Выбери любимый жанр

Зруйновані зорі - Авраменко Олег Евгеньевич - Страница 7


Изменить размер шрифта:

7

— Мабуть, Саті має рацію. Такий капітан, як ви, виплутається з будь-якої халепи. — Потім він розпрямив плечі і його обличчя набуло ділового вигляду. — Ви саджатимете корабель на планету чи залишите на орбіті?

— Сідаємо на планету, сер, — відповів я. — „Зоря Свободи“ малоґабаритний крейсер, він цілком може приземлитися і на непрацюючу смугу. Корабельні антиґрави витримають навантаження.

— Посадочна смуга у нас функціонує нормально, — запевнив мене імператор. — По можливості ми підтримуємо її в робочому стані. — Він скоса глянув трохи вбік, найімовірніше, на монітор, де видавалася інформація про наш курс. — Ну все, час передавати вас нашому диспетчерові. А я більше не заважатиму вам, капітане. Поговоримо вже після посадки… Хоча ні, все-таки скажіть мені коротко, що важливого відбулося за останні три місяці? Якусь планету звільнили?

— Землю Діксона. Хтони віддали її практично без бою — останнім часом контроль над нею обходився їм надто дорого. На планеті проживає менше п’ятдесяти мільйонів чоловік, а хтонам доводилося тримати там двадцятимільйонну армію. Для них це виявилося непосильним тягарем. Самі по собі хтони слабка раса, ну а їхні партнери по Четверному Союзу відмовилися допомагати в охороні Землі Діксона, яка не мала для них жодної цінності. До того ж вони не хотіли брати на себе додаткову відповідальність, клопотів і так вистачає.

— Зрозуміло. А… потерпілі планети є?

Падма, звичайно, мав на увазі „знищені“, але з обережності не наважився сказати це вголос. Усупереч оптимістичним розрахункам наших військових і політиків, за сім років, що минули від часу бомбардування Країни Хань, ґаббарам вдалося знищити ще п’ять людських планет — Лахор, Малайю, Нову Каліфорнію, Сан-Клементе та Бахмані. Якраз після загибелі другої з них раніше нейтральні п’ятдесятники були змушені приєднатися до антиґаббарської коаліції альвів, дварків і хтонів. Малайя перебувала під їхнім контролем, і вони, побоюючись помсти з боку людей, буквально випалили вогнем дві ґаббарські планети. Ми повірили в щирість п’ятдесятників і не застосували проти них ґлюонні бомби, зате ґаббари та їхні союзники іруїли відповіли сповна. Загалом на цих п’яти планетах загинуло понад півтора мільярда людей; за їхні життя ґаббари з іруїлами заплатили сімдесятьма мільярдами своїх — проте для нас це було слабкою втіхою…

— На щастя, ні, — відповів я. — Командування запевняє, що такого більше не повториться. Земля Діксона була останньою в „ґрупі ризику“, а тепер вона в наших руках. Ще не звільнені людські планети — їх залишилося одинадцять — Четверний Союз береже від ґаббарів як зіницю ока. За останніми відомостями, альви взагалі вирішили перестрахуватися і зараз інтенсивно переселяють жителів Есперанси, Землі Вершиніна й Аррана на Новоросію, де в них сконцентровано величезні сили.

— Ось це погано, — сказав імператор. — Якщо альви зосередяться на охороні однієї планети, то її звільнення буде вельми і вельми проблематичним… Ну гаразд, поговоримо про це згодом. А то мені вже дають сиґнал, що час вимикати візуальний зв’язок, щоб не заважати вам при посадці. Передаю вас до рук нашого диспетчера. Щасливої посадки, „Зоря Свободи“.

— Спасибі, сер, — відсалютував я вже згаслому екранові.

3

Майже на самій околиці міського кладовища Паталіпутри є невеличка алея, вздовж якої розташовано в ряд сорок три скромних надгробки, схожі один на одного, як близнята. Імена на них було викарбувано різні, дати народження — також, зате день смерті скрізь вказано однаковий. Тут знайшли свій останній прихисток учені й інженери Ранжпурського Інституту Фізики, які третину століття тому зробили відчайдушну й безнадійну спробу підняти на Магаварші масове повстання проти чужинців.

Власне, бунтівників було більше, ніж сорок три, але деякі з них, зокрема професор Аґатіяр, уникли долі своїх товаришів, бо слідству не вдалося довести їхню провину, а глава та ідейний натхненник змови, Раджів Шанкар, зумів втекти з в’язниці в ніч напередодні страти. Точніше, його викрали з камери смертників — усупереч його ж власному бажанню. І лише зараз, через тридцять чотири роки, він возз’єднався у Вічності зі своїми друзями та соратниками…

Під збройний салют шеренги сивочолих ветеранів Опору урну з попелом Шанкара опустили у свіжовикопану могилу, а відтак присутні жменя за жменею засипали її землею. Потім сипкий горбик ретельно утрамбували, а поверх нього встановили такий же скромний надгробок. Як і на решті, на ньому було викарбувано лише ім’я з днями народження і смерті. Дві ці дати розділяло мало не сто років.

Першим квіти на могилу поклав імператор Магаварші Падма XIV. Схиливши коліно, він тихо проказав:

— Знаю, старий, за життя ти так і не зміг пробачити нас — тих, хто був причетний до твого звільнення, хто не дозволив тобі померти разом з усіма. Ти розумів, що це необхідно; розумів, що був потрібен нам живим; розумів, що ми могли врятувати лише одного з вас — і зробили цей важкий вибір на твою користь. Усе це ти чудово розумів, але пробачити нас було понад твої сили. — Імператор зробив коротку паузу. — Кажуть, що мертві прощають усе. Сподіваюся, це так. Сподіваюся, що тепер твоя буремна душа знайшла спокій, а ми дочекалися від тебе прощення.

Наступною була дочка Падми, двадцятисемирічна принцеса Саті. Поклавши свій букет, вона зо хвилину мовчки стояла перед надгробком, в її гарних чорних очах блищали сльози. Раджів Шанкар був для неї не просто прем’єр-міністром країни, яку вона номінально очолювала. Останні п’ять років він фактично замінив їй батька, був її наставником і радником, але не в справах державних (жодних владних повноважень вона не мала), а просто як людина, як друг, як старший товариш.

Попередньо планувалося, що Саті очолить Королівство Індію на Землі, та коли магаваршці отримали в своє повне розпорядження систему Барнарда, вона вирушила туди разом із більшістю своїх співвітчизників. Земна Індія, як і в довоєнні часи, стала республікою, а в Світі Барнарда була проголошена конституційна монархія — правонаступниця Держави Магаварші. Проте Саті катеґорично відмовилася прийняти королівський титул, арґументуючи це тим, що її батько, глава імператорського дому, ще живий і в осяжному майбутньому вмирати не збирається. У результаті Саті оголосили реґентом нового королівства — що, втім, суті справи не міняло. Так чи інакше всі її обов’язки зводилися до виконання представницьких функцій, а реальна влада належала всенародно обраним Національним Зборам, які на власний розсуд формували Кабінет Міністрів. У Світі Барнарда вже двічі проводилися парламентські вибори, і двічі на них упевнено перемагала Ліга Свободи на чолі з Раджівом Шанкаром. Тепер, зі смертю очільника, правляча партія залишилася без свого керівника, держава — без прем’єр-міністра, а країна — без харизматичного лідера…

Слідом за Саті останні почесті Шанкару віддали його соратники, які прибули на „Зорі Свободи“, — колись провідні діячі підпілля на Магаварші, а нині високопоставлені урядовці. Серед пасажирів мого корабля було також два не-магаваршця — дядько Рашелі, адмірал Клод Брісо, заступник начальника Ґенерального Штабу Військово-Космічних Сил Терри-Ґаллії, і доктор Поль Карно, голова Ради Міністрів Земної Конфедерації. За своїми посадовими обов’язками вони часто спілкувалися з прем’єр-міністром Світу Барнарда, і протягом цих семи років у них із Шанкаром склалися теплі, дружні відносини.

Далі настала наша черга — членів команди крейсера, разом з якими Шанкар брав участь у боях за звільнення Сонячної системи, а потім повз надгробок поволі поплив людський потік стариків — останніх мешканців Магаварші. Тут їх зібралося близько двадцяти тисяч — добра половина населення планети. Вони йшли алеєю неквапом, їм нікуди було поспішати, і кожен із них ненадовго затримувався біля могили, аби вголос чи подумки сказати кілька слів найшанованішому представнику їхнього покоління, який ще за життя став леґендою для багатьох мільйонів співвітчизників.

7
Перейти на страницу:
Мир литературы