Вогненне око - Ульяненко Олесь - Страница 21
- Предыдущая
- 21/55
- Следующая
А всі клоуни – циніки. Справжні циніки, сентиментальні маніяки, а той, хто мовчить, і люди називають його мудрим, радше боягуз. Мудрий чоловік вилазить зі шкіри, щоб обдурити ближнього якнайбезболісніше. Це як добрий лікар. Ну, в рахунок не йдуть пустобрехи і тріпачі. Все, світ укомплектований до холодного розумно; він неприступний, як арктична крига. А більшість із цих шмаркатих, повзучих довбаються головами, а потім один перед одним ламають пальці і вимучують, мов трапився запор, як то було прекрасно… Оце твоя еліта, молокососе, – вона бузюкає про велич Баха, а в перервах доколупується, в якій позі Йоганн Себастьян Бах мав свою дружину, яку свинину і з яким соусом їв, щоб не викликати послаблення шлунка. – Шмулєвич дбайливо, до крихти обітер шматком здоби блюдце, вкинув кавалок у роззявленого рота, старанно пережував і, витягнувши тонку шию, проковтнув. – Загроза виникає тоді, коли людина втрачає тваринний смак до життя, тоді приходить найнебезпечніше – чим ваша, а може, і моя нація бавиться, – інтелект. Інтелект – це пересит, це ненатлість, це перелюб, це зрада, це те, чому завжди знаходиться розумне виправдання. Голодний живе вірою. А віра – то повітря. Як ти її побачиш, як уздриш? Твердолобим юдеям торочили впродовж віків, що лику їхнього Бога не можна бачити, але вони в сімнадцятому так розперезалися, що взагалі не захотіли дивитися на нього. Проте це біда всього людства – ніяк не можуть довести все до відповідника. А віра – це справді те, що повинне рухати, а не вбивати… Це не карнавал. Карнавал – це книжечки і п'єси, стриптиз і… Ех, нудно, ходімо додому. Зараз на цілих дванадцять годин вимкнуть світло, якраз час подумати про душу і Бога, бо якщо самі не додумаємося, то нас примусять… А про могилки забудь. Воно, може, й так, але… Справедливість на те й сходить на людину згори, щоб сплющити її зарозуміле, ожиріле себелюбство. Так».
Коли вони вийшли, небо вже брудною річкою падало за Поділ, кидаючи білі човники хмар. Вони сунули, розбризкуючи калюжі, вузьколобими закутками, а Лящ бубнів, що дарма він, Шмулєвич, натякає на такі теми за чаркою, бо не приведи нарватися на тих, у піджачках, або на тих, що носять гакі. Далі він розплакався, закричав, обтираючи ведмежими лаписьками сльози: «Ти, суко, п'єш нашу кров, щоб ми циндрили у наших матерів!» Шмулєвич кинув недопалка в калюжу, де бовталося блюдцем сонце ліхтаря, потягнув носом повітря, сплюнув під ноги: «На мороз береться… А ти, піїте, навчись так, щоб навпаки. А якщо не можеш, то в мученики. Зараз на них великий попит!» Дощ шипів по калюжах; небо провалилося темрявою. Мокрим ганчір'ям розлазилися плями людей. Голуби, перекидаючись під вітром, трималися зграї, потрапляли під червоні снопи прожекторів, що били з головної годинникової вежі, падали низько, шелестко, прошивши ніч, пропадали, з'являлися під вікнами. На пагорбі вулиці Костьольної, струмонувши по хребтах, забили дзвони в католицькій церкві. Шмулєвич, мов ненароком, здригаючись, зміряв поглядом Віталія, єхидно хихикнув. Витяг сигару, гучно обгриз кінчик передніми вигнутими зубами, запалив, освітлюючи клубком вогню непорушне вощане лице, – укляк, зупинивши Ляща і Віталія під навісом кавказького ресторану. Нічна туга заклалася під очима; нерухомі більма відбивали автомобілі ослизлими рибинами. Рваними скісками пропікалися реклами. Лящ, закоцюблий, втупився в одну з них, широку, на стіні протилежного дому, де містилося одразу кілька ресторацій, і читав, ворушив губами, намагаючись змавпувати чийсь владний голос: «Тільки у нас – уперше, найкраще чоловіче еротичне шоу для жінок, з вітанням на Свято!» – Лящ затупцював по калюжах; Шмулєвич, не повертаючи голови, скинув руку, поправив пасмо злиплого волосся. Ударив вітер, роздер навісну парасолю. Лящ разів зо три повторив написане, харконув у бік Шмулєвича: «Це, Йосько, твої балачки і болячки також… І ви хочете видати, що це моя нація…» Шмулєвич висякався, стояв, хилитався, переступаючи з кінчиків пальців на п'яти важких черевиків, освітлював половину тулуба, груди і довгі руки затягами сигари, пахкаючи в темряву димом; відтак його голос прорипів, забиваючи клекотіння крапель: «Так, лекція триває. Ех, Лящ, Лящ… Яка то в хріна нація… З таким успіхом я можу ескімосів приторочити до рятувальників усього світу. Якщо твоя довбеха приймає написане від лиця інтелігенції, якою, на превеликий жаль, є ти, то мені нічого сказати, лише повторюся за тими хлопчаками: тобі справді місце в яру за колючим дротом або в черзі до крематорію.
Затям, дурко, що найліпший народ – це гноблений чорною роботою. Тоді в нього не стане часу думати про різні фанаберії, тобто вимучувати всілякі доктрини, революції, щоб поліпшити собі життя, здобути привілеї; тоді йому невтямки ставати хірургом, викладачем якогось вузу, недорікуватим професором-алкоголіком; тоді у нього не стане розуму і сили лізти до парламенту, творити закони, котрих немає в природі, і базікати на засіданнях, мов у тому колгоспі, де й на якому поверсі дешеві сосиски. Ти заперечиш, скажеш – банально. Банальність – це вічність. Банальний дощ у своєму випаданні на наші голови, банальна любов у своєму рутинному трикутнику. До речі, у вас цей трикутник прибрав подобу содомського збіговиська… Тож радше повернімося до подій, які були прожектором на сьогодення: якщо на народ, застережу – народ, а не нація, – якщо на народ не впливає віра, якщо народ не здатен шукати, то виникає необхідність, щоб хтось навчав ходити, будувати, вірити і поклонятися. Але така річ неможлива. Принаймні в недалекому майбутньому. Тут з давніх-давен усе поставлено на голову. Ви самі розпорядилися своєю долею. Кращі ваші люди, рушії, подалися до Гімалаїв, до Гангу і далі, кудись у Тмутаракань, полишивши народ безголовим. Натомість придибали з моря дикі скандинави, котрі нічого так і не навчилися, окрім як ловити рибу й пробивати черепи найближчим родичам. Це плата за те, що ви наробили в Індії, коли ваші брахмани витягували за патли з лісів індусів, найпокірнішу націю на землі; ламали з переможним реготом карки за ніщо – не думали-бо, що цим попередили, перецибонувши тисячоліття, спровокували незаконнонароджене божество, як-от Будда. Натомість на полишені землі прийшли людожери, поїли ваших чоловіків, узяли жінок – ось точно не пам'ятаю: чи то до скандинавів було? Проте не так воно й важливо, сам факт вашого втручання у світотворіння. Од людожерів ви породили неповноцінних – таких от, як Лящ. Ти заперечиш, що всі народи обрані Богом. Проте Бог не терпить асиміляції, а тим паче коли в діло рук Його лізуть створені Ним. Далі. Потім прийшли іудейські кагали, гнані Всевишнім як на покару, і не приймали тієї покари. Думаєш, ті, які вели, навчали їх, не знали, що Христос був Сином Божим? Знали, в тому-то й вся біда, в тому-то й ваша подібність. Щоправда, вам віддається невидющість, тупість, але це не зменшує вашої вини. Як говорив один філософ – ті, що не знають, теж підуть у пекло. Тут не стане розуму не лише у мене, а й у десяти мільйонів мешканців цієї країни.
Путі Господні несповідимі. Так от, ви нічого не навчилися, не взяли в іудеїв. Ні, ні, ні, Лящу, не треба приймати іудаїзм. Ви нічого не навчилися у пейсатих рабинів. Ви, немічні діти, взяли тільки зло, яке приносить усякий інший народ, коли приходить на чужу землю. Ви навчилися у євреїв плакати, а не боротися. Не треба залазити в чужі закони, не треба вивчати їхню релігію… Звідки це, коли не ваше? Ви не навчилися терплячості, а взяли волячу покірність. Можливо, це наслідок асиміляції людожерами. Тому, напевне, у вас немає мудрих чоловіків, а є дурні жінки, котрі правлять вами за допомогою ложки каші та лахматки між ногами – це зветься у вас мудрістю; а вони, ваші жінки, справді мудріші, бо з давніх-давен зазнали приниження, і чоловіки в їхніх очах нічого не значать, якщо вони не можуть боронити домівку… Віталику, ходять чутки, що людожери, оті обри, десь віками вештаються по лісах… Ха-ха-ха, майже тобі Рицарі Круглого Столу. Гм-м-м, ви думали, що це вам зійде з рук, коли ви підкинули такого бога індусам?! Поглянь – заплилий, опухлий, обвішаний цяцьками, як лялька в борделі, загиджений мухами, а головне – пика; подивись, яка в нього пика, вгодована, мов у того підсвинка. Хочеш заперечити, що не так усе просто. Просто, просто взяти і заперечити. Спроможись на це, візьмись за це, але тобі треба мінімум долати щодня вікові бар'єри. А поки що Будда сидить і рогом не поворушить, щоб зробити щось. Він нашпигував людські голови тисячами законів, а законів усього кілька, на пальцях перелічити… Єдиний його привілей для людей – це зробитися собакою, бараном, бадилиною будяку, слизькою рибиною. Оті хлопчаки розмаршировують, гирлуваті переростки і недоростки, маріонеткові ляльки у руках Невидимого; радше вони покликані зламати калікувато зрослу хребтину вашої спільноти… А втім, стонадцять разів ви проходите цією дорогою, битою ногами тисяч поколінь, і нічого не бачите. Передаєте цю курячу сліпоту вашим дітям. Тому з того нічого не вийде. Потрібен інший шлях. Який?.. Шукайте, нишпорте, вивертайте ваші тельбухи, забувайте про все на світі, окрім одного: під ногами тремтить від безконечного тупоту ваша земля, а не якогось Гільмедова, Шмулєвича, Балабанова. Тоді, дасть Бог, щось віднайдете…
- Предыдущая
- 21/55
- Следующая
