Выбери любимый жанр

Філософські трактати - Сковорода Григорий Савович - Страница 7


Изменить размер шрифта:

7

Допався те­тер­вак до їжі. Ба­чиш ти се? Як не ба­чи­ти? Се і сви­ня ба­чить. Але є дос­те­мен­на тінь, п'ята і хвіст. Тінь се­бе ані вип­рав­дає, ні осу­дить. Во­на за­ле­жить від своєї го­ло­ви та істи­ни. Пог­лянь на дже­ре­ло її - на сер­це, що за­по­чат­ку­ва­­ло і зро­ди­ло її. Від надмірності сер­ця, тоб­то від прірви йо­­го, го­во­рять вус­та, хо­дять но­ги, див­ляться очі, тво­рять ру­ки. Ди­вись! Ко­ли те­тер­ва­ко­ве сер­це бла­ге, звідки зро­ди­ло­ся се йо­го діло? Тоді й діло бла­ге і вдяч­не. Та хіба не ба­чиш, яка га­дю­ча го­ло­ва у нього? Се діло зро­ди­ло­ся од нев­дяч­но­го сер­ця, нев­до­во­ле­но­го своєю до­лею, жадібно­го і та­ко­го, що по­жи­нає чу­же…

Се і є ос­та­точ­на істи­на - по­ба­чи­ти, який у кож­но­му ділі гніздиться дух: чи бла­гий, а чи злий. Не су­ди­ти за об­лич­чям, як об­луд­ни­ки. Час­то під не­доб­рим ли­цем і під не­гар­ною мас­кою при­таєне бо­жест­вен­не сяєво і бла­жен­не сер­це, в об­личчі ж світлім, ан­гельськім - са­та­на. Відтак, ба­ча­чи не­во­лю і по­лон те­тер­ва­ка, що ги­не для чу­жої ко­ристі, не ліни­ся пра­цю­ва­ти і для своєї влас­ної ви­го­ди і тво­ри­ти не­обхідне - бу­деш тоді вільний. А ко­ли не ста­неш собі са­мо­му ра­бом, зму­ше­ний бу­деш пра­цю­ва­ти на інших і, поз­бу­ва­ючись лег­кої, пот­ра­пиш у тяж­ку, сто­ри­цею, пра­цю.

Чи ба­чиш якусь яск­ра­ву оде­жу, чи слав­ний чин, чи гар­ний дім, але зсе­ре­ди­ни пе­ре­то­че­ний чер­вою, зга­дай сло­ва: «Го­ре вам, об­лудні! Го­ре вам, що сміються нині!» і ро­зумій як зовнішнє. Як по­ба­чиш жеб­ра­ка, чи пе­рес­таріло­го, чи хво­ро­го, але пов­но­го надії, то заспівай Со­ло­мо­но­ву пісню: «Благіша лютість від сміху, ко­ли в злім об­личчі вспо­ко­ю­є­ть­ся сер­це». Чи ба­чиш ти па­раліти­ка? Об­ми­най пе­чальне, за­здрісне і лю­те сер­це. Вте­чеш, ко­ли не бу­деш заздрісний. Зітнеш го­ло­ву заздрісно­му змієві, ко­ли бу­деш за ма­ле вдя­ч­ний. Ба­ча­чи не до­ро­гу, не пиш­ну, але здо­ро­ву їжу, за­спі­вай: «Благіша лютість від сміху». Ба­ча­чи кни­гу, що не має ку­че­ря­вих сло­вес, але спов­не­на ду­хом свя­тим, заспівай: «Благіша лютість від сміху». Ко­ли чуєш ра­ду, за­со­лод­же­ну сло­вес­ним ме­дом, за яким криється тру­та, заспівай: «Бла­гі­ша лютість від сміху. Єлей грішно­го хай не по­ма­же моєї го­ло­ви». Ба­ча­чи убо­гий бу­ди­но­чок, але не­вин­ний, спокійний і без­печ­ний, заспівай: «Благіша лютість від сміху». Ось так, си­ну, чи­тай світську кни­гу і ма­ти­меш за­ра­зом і втіху, і спасіння.

Блаженний той, хто ро­зуміє ви­ну кож­ної спра­ви! Сер­це людське змінює ли­це її на доб­ре чи зле. Любі мої гості! Наб­рид я вам своїм ве­ле­мовст­вом. Пе­реп­ро­шую! Ось і стіл го­то­­вий, сідай­те, будь лас­ка, ку­ди хто ба­чить. Ще раз пе­реп­ро­шую, що й тра­пе­за моя убо­га, і прик­ли­кав вас на бідний бен­кет мій у день нес­вят­ко­вий.

Гості заспіва­ли прит­чу, в якій мо­ви­лось, що «У дру­га во­да со­лод­ша во­ро­жо­го ме­ду». 

7
Перейти на страницу:
Мир литературы