Самотній мандрівник простує по самотній дорозі (Романізовані біографії. Оповідання, роман) - Домонтович Віктор - Страница 30
- Предыдущая
- 30/88
- Следующая
В пораді Ґоґена «малювати за споминами» Ван Ґоґ знаходить відповідь на питання: «Куди йти?» Він береться за споминами намалювати сад при парафіяльному будинкові в Нюєнені. Лишається задоволений зі спроби.
— Непогано! — оцінює він свою картину.
Ґоґен так само схвалює його творчі досягнення.
Ван Ґоґ вирішує йти далі в цьому ж напрямкові: сполучуючи уяву й спомини, поволі відходити від дійсности, від плаского копіювання голої дійсности. Його картини: «Зоряна ніч над Роною», «Сади поета» — вказують на поворот, який стався в цей період у творчій його манері, під впливом Ґоґена.
— Ґоґен, — пише Вінсент з Арля до брата Тео, — радить мені наважитись уявляти (imaginer), і твори, породжені уявою, набувають характеру майже чудесного (mysterieux)!
Так здійснюється перехід од мистецтва реалістичного до імажинативного. Од враження до відображення. Од імпресіонізму до експресіонізму.
Тим часом і в Арлі з кожним днем стає дедалі все холодніше й холодніше. Приходить зима. Починаються ранкові приморозки. Хрумке скло тонкої криги вкриває на ранок дощові калюжі. Іней сріблить дахи. За винятком кількох небагатьох теплих днів, холод позбавляє можливости працювати під одкритим небом. Доводиться перенести роботу до хати. Робоче мешкання опалюється, і Вінсент малює вдома «за уявою».
У Ван Ґоґа з’являється думка намалювати портрет з пані Жіну, власниці вокзального кафе. Пані Жіну дає згоду позувати.
Вона негарна, ця пані Жіну! О, Ван Ґоґ взагалі ніколи в своєму житті не малював красунь!.. У неї просте обличчя, вона вже не зовсім молода, не елеґантна. Не дама світу. Вона сидить перед круглим столом з поверхнею зеленопляшкового кольору. На столі недбайливо кинено червону парасольку й зелені рукавиці.
Ґоґен з цікавістю і задоволенням стежить за ходом роботи над цим портретом, що на ньому виразно позначається його вплив. Жінку трактовано в площинній манері і разом з тим велично на жовто-золотому тлі, який контрастує до зеленого кольору стола.
Жартуючи, Ґоґен звертається до пані Жіну:
— М-ме Жіну, чи ви вважаєте на те, що ваш портрет, який оце малює з вас мій друг Вінсент Ван Ґоґ, висітиме згодом в Луврському музеї в Парижі?
Пані Жіну сміється. Ці малярі — милі люди, але фантасти. Її портрет в Луврі?
Зрештою й Ґоґен не дуже певен того.
Як і завжди, Ґоґен дублює. Ван Ґоґ виконує портрет пані Жіну фарбами, він робить з неї рисунок олівцем.
Але не можна завжди малювати й тільки малювати або ж дискутувати з запалом про малярство. Будь-які розваги в Арлі дуже рідкі. Вінсент не одвідує нікого, окрім Жіну й Руленів. Кожного разу, коли в Арлі відбувається бій биків, вони ходять дивитися. Вінсент робить з цього картину. Поза цим лишаються для них тільки кав’ярні й публічні доми, подібні на кав’ярні, абсент і жінки. Вінсент уподобав собі «Одинку», розташовану на одній з глухих вуличок, і став постійним клієнтом однієї дівчини на ім’я Рашель, що її звуть Ґабі.
Після дня, проведеного за працею, вони йдуть до найближчих кав’ярень тут же на площі Ламартін випити абсенту. Коли ж вони хочуть продовжити вечір, вони кінчають день в сумних нічних кав’ярнях, де нічні п’яниці дрімають, спершись ліктем на стіл, і перед ними стоїть не дуже чиста склянка.
В істоті своїй вони зовсім різні. Так, це правда, Ґоґен приїхав до Арля й оселився разом з Ван Ґоґом, але він людина раптових настроїв і несподіваних рішень. Рішення приїхати до Арля з’явилося в ньому випадково й не зовсім сподівано — для нього самого. Зрештою, він так само міг поїхати до Порт-Авена, щоб підтримати товариство Емілю Бернару, або ж у Бретань, Нормандію, на Антільські острови або Таїті.
Кінець кінцем, окрім спільної позиції проти імпресіонізму, у них немає нічого, що їх зближало б. Вони плекають зовсім інші мистецькі смаки. Ван Ґоґові подобається Мейсоньє й не подобається Енґр, Ґоґенові, навпаки, до вподоби Енґр, і він не зносить Мейсоньє. Його дивує, як Ван Ґоґ, людина, що здавалось би, розуміється на мистецтві, може недооцінювати Енґра.
У них цілком відмінні вдачі.
Ван Ґоґ має багато спільного з Франціском з Ассізі. Як і цей середньовічний святий, він людина самозречень. Відмовлення — ось те, що найбільше його вабить. Це наскрізна риса всієї життєвої його вдачі й долі. Зрікаючись, Вінсент ніколи не боявся втратити себе. Він щедрий. Він завжди ладен віддати все й віддатись, служити всім, принизити себе. Ніколи він не виявляв бажання піднести себе, поставити себе вище за когось іншого. Він ніколи не намагався підтримувати зв’язки з заможними й впливовими, «вищими» людьми. Навпаки, він завжди шукав товариства лише серед людей звичайних і простих.
Він в істоті своїй простий. Пуританин. Людина праці. Людина, яка воліє взяти на свої плечі якнайтяжчу ношу. Він не шукає нічого легкого. Ні в своїй творчості, ані в житті. Він і найменше не амбітний. Без гонору. І ця скромність, яка в ньому доходила до самоприниження, це бажання завжди коритись, це відчуття праці як послуху й себе як послушника, все це становило в ньому одну з найсимпатичніших рис його вдачі.
Ґоґен цілком протилежний йому. Насамперед, він надзвичайно амбітний. Він хоче блищати й сяяти, підноситись. Високомірний принц, який охоче прибирається в золото, пурпур і вісон. Фантастичний нащадок Монтесуми. Владар, що дбайливо охороняє недоторкненість своїх володінь, свого безумовного авторитету. Він не хоче піддаватись нікому, лише впливати. Не коритись, а підкорювати. Він деспот. Людина еґоцентричної вдачі, кристалізованого егоїзму. Для нього поза ним, поза його особою не існує нікого й нічого. Він все. Він учитель. Утаємничений. Носитель втіленої тайни. Шаман.
Ґоґен — позер. Ван Ґоґ — людина, цілком позбавлена пози.
Ван Ґоґ — щедрий. Ґоґен — скупий. Відколи за останній час його картини поволі почали продаватись, він ретельно заощаджує кожен су, щоб зібрати гроші на подорож у тропіки, про яку він давно й довго мріє.
Кінець кінцем, в ньому дуже глибоко сидить дух дрібного й дріб’язкового банкового урядовця. Його сердить Вінсентове безладдя. Хіба можна так жити? І це, насамперед, стосується грошей! Немає нічого дивного, що їм так часто бракує грошей, що вони так часто лишаються без нічого. Чи може Ван Ґоґ сказати, бодай хоч раз сказати певно, скільки в нього було грошей і на що він їх витратив?
Ні, Вінсент цього не знає!..
Ґоґен домігся того, що вони кладуть гроші в дві окремі скриньки: в одну — гроші, призначені на сплату за мешкання, тютюн, каву, непередбачені видатки; до другої — гроші на їжу.
Ґоґен вважає, що вони безліч грошей зовсім дурно видають на ресторани й при тому харчуються якнайгірше. Щоб заощадити на їжі, Ґоґен пропонує відмовитися од ресторанів. Він перебере кухню на себе. Він ґастроном, надає ваги тому, щоб добре їсти й знається на тому.
Але чи треба зазначати при цьому, що всю чорну, брудну роботу по дому й кухні виконує лише Ван Ґоґ? Так повелося з перших днів, що Ґоґен ніколи й пальцем не доторкнеться ні до віника, ані до ганчірки, але з тим більшим обуренням і крикливим протестом роздратовано вичитуватиме він своєму співмешканцеві, вказуючи на неприбране сміття, розкиданий скрізь тютюновий попіл, незаметені підлоги, невитерті віконні шиби, невинесені з учорашнього дня кухонні помиї.
Їхні ролі цілком чітко розмежовуються. Один наказує, другий виконує. Один є пан, другий раб, що йому прислуговує.
Не зустрічаючи ніякого опору з боку Ван Ґоґа, Ґоґен засвоює менторський, безапеляційний тон. Покрикує звисока. Вимагає безвідмовної покори. Ніколи не переступає дистанції, з перших же днів встановленої ним між собою й Вінсентом.
Як сказано, він ощадний. Більше: скупий. Скупенький!.. Гроші зі своєї кишені він витягає з дуже великою неохотою. Кожного разу, коли він це робить, він обертає кожну таку видачу грошей в театральну демонстрацію. При такій нагоді виголошується довга рацея, де говориться про саможертви з боку Ґоґена й Ван Ґоґ обвинувачується в марнотратстві, недбайливості, небажанні вважати, що він витрачає чужі гроші, а ці гроші і т.д. і т.д. Кінчається тим, що Вінсент поступається також і в цьому. Йому сказано: «Він пожадливий!» Він згоджується, не сперечаючись.
- Предыдущая
- 30/88
- Следующая
