Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс - Страница 35

• Предыдущая
• 35/56
• Следующая

Нарешті Клейтон підвівся і м’яко поклав руку на похилене плече професора Портера.

— Я, звичайно, піду з вами! — сказав він.

— Я знав, що ви це запропонуєте, що ви захочете піти, пане Клейтоне, але ви не повинні цього робити. Моїй Джейн уже ніхто не допоможе. Я іду тільки для того, щоб загинути разом з нею і знати, що моя дівчинка не лежить самотою, кинута в страшних джунглях. Одні гілки й листя накриють нас, одні дощі поливатимуть нас. Я мушу йти сам, бо вона — моя донька і єдина істота на землі, якій я віддаю мою любов!

— Я піду з вами! — просто сказав Клейтон.

Старий підвів голову й уважно подивився на енергійне, гарне обличчя Вільяма Сесіля Клейтона. Можливо, він прочитав на ньому кохання до його доньки — почуття, яке молодий англієць плекав у своєму серці.

Досі професор був надто заглиблений у свої власні вчені думки, щоб помічати ті щоденні дрібниці та випадкові фрази, які давно підказали б практичнішій людині, що молоді люди дедалі більше горнуться одне до одного.

— Як хочете, — сказав він.

— Можете розраховувати й на мене, — вимовив пан Філандер.

— Ні, мій вірний старий друже, — заперечив професор Портер. — Ми не можемо йти всі! Було б негуманно, жорстоко залишити тут саму бідну Есмеральду, та й троє досягнуть не більшого успіху, аніж один. І без того надто багато смертей у цьому жорстокому лісі! Спробуймо заснути!

Відтоді, як Тарзан залишив плем’я великих людиноподібних мавп, їх постійно терзали чвари та суперечки.

Теркоз виявився жорстоким і примхливим царем, тож один по одному старіші й слабкіші самці, на яких він найчастіше випробовував свою лиху вдачу, забирали свої сім’ї та відходили чимдалі в глиб краю, де безпечніше.

Але зрештою і ті, що залишились, були доведені до відчаю грубими витівками Теркоза, і сталося так, що дехто з них згадав прощальну пораду Тарзана:

— Якщо у вас буде жорстокий цар, не робіть так, як роблять інші мавпи, і не намагайтеся повставати проти нього поодинці! Натомість зберіться двоє-троє або й четверо разом і нападіть на нього! Коли ви так учините, тоді жоден вождь не насмілиться поводитися не так, як належить, адже четверо вас можуть відлупцювати будь-якого ватажка, хоч би він і був дужчий за кожного з вас!

Самець, що згадав цю мудру пораду, повторив її кільком своїм приятелям; і, коли того дня Теркоз повернувся до племені, йому влаштували вельми теплу зустріч.

Без попереджень п’ятеро величезних волохатих звірів накинулись на Теркоза тієї миті, коли він підійшов до гурту. В душі ватажок був знахабнілим боягузом, що характеризує забіяк серед мавп так само, як і серед людей, тож він не прийняв смертельного бою, а вирвався і хутчій втік на рятівне гілля лісу.

Теркоз двічі намагався повернутися до племені, але щоразу на нього нападали й виганяли геть; нарешті він облишив свої спроби і, сповнений шаленства та ненависті, сховався в джунглях.

Саме в такому настрої, перекидаючися з гілки на гілку, страшний людиноподібний звір несподівано здибав у джунглях двох жінок.

Теркоз був саме над ними, коли помітив їх. Джейн Портер довідалася про його присутність лише тієї миті, коли величезний волохань зістрибнув на землю зовсім поруч і вона побачила жахливу морду та вишкірений бридкий рот не далі, як за півметра від себе.

З вуст дівчини злетів пронизливий крик, коли рука звіра схопила її за плече. Страшні зуби вже торкнулися її горла, але не розірвали її ніжної шкіри, бо мавпу-самця пойняло інше бажання.

Плем’я затримало його дружин. Він, Теркоз, мусить знайти інших самиць, щоб замінити їх! Ця безволоса біла мавпа буде першою в його новій родині. І він, грубо закинувши її на широкі волохаті плечі, знову стрибнув на дерево й поніс Джейн Портер назустріч долі, в тисячу разів гіршій, аніж смерть.

Есмеральдин крик страху злився із зойком Джейн Пор тер, а потім, як завжди коли обставини вимагали твердості духу, Есмеральда знепритомніла.

Але Джейн Портер ані на хвилину не втрачала притомності.

Щоправда, жах від роззявленої біля її обличчя величезної пащеки і сморід дихання, який забивав їй ніздрі, паралізували дівчину, але свідомість лишилась ясна, і вона розуміла все, що відбувалося.

Звір мчав її з швидкістю, яка здавалася дівчині надзвичайною, однак вона не кричала й не пручалась. Несподіваний напад звіра приголомшив її, і їй здавалося, ніби він несе її до берега. Тому Джейн зберігала сили й голос до того часу коли вони опиняться досить близько від табору, щоб прикликати довгождану поміч.

Бідолашне дитя! Чи ж могла Джейн Портер знати, що її несуть усе далі й далі в непролазну гущавину джунглів!

її крик, що змусив Клейтона та обох старих блукати в кущах, притяг Тарзана саме до того місця, де лежала Есмеральда, але йому не було діла до негритянки, хоча, зупинившись над нею, він побачив, що чорна жінка неушкоджена.

Одну-єдину мить велет озирав гілки та землю під ними, доки мавпячий досвід у парі з людським розумом, що дістався йому з народження, не виповіли йому всієї події так само докладно, як коли б він був її свідком.

А наступної миті він уже мчав хиткими деревами по свіжому сліду, якого жодне людське око не те що не зрозуміло б, а навіть не помітило б.

Найбільше слідів буває на кінцях гілок, де велика мавпа перелітає з дерева на дерево; але там найменше вказівок про напрямок її бігу, оскільки під, вагою антропоїда гілки нагинаються додолу й коли він стрибає на них і коли зіскакує; але біля стовбура, де слідів менше, напрямок його руху прочитується цілком добре.

Ось на гілці пляма від гусені, яку роздавила величезна лапа вкрадача, і Тарзан інстинктивно знає, куди ступить ця сама лапа наступної миті. Там він знаходить часточку розчавленої лялечки — часто не більше, аніж просто вологий слідок. В іншому місці бачить відірваний клаптик кори — і напрямок відомий. А там великий сук або самий стовбур зачеплено волохатим тілом, і маленьке пасемце вовни, яке зосталося на корі, вказує йому, що він на правильному шляху…

Тарзанові не доводилося сповільнювати свою гонитву, щоб розглядати всі ці такі незначні сліди втечі. Для Тарзана вони ясно вирізнялись серед незліченних ушкоджень та інших знаків гіллястої дороги. Але найбільше промовляв йому запах, тому що Тарзан гнався проти вітру, а його розвинуті ніздрі були чутливі, мов у мисливської собаки.

Велет-лісовик майже нечутно мчав слідом Теркоза та його здобичі, але шум гонитви досяг вух звіра, що тікав, і змусив його тікати ще швидше.

Тарзан пробіг понад три кілометри, аж поки наздогнав їх, і тоді, побачивши, що втікати далі — безглуздя, Теркоз зістрибнув на невеличку галявину, щоб битися за свою здобич або кинути її й тікати, коли супротивник виявиться дужчий за нього.

Він усе ще обіймав однією величезною лапою Джейн Портер, коли Тарзан вистрибнув, мов леопард, на арену, яку надала їм природа для цього первісного бою.

Коли Теркоз побачив Тарзана, йому спало на думку, що його здобич — Тарзанова самиця, адже й породи вони були однієї — білі та безволосі; і він порадів цій нагоді подвійно помотатись ненависному ворогові.

На Джейн Портер ця чудесна поява богоподібної людини вплинула, неначе вино на притуплені нерви.

З описів Клейтона, батька та пана Філандера дівчина здогадалася, що Тарзан — це та сама дивовижна істота, що врятувала їх, і відчула в ньому захисника й товариша.

Ллє коли Теркоз брутально відкинув її вбік, щоб приготуватися до нападу Тарзана, і Джейн побачила всю величезну постать мавпи, страхітливі м’язи та гострі зуби, серце її похололо. Як може людина перемогти такого страшного ворога?

Супротивники налетіли один на одного, наче розлючені бики. Кожен по-вовчому намагався дістатися до горла ворога. Вузьке лезо ножа протистояло величезним зубам мавпи.

• Предыдущая
• 35/56
• Следующая