Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен - Страница 31

• Предыдущая
• 31/97
• Следующая

— Ти! — промовив Роланд. — Маєш зброю?

Чоловік у фланелевій сорочці затрусив головою. Очі він мав яскраво-сині.

Переляканий, вирішив Роланд, але не панікує. Перед цим покупцем сидів, розчепіривши ноги, крамар і з болісним здивуванням дивився, як червоні краплі ляпають й розпливаються по його білому фартуху.

— Хазяїне, в тебе є зброя? — спитав Роланд.

Перш ніж крамар встиг відповісти — якщо взагалі він був здатен на відповідь, — Роланда за плече вхопив Едді.

— Атака легкої бригади, — бовкнув він. Слова вийшли якимось жованими: Атафа лефхої пфихафи, — а втім, Роланд все одно не зрозумів би цієї культурної референції.[36] Важливішим було те, що Едді помітив ще шістьох бійців, котрі рушили через дорогу. Цього разу врозсип і кидаючись зигзагами з боку в бік.

— Vai, vai, vai![37] — підганяв їх ззаду Андоліні, махаючи обома задраними руками.

— Господи, Роланде, це ж Фігляр Постіно, — промовив Едді. Фігляр знову був озброєний чимось неймовірно громіздким, хоча Едді й не був певен, чи це той самий збільшений автомат М-16, який той називав «незрівнянним кулеметом Рембо». Та в будь-якому разі він і тепер виявився так само нефартовим, як і в перестрілці у «Похилій вежі». Едді вистрелив, і Фігляр гепнувся на одного з тих бійців, що вже валялися посеред дороги, але, поки падав, не перестав стріляти в їх бік зі свого смертоносного апарата. Напевне, в цьому вчинку проявився не героїзм, а здатність пальців, що виконували останні сигнали вмираючого мозку, до спазматичного стискання, проте Роланду з Едді довелось-таки знову впасти ниць на підлогу, і таким чином інші п’ятеро бандитів устигли знайти собі прихисток за старою машиною по цей бік дороги. Ще гірше. Тепер під прикриттям вогню з автомобілів на протилежному узбіччі — тих, якими вони сюди приїхали, подумалось Роландові — вони зможуть перетворити цю крамничку на тир, самі не піддаючи себе надто великій небезпеці.

Ситуація дуже нагадувала ту, що була трапилася на Єрихонському пагорбі.

Саме час було накивати п’ятами.

Звук мотора продовжував наростати — великий двигун тягне важкий вантаж, судячи зі звуку. І дійсно, на узвишші, ліворуч від крамниці, з’явився величезний, навантажений великими колодами лісовоз. Роланд побачив, як вирячився водій, як відпала в нього нижня щелепа, а чом би й ні? Перед крамничкою невеличкого містечка, де, поза всякими сумнівами, він не раз зупинявся хильнути пляшечку пива чи елю після довгого гарячого дня в лісі, валялося посеред дороги з півдюжини закривавлених трупів, немов тіла полеглих у битві бійців. Котрими, як це знав Роланд, вони насправді й були.

Заверещали передні гальма. З-поза хвоста лісовоза долетіло пихкання розсердженого дракона — звук пневматичних задніх гальм. Їм акомпанував лемент великих гумових коліс, котрі, навіть заблоковані, продовжували тягнути за собою чорні димні смуги по шосейному шляху. Багатотонний вантаж лісовоза почало розвертати боком. Роланд бачив, як від колод відскакували в синє небо тріски, бо ж бійці по той бік дороги так і не припиняли несамовито стріляти. Щось майже гіпнотичне було в цьому видовищі, ніби він побачив Щезлих Звірів Ельда, котрі з палаючими крильми валяться з небес.

Передок лісовоза, що рухався за інерцією, переїхав перший труп. Бризнули червоними мотузками кишки, ляпнули на брудне узбіччя. Відривалися ноги й руки. Колесом розчавило голову Фігляра Постіно, череп луснув зі звуком горіха в палаючому вогнищі. Вантаж лісовоза повело ще далі вбік, колоди почали зсовуватись. З-під заблокованих коліс, заввишки Роландові по плече, здіймалися хмари кривавої куряви. Лісовоз плив повз крамницю з маєстатною неквапливістю. Водія в кабіні вже видно не було. На якусь хвилину крамницю і людей у ній відрізало від вогню переважаючих сил супротивника по той бік дороги. Крамар Чіп та його єдиний покупець, що залишився живим, — містер Фланелева Сорочка — тупилися очима на повільний лісовоз з ідентичним виразом безпорадного здивування на обличчях. Крамар бездумно витирав кров зі скроні і струшував її долі, мов воду. Рана в нього гірша за ту, що отримав Едді, — оцінив на око Роланд, — хоча він сам цього поки що не розуміє. Либонь, це й на краще.

— Відступаємо, — сказав стрілець Едді. — Зараз же.

— Гарна ідея.

Роланд схопив за руку чоловіка у фланелевій сорочці. Той враз відірвав очі від лісовоза і втупився у стрільця. Роланд кивнув у бік задньої частини крамниці, і старий кивнув у відповідь. Ця його безмовна кмітливість була неочікуваним дарунком.

Причіп лісовоза врешті перекинувся, розплющивши одну з припаркованих машин (і разом тих бійців, що за нею ховалися, дуже сподівався Роланд): спершу покотилися верхні колоди, а потім і решта. В жахливому безкінечному скреготі рваного металу потонули кволі, порівняно з цими звуками, постріли.

Едді вхопив крамаря так само, як і Роланд перед ним вхопив іншого чоловіка, але Чіп і зблизька не виявив тієї притомності чи хоча б інстинкту самозбереження, які мав його покупець. Він продовжував тупитися крізь зазубрені діри, які щойно були його вітринами, очі мав вибалушені від шоку: а лісовоз надворі входив у фінальну фазу самознищувального балету; від важкого причепа відірвалася кабіна і поскакала повз крамницю горою до лісу. Сам вантаж не переставав волочитися правим узбіччям дороги, зриваючи грунтову ударну хвилю і залишаючи поза собою глибоку ріллю, де лежав розплющений «шевроле» і ще двійко розчавлених бійців.

Проте їх було ще доста і звідкілясь бралися нові. Чи так здавалося? Стрілянина не вщухала.

— Гайда, Чіпе, час відриватися, — гукнув Едді, і цього разу, коли він потяг крамаря в глиб крамниці, той рушив, продовжуючи озиратися через плече й витирати кров собі зі щоки.

Позаду крамниці, в лівій її частині, виявилася прибудована 'їдальня з шинквасом, кількома високими стільцями, з трійкою чи більше, столів і старою вершею для лову омарів над газетною стійкою, де, здається, головно містилися старі числа чоловічих журналів з фото дівчат. Щойно вони досягли цієї частини будівлі, стрілянина знадвору посилилися. А потім знову стихла, цього разу приглушена вибухом. Бензобак лісовоза, вирішив Едді. Він відчув, як повз нього цвенькнула куля, і побачив, що в картині з зображенням маяка, яка висіла на стіні, з’явилася велика кругла діра.

— Хто то за хлопці? — спитав Чіп цілком притомним голосом. — Хто ви такі? Мене поранено? Знаєте, мій син був у В’єтнамі. Ви бачили той лісовоз?

Едді не відповів на жодне з його запитань, лише посміхався й кивав та підганяв Чіпа вперед, услід за Роландом. Він не мав жодної гадки, куди вони прямують або як їм вибиратися з цієї халепи. Єдине, в чому він був цілком впевнений, — це те, що Кельвіна Тауера тут не було. Можливо, й на краще. Саме через Тауера їм дісталася ця порція пекельного вогню і сірки, але ж пекельний вогонь і сірка то була справа отця Каллагена, щодо цього Едді не мав сумнівів. Аби ж тільки старий Калл…

Раптом руку Едді немов проштрикнуло розпеченою циганською голкою, він аж скрикнув від несподіваного болю. За мить ще одна встромилася йому в литку. В гомілці лівої ноги вибухнув вже серйозніший біль, і знову він скрикнув.

— Едді! — ризикнув озирнутися Роланд. — Ти як там…

— Добре, гайда, гайда!

Тепер перед ними була задня стіна з дешевого гіпсокартону з трьома дверми. На одних було написано МАЛЬЧУКИ, на других — ДЄВУЧКИ, на третіх — ТІЛЬКИ СЛУЖБОВЦІ.

— ТІЛЬКИ СЛУЖБОВЦІ! — гукнув Едді. Він кинув погляд униз і побачив у себе на джинсах, дюйми за три нижче коліна, спливаючу кров’ю діру. Куля не роздробила коліно, це вже добре, але ж, мамуню, як же воно боляче, щоб їх чорти забрали.

Над головою вибухнув плафон. Злива скла посипалась Едді на голову і плечі.

— Я застрахований, але бозна, чи компанія покриватиме збитки від такого, — промовив Чіп своїм цілком розважливим тоном. Він знову витер кров собі з обличчя і змахнув її з пальців на підлогу, де тут же розпливлася пляма Роршаха. Навкруг них дзижчали кулі. Едді побачив, як одна зачепила комір Чіпа. Десь позаду них Джек Андоліні — старий друзяка Подвійний Виродок — верещав італійською. Чомусь Едді не вірилося, щоб той подавав команду відступати.

• Предыдущая
• 31/97
• Следующая