Одинадцять хвилин - Коэльо Пауло - Страница 41
- Предыдущая
- 41/48
- Следующая
Вона пішла до бібліотеки, щоб повернути книжку про управління фазендами. Вона не зрозуміла в ній нічого, але ця книжка нагадувала їй про ті моменти її життя, коли вона вже думала, що втратила контроль і над собою, і над своєю долею, забула про мету свого життя. Вона була її мовчазною подругою з жовтою палітуркою без малюнків, низкою графічних схем, але насамперед вона була її маяком у темні ночі недавніх тижнів.
Вона завжди снувала плани на майбутнє. І завжди теперішнє захоплювало її зненацька, сказала вона собі. Вона думала про те, як відкрила саму себе через незалежність, через розпач, через кохання, через біль — щоб потім зустрітися з коханням знову, — й була задоволена, що все закінчилося саме ним.
Найцікавішим з усього цього було те, що тоді, як декотрі з її колежанок по роботі говорили про чесноти та про екстаз, які вони знаходили в ліжку з певними чоловіками, вона ніколи не відкривала себе кращою або гіршою через секс. Вона так і не розв’язала свою проблему, так і не могла досягти оргазму під час проникнення в неї чоловічого члена й настільки вульгаризувала статевий акт, що вже навряд чи їй пощастить коли-небудь знайти в «обіймах плоті» — як називав це Ральф Гарт — той вогонь і ту радість, що їх вона там шукала.
А може (як вона мала звичай іноді думати) без кохання просто неможливо мати якусь втіху від розваг у ліжку, як запевняли матері, батьки й романтична література.
Бібліотекарка (і її єдина подруга, хоч вона й ніколи їй цього не казала), завжди серйозна, була в доброму гуморі. Марія прийшла до неї в час обіду, й вона запропонувала розділити з нею бутерброд. Марія подякувала й сказала, що вже пообідала.
— Ви щось дуже довго читали цю книжку.
— Я не зрозуміла в ній нічогісінько.
— А ви пам’ятаєте, що просили в мене одного разу?
Ні, вона не пам’ятала, та коли побачила лукаву усмішку на обличчі жінки, яка перед нею сиділа, то відразу здогадалася, про що йдеться. Секс.
— Ви знаєте, після того як ви прийшли й запитали про літературу на цю тему, я вирішила переглянути все, що ми в цьому плані маємо. Я знайшла небагато, а що ми повинні просвіщати нашу молодь, то вирішила дещо замовити. Молоді люди не повинні черпати ці відомості з найбрудніших джерел, від повій, наприклад.
Бібліотекарка показала на стосик книжок у одному з кутків — усі вони були акуратно обгорнуті в коричневий папір.
— Я ще не мала часу розкласифікувати їх, але скинула на них оком і вжахнулася від того, що там відкрила.
Марія легко могла уявити собі, що її там настрахало: чудернацькі пози, садомазохізм і все інше в такому дусі. Хотіла сказати їй, що повертається до нормальної праці (але вже забула, що сказала їй про те, де саме працює тут, чи то в банку, чи то в крамниці, — брехню завжди буває нелегко запам’ятати, — і тому визнала за ліпше промовчати).
Вона подякувала за все й зробила такий рух, ніби вже збирається йти, але бібліотекарка вела далі:
— Ви вжахнулися б теж. Наприклад, ви знаєте, що клітор — це зовсім недавній винахід?
Винахід? Недавній? Ще на цьому тижні один чоловік доторкався до її клітора, так ніби той завжди був на своєму місці, так ніби ті руки чудово знали той терен, який вони досліджували, — незважаючи на непроникну темряву.
— Офіційно його було визнано в 1559 році, після того як один лікар, Реальдо Колумбо, опублікував книжку під назвою «De re anatomica». Упродовж тисячі п’ятисот років християнської ери його просто не помічали. Колумбо описує його у своїй книжці як «річ добру й корисну», ви повірите?
Обидві засміялися.
— Через два роки, у 1561, інший лікар, Габріелле Фаллопіо, заявив, що це «відкриття» зробив він. Уявляєте? Двоє чоловіків, італійці звісно, сперечаються про те, хто офіційно включив клітор у світову історію!
Ця розмова була цікавою, але Марія не хотіла її продовжувати, бо відчула, як із її тіла потекла рідина й пуцька зволожилася, — і тільки від спогаду про доторкання, пов’язки, руки, що ковзали по її тілу. Ні, ні, вона не була мертва для сексу, цей чоловік якимсь чудом зумів її врятувати. Як добре відчувати, що ти жива!
А бібліотекарка з ентузіазмом розповідала далі:
— Та навіть після свого «відкриття» клітор не здобув належної пошани, — сказала вона, виступаючи в ролі справжнього експерта в галузі кліторології, чи як би там ми захотіли назвати цю науку. — Навіть сьогодні ми читаємо в газетах, що в деяких племенах Африки практикується обрізання клітора, щоб позбавити жінку права на втіху. Так само й у Європі, в дев’ятнадцятому сторіччі, ще робили операції з видалення клітора, вірячи в те, що ця маленька й незначна частина жіночої анатомії була джерелом істерії, епілепсії, схильності до подружніх зрад та неспроможності мати дітей.
Марія простягла руку, щоб попрощатися, але бібліотекарка не подавала жодної ознаки, що втомилася говорити:
— А ще гірше те, що наш дорогий Фройд, винахідник психоаналізу, сказав, що жіночий оргазм у нормальної жінки має пересувати клітор до вагіни. Його найвірніші послідовники, розвиваючи цю тезу, почали стверджувати, що концентрація сексуальної втіхи в зоні клітора свідчить про інфантилізм або, ще гірше, про бісексуальність.
А проте, як ми всі знаємо, жінці дуже важко досягти оргазму лише внаслідок проникнення в неї члена. Це добре — віддатися чоловікові, але втіха схована в тому зернятку, що його відкрив італієць!
Слухаючи неуважно, Марія, проте, вловила, що має проблему, якій поставив діагноз Фройд: вона була ще інфантильною, її оргазм не змістився в зону вагіни. Чи, може, Фройд помилявся?
— А що ви думаєте про точку G?
— А вам відомо пані, де вона розташована?
Жінка зашарілася, кахикнула, але знайшла в собі мужність відповісти:
— Це те вікно, що в глибині, як тільки ви увійдете на перший поверх.
Геніально! Ця пані описала вагіну як будинок! Мабуть, вона прочитала це пояснення в книжці для молодих дівчат. Після того як хтось тобі розчинить зовнішні двері, ти зможеш відкрити цілий всесвіт у власному тілі. Коли Марія мастурбувала, вона завжди віддавала перевагу цій точці G перед клітором, бо вона давала їй відчуття певного болю, втіхи, змішаної з агонією, чогось болісного й тривожного.
Вона завжди проникала на перший поверх, до вікна в глибині!
Бачачи, що жінка ніколи не виговориться, — мабуть, вона несподівано для себе відкрила в ній спільницю своєї втраченої сексуальності, — Марія помахала їй рукою, вийшла і стала намагатися думати про всякі дрібниці, бо це був не той день, коли вона могла міркувати про прощання, клітор, віднайдену дівочість або точку G. Вона зосередила свою увагу на вуличному гаморі й шумі — на бамканні дзвонів, дзявканні цуценят, дзеленчанні трамваїв, що з гуркотом котилися по рейках, шарудінні кроків, диханні, — намагалася вчитуватися в рекламні оголошення, які обіцяли все.
Вона вже не мала охоти повертатися до «Копакабани». Проте однаково відчувала за собою обов'язок довести свою роботу до кінця, хоча й не розуміла справжньої причини, чому вона так робить, — зрештою, вона зібрала вже цілком достатню суму грошей. Протягом цього полудня вона зможе дещо купити, поговорити з управителем банку, який був її клієнтом і пообіцяв допомогти їй дати раду своїм заощадженням, випити каву, послати поштою деяку одіж, що не поміщалася в багаж. Дивно, але їй було трохи сумно, й вона не розуміла, в чому річ; можливо, тому, що треба було ще чекати два тижні, треба було якось збавити час, подивитися на місто іншими очима, порадіти, що вона змогла все це пережити.
Вона підійшла до перехрестя, яке перетинала вже сотні разів; звідти могла бачити озеро, водяний стовп і — посеред саду, який тягся по той бік хідника, — чудовий годинник із квітів, один із символів міста, і він не дасть їй збрехати, бо…
Зненацька час, світ застиг у нерухомості.
Що то за недавно віднайдена невинність, про яку вона думала відтоді, як прокинулася?
Світ, здавалося, був заморожений, ця секунда, здавалося, не промине ніколи, вона була перед чимось дуже серйозним і дуже важливим у своєму житті, вона не могла забути, не могла зробити так, як робила зі своїми нічними снами; завжди обіцяла собі занотовувати їх і ніколи не могла пригадати…
- Предыдущая
- 41/48
- Следующая
