювала зовсiм не так, як тодi, коли Алi супроводив її танець стукотiнням по мiдному тазику. Вона навiть не так танцювала, як мить перед тим, коли ще на нiй телiпалася червона суконка-сорочка. Вона закотила очi пiд лоба, задерла голову i руки розкинула широко. Та широко розставленi руки рухались кожна сама собою, з усiли тонкощами повторюючи ритм бою барабану. Немов iз чорного лискучого дерева, тулуб її лиснiв вiдсвiтами свiтильникiв, i вона звивалася тiлом, наче змiя. А її нога й стегна, напiвзiгнутi в колiнах, тремтiли дрiбним тремтiнням.
- Предыдущая
- 41/102
- Следующая
