Сестра Керрі - Драйзер Теодор - Страница 15
- Предыдущая
- 15/111
- Следующая
Розставшися з Друе, бідна дівчина не чула під собою ніг від хвилювання. Вона трошки соромилася думки, що не знайшла сили відмовитись, але ж потреба в грошах була така пекуча, як було не радіти! Тепер вона матиме гарненький новий жакет! Вона купить собі пару гарненьких черевиків з гудзиками. І панчохи, і спідницю, і ще, і ще… Знову, як і тоді, коли вона підраховувала свій майбутній заробіток, Керрі, в полоні нестримних бажань, удвічі переоцінила купівельну спроможність своїх грошей.
Зате у неї склалося правильне уявлення про Друе. В її очах це був симпатичний, добродушний хлопчина. В ньому не було нічого лихого. Він дав їй грошей, бо мав добре серце, бо розумів, що вона їх потребує. Він не дав би, певна річ, такої ж суми бідному юнакові, але не треба забувати, що бідний юнак, цілком природно, не міг би так зворушити його, як молода дівчина. Прекрасна стать завжди дуже впливала на його почуття. Жадання завжди жило в ньому. Правда, якби він здибав жебрака, що попросив би: «Згляньтеся, пане, я конаю з голоду», — він охоче дав би йому стільки, скільки, на його думку, належало давати жебракові, і одразу ж забув би про це. Він не став би міркувати й філософувати з цього приводу. Йому взагалі не властиві були розумові процеси, що заслуговували б такої назви. Це був метелик, веселий і безтурботний метелик, що кружляв навколо лампи. Втративши своє становище, зазнавши тяжких ударів, що їх часом доля завдає людині, він став би таким самим безпорадним, як і Керрі,— таким самим безпорадним, розгубленим і так само викликав би жаль до себе.
Що ж до його зальотів, то він не мав на думці нічого лихого, не вважаючи, що ті відносини, які він прагнув зав’язати з жінками, можуть бути згубні для них. Він любив залицятись до них, підкоряти їх своїм чарам не тому, що був холодним, злим, підступним негідником; просто його вроджені нахили поривали його до цього, як до вищої насолоди. Він був марнолюбний, хвалькуватий і тішився гарним убранням, наче дурненьке дівча. Справжній негідник обдурив би його так само легко, як він зумів зачарувати гарненьку фабричну робітницю. Успіх Друе у торговельних справах пояснювався його добродушною вдачею і доброю репутацією фірми. Він крутився поміж людей, сповнений невичерпної життєрадісності, і про нього ніяк не можна було сказати, що в нього є духовна сила, гідна називатися інтелектом, що в нього є думки, та ще й благородні, що в нього є почуття, які тривають довше, ніж одну мить. Сафо назвала б його свинею; Шекспір сказав би про нього: «моє жваве дитя», а старий п’яниця Каріо вважав його за розумну, здібну, ділову людину. Одно слово, він був добрий хлопець в його власному розумінні цього слова.
Керрі взяла в нього гроші, і це є найкращим доказом того, що в ньому було щось щире й привабливе. У підступного, ницого чоловіка з лихими намірамі, вона не взяла б і п’ятна-дцяти центів, хоч би як він прикривався маскою дружби. Люди з нерозвиненим розумом зовсім не такі вже безпорадні. Природа навчила диких тварин тікати перед лицем невідомої небезпеки. Вона прищепила маленькому бурундукові несвідомий страх перед отрутами. «Господь оберігає свої створіння», — ці слова стосуються не тільки тварин. Немудра Керрі, мов овечка, керувалась у своїх вчинках інстинктом, а проте залицяння Друе майже не збудили в ній інстинкту самозбереження, дуже сильного у таких безпосередніх натур.
Попрощавшися з Керрі, він поздоровив себе з тим, що зумів справити на неї добре враження. Чорт забирай, просто обурливо, що молодим дівчатам доводиться отак поневірятись. Настає холоднеча, а в неї нема чого вдягнути. Просто жах! Треба піти до «Фіцджералда і Моя» викурити сигару. Коли він згадував про Керрі, ноги легше несли його.
Керрі повернулась додому в такому піднесеному настрої, що не могла його приховати. Але несподівані гроші принесли з собою безліч ускладнень, які її дуже непокоїли. Як же вона зможе купити собі щось із одягу, коли Мінні знає, що в неї немає грошей? Ще не дійшовши додому, вона зрозуміла, що це неможливо. Які пояснення вона могла б дати?
— Ну як? — спитала Мінні.
Керрі не любила брехати і, почуваючи одне, говорити зовсім інше. Якщо вже ухилятися від правди, то хоч принаймні тоді, коли вже інакше не можна. Отож, щоб не доводилося скаржитись, коли в неї було так радісно на серці, вона відповіла:
— Мені дещо обіцяли.
— Де?
— В магазині «Бостон».
— Напевне пообіцяли? — допитувалась Мінні.
— Ось завтра дізнаюся, — відповіла Керрі, якій не хотілося брехати без потреби.
Мінні відчула, що в Керрі гарний настрій, і вирішила, що це добра нагода з’ясувати сестрі, якої думки Гансон про її спробу влаштуватися в Чікаго.
— Якщо тобі не дадуть цієї роботи… — Вона затнулася, не знаходячи підходящих слів.
— Якщо я найближчим часом не знайду нічого, я, мабуть, поїду додому.
Мінні радо підхопила:
— Свен теж вважає, що так буде краще, принаймні на зиму.
Керрі одразу все зрозуміла: вони не хотіли більше тримати в себе безробітну. Вона не дуже сердилася на Мінні та й на Гансона теж. Але, сидячи тепер і міркуючи над сестриними словами, вона раділа, що в неї є гроші Друе.
— Так, — мовила вона, помовчавши, — я теж про це думала.
Але вона не сказала, що сама гадка про це її обурювала. Що чекало її в Колумбія-Сіті? Вона так добре знала тамтешнє нудне, одноманітне життя. А тут — величезне, таємниче місто, яке ще притягувало її до себе, наче магніт. Те, що вона встигла побачити, свідчило про величезні можливості. І що ж: зректися цього всього і повернутись до сірого животіння? їй хотілося кричати на саму думку про це.
Керрі рано прийшла додому і сховалась у вітальню, щоб там подумати на дозвіллі. Що ж робити? Не може бути й мови про те, щоб купити нові черевики і показатися у них тут. Частину цих двадцяти доларів доведеться залишити на той випадок, коли треба буде їхати додому, — треба ж заплатити за проїзд. Вона не хотіла позичати в Мінні. Ну добре, а як же вона пояснить, де дістала грошей на дорогу? Якби їй вдалося знов підробити — як легко б тоді все владналося!
Вона знов і знов поверталася до цього заплутаного вузла. Завтра вранці Друе чекатиме, що вона прийде в новому жакеті, а це ж неможливо. Гансони зі свого4 боку чекають, щоб вона їхала собі, і вона охоче пішла б від них, але ж їй зовсім не хочеться їхати додому. Вона уявила собі, як би вони подивилися на те, що вона дістала грошей, не працюючи, і їй самій здалося жахливим, що вона взяла ці гроші. їй стало соромно. Вона була вже зовсім пригнічена тим, як усе складалося. Поки вона була з Друе, все було так ясно. А тепер усе так безнадійно заплуталося, — куди гірше, ніж було до того: нібито й є допомога, і не можна з неї скористатися.
У неї зовсім зіпсувався настрій, і за вечерею Мінні вирішила, що в сестри знову був тяжкий день. Кінець кінцем Керрі поклала повернути гроші Друе. Не треба було брати їх — це була помилка. Завтра вона з самісінького ранку піде шукати роботи. Опівдні, як було умовлено, зустрінеться з Друе і все йому скаже. Та коли Керрі прийняла рішення, на серці в неї стало дуже важко і вона знову впала в розпач.
Дивна річ: досить їй було взяти гроші в руки, як вона одразу відчувала полегкість. Після своїх розпачливих думок вона раптом забувала про все, і двадцять доларів знову зда-ззалися їй чимсь чудовим, чарівним. О гроші, гроші! Яке щастя їх мати! Якби зараз їх було вдосталь, як легко розвіялися б усі її турботи!
Другого дня Керрі встала раненько і пішла з дому. Рішення шукати роботи було не дуже тверде, однак гроші, що лежали у неї в кишені і завдали їй стільки турбот, робили думку про роботу не такою страшною. Вона знову опинилась в районі оптових фірм, але на саму думку про те, що треба ввійти і спитати, серце в неї стискалося. «Яка ж я боягузка!» — казала вона собі. Але ж вона вже стільки ходила й питала! Все одно в неї нічого не вийде. І вона все йшла і йшла, поки, нарешті, не зайшла на одну фабрику, де її зустріли, як і скрізь. Керрі вийшла, почуваючи, що щастя її зрадило. Марні-намагання!
- Предыдущая
- 15/111
- Следующая
