Одинадцять хвилин - Коэльо Пауло - Страница 39
- Предыдущая
- 39/48
- Следующая
Погасити світло. Опустити штори.
Попросити, щоб він роздягнувся, роздягтися й собі. Фізична темрява ніколи не є непроникною, й коли очі до неї звикнуть, можна буде розгледіти у тьмяному світлі, яке проникає сюди невідомо звідки, силует чоловіка. Коли вони зустрічалися останнього разу, то лише вона роздяглася — і то тільки до половини. Розстелити два простирадла, акуратно згорнуті, дбайливо випрані й потім випрані знову, так, щоб на них не залишилося найменшого запаху парфумів або мила. Наблизитися до нього й попросити, щоб він зав’язав собі очі. Він вагається якусь мить і згадує про якісь два пекла, крізь які він уже пройшов. Вона каже, що не про це йдеться, вона лише потребує абсолютної темряви, що тепер її черга навчити його чогось, як учора він навчив її краще розуміти, що таке біль. Він підкоряється, накладає собі пов’язку. Вона робить те саме; тепер ніде не залишилося навіть рисочки світла, і, щоб дійти до ліжка, треба взятися за його руку.
Ні, ні, не лягаймо. Ми сядемо, як і завжди це робимо, одне навпроти одного, лише трохи ближче, так, щоб мої коліна торкалися твоїх.
Я завжди хотіла це зробити. Та ніколи не мала для цього того, що було потрібно, — часу. Навіть зі своїм першим коханим, навіть із чоловіком, який уперше в мене проник. Навіть із арабом, який заплатив мені тисячу франків, можливо, сподіваючись отримати від мене більше, ніж я могла йому дати, — хоча тисячі франків не вистачило б для того, щоб купити йому те, чого він хотів. Я не мала його й з усіма тими чоловіками, які пройшли крізь моє тіло, які пхалися мені між ноги, іноді думаючи тільки про себе, іноді думаючи також про мене, іноді з романтичними мріями, а іноді тільки для того, щоб задовольнити інстинкт, який вимагав від них робити те, що, як їм казали, повинен робити чоловік, бо, якщо він так не робить, то він не чоловік.
Вона згадує про свій щоденник. З неї годі, їй хочеться, щоб тижні, які залишилися, проминули якнайшвидше, й тому вона віддається цьому чоловікові, бо в ньому вона бачить віддзеркалення свого притлумленого кохання. Первісним гріхом було не те, що Єва з’їла заборонене яблуко, а те, що вона захотіла, аби Адам неодмінно розділив її досвід, теж скуштував того, що скуштувала вона. Єва боялася піти своєю дорогою без будь-чиєї допомоги, тому хотіла розділити те, що відчувала.
Проте деякі речі розділити не можна. Ми не повинні боятися океанів, у які поринаємо з нашої свобідної волі; страх плутає гру всього світу. Людина має пройти крізь не одне пекло, щоб це зрозуміти. Ми кохаємо одні одних, проте не намагаємося кимось заволодіти.
Я кохаю цього чоловіка, який дуже далекий від мене, тому що я ним не володію й він мною не володіє. Ми вільні, віддаючись одне одному, я можу повторити це десятки, сотні, мільйони разів, аж поки він нарешті повірить моїм словам.
Думки Я торкаються інших повій, які працюють із нею. Вона думає про свою матір, про своїх подруг. Усі вони переконані, що чоловік жадає лише одинадцятьох хвилин на добу й готовий платити за це великі гроші. Ні, ні, це не так: чоловік є також жінкою, і він прагне зустріти когось, знайти якийсь сенс у своєму житті.
Чи її мати поводиться так само, як і вона, й удає, ніби досягає оргазму з її батьком? Чи там, у тій глухій бразильській провінції, досі заборонено показувати, що жінка здобуває втіху від сексу? Вона так мало знає про життя, про кохання, й тепер — із зав’язаними очима й нескінченністю часу попереду — вона відкриє джерело всього, й усе почнеться там і так, де і як їй би хотілося, щоб із нею все почалося.
Доторк. Вона забуває про повій, про клієнтів, про матір і батька, тепер вона в абсолютній темряві. Сьогодні вона всю другу половину дня думала про те, що вона зможе подарувати чоловікові, який повернув їй гідність, доніс до її свідомості, що пошуки радості є важливішими, аніж потреба болю.
Я хотіла б зробити його щасливим, навчити його чогось нового, як учора він навчив мене, що існують повії вуличні й існували повії священні. Я бачу, він дуже радіє, коли йому щастить чогось мене навчити, провести мене крізь якісь небезпеки. Мені хотілося б знати, як добуваються до тіла, перш ніж добутися до душі, до злиття, до оргазму.
Вона простягує до нього руку й просить, щоби він зробив те саме. Вона шепоче небагато слів, кажучи, що в цю ніч, у цьому нічийному місці, вона хотіла б, щоби він відчув її шкіру, відчув межу між нею і світом. Просить, аби він доторкнувся до неї, щоб помацав її своїми руками, бо тіла спроможні досягти взаєморозуміння, хоча, на відміну від душ, не завжди досягають згоди. Він починає доторкатися до неї, вона теж до нього доторкається, й обоє, так ніби погодили все це наперед, уникають торкатися тих частин тіла, де сексуальна енергія концентрується швидше.
Пальці доторкаються до її обличчя, й вона відчуває легкий запах фарби, запах, який завжди там буде, хоч би він мив ці руки тисячі, мільйони разів, запах, який уже був там, коли він народився, коли він побачив своє перше дерево, свій перший будинок і вирішив намалювати їх у своїх мріях. Мабуть, і він відчув якийсь запах на її руці, але вона не знає, що то за запах, і не хоче запитувати, бо в цю мить усе є тілом, рештою світу й тишею.
Вона пестить і відчуває, що він пестить її. Вона могла б просидіти так цілу ніч, бо їй любо, і не обов’язково все має завершуватися сексом — і саме в цю мить, якраз тому, що не зобов’язана, вона відчуває тепло між ногами і знає, що там усе зволожилося. Настає момент, коли вона доторкнеться до його члена, відкриє, що він вологий, і не знатиме, добре це чи погано, але саме так зреагувало його тіло, й вона не збирається казати йому, щоб торкнувся сюди, торкнувся туди, повільніше або швидше. Руки чоловіка тепер сягнули їй під пахви, волосинки на її руках наїжилися, їй хочеться відштовхнути його руки — але їй добре, хоча те, що вона відчуває, мабуть, можна назвати болем. Вона робить йому те саме, помічає, що в нього під пахвами інша текстура, мабуть тому, що вони користуються різними дезодорантами, але про що це вона думає? Вона не повинна думати. Вона повинна доторкатися до нього — і все.
Його пальці описують коло навкруги її груді, наче звір, що готується до стрибка. Вона хоче, щоб вони рухалися швидше, щоб він доторкнувся до пипок, бо її думка рухається швидше, ніж його руки, але — мабуть, це знаючи — він дражнить її, насолоджується й нескінченно відтягує мить, коли його пальці ковзнуть туди. Її соски тверді, він грається ними трохи, й від цього тіло її тремтить, а її пуцька стає ще гарячішою й вологішою. Тепер він прогулюється пальцями по її животу, вони завертають і тепер ковзають по ногах, аж до п’ят, потім його руки обмацують внутрішню частину її стегон, відчувають тепло, але не наближаються, це доторк ніжний, ледь чутний, легенький, мов у галюцинаціях.
Вона робить те саме, її руки майже витають у повітрі, ледь торкаючись до волосинок на ногах, і також відчуває тепло, коли наближається до члена. Зненацька її опановує відчуття, ніби в таємничий спосіб до неї повернулася невинність, ніби це вона вперше відкриває для себе тіло чоловіка. Доторкається до члена. Він не такий твердий, як вона собі уявляла, а вона вже вся мокра, так не годиться, але, мабуть, чоловікові треба на це більше часу, звідки мені знати?
І вона починає пестити його, як уміють пестити чоловічий член лише цнотливі дівчата, бо повії давно забули, як це робиться. Чоловік реагує, член починає збільшуватися в її руках, і вона потроху посилює тиск, знаючи тепер, де саме їй треба торкнутися, більше знизу, аніж згори, вона повинна обгорнути його своїми пальцями, відтягти шкіру в напрямку тіла. Тепер він збуджений, дуже збуджений, він торкається губів її пуцьки, як і раніш, дуже легенько, і їй хочеться попросити, щоб він надавив сильніше, засунув пальці всередину, у верхній частині. Але він цього не робить, лише змочує її клітор вологою, яка витікає з її лона, і знову робить ті самі кругові рухи, які робив навколо її сосків. Цей чоловік доторкається до неї так легенько, ніби вона це робить сама.
- Предыдущая
- 39/48
- Следующая
