Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс - Страница 25

• Предыдущая
• 25/56
• Следующая

Закликаний у такий спосіб старий пан, не кваплячись, підійшов у супроводі своїх супутників до матросів. Поправивши окуляри, він поглянув на записку, а потім повернувся і пішов геть, бурмочучи собі під ніс “Дивовижно! Дивовижно!”

— Гей, стара шкапо! — загукав чоловік, який звернувся до нього по допомогу. — Ти гадаєш, що потрібен був нам для того, щоб про себе читати кляту записку? Іди сюди і прочитай її вголос!

Старий зупинився і вернувся зі словами:

— Ой, так, шановний добродію, прошу вибачити! Це було нерозважливо з мого боку, так, цілковито нерозважливо! Записка дивовижна!

Він знову подивився на записку, перечитав її і, напевне, знову пішов би геть, розмірковуючи над її змістом, якби матрос не схопив його за комір і не проревів йому в самісіньке вухо:

— Вголос читай, тупоголовий старий телепню!

— Ох, так, авжеж! — м’яко озвався професор і, знову поправляючи окуляри, прочитав уголос:

— Хто він такий — Тарзан? — закричав той самий матрос.

— Він, певне, знає англійську, — сказав молодик.

— Але що означає “Тарзан із племені великих мавп”? — вигукнула молода дівчина.

— Я не знаю, міс Портер, — відповів молодик. — Може, ми зустрілися з мавпою, що втекла з Лондонського зоопарку і привезла європейську освіту в рідні джунглі. Що ви ду маєте з цього приводу, професоре Портер? — запитав він, звертаючись до старого пана.

Професор Архімедес Кв. Портер поправив окуляри.

— Ну певно, що так, поза всяким сумнівом, це дивовижно! — сказав він, — Але я не можу нічого сказати про цей вочевидь рідкісний випадок! — І професор неквапливо почвалав у джунглі.

— Але, тату, — вигукнула дівчина, — ви ще нічого про це не сказали!

— Тихше, дитино, тихше! — заперечив професор добрим поблажливим тоном. — Не завдавай клопоту своїй гарненькій голівці такими важкими та світоглядними питаннями. — І він знову тихенько почалапав уже в інший бік, дивлячись собі під ноги і заклавши руки під поли сюртука, які розвівалися позаду.

— Я так думаю, що старий телепень знає про це не більше за нас! — пробурчав матрос із пацючим обличчям.

— Прошу висловлюватися пристойно! — гнівно закричав молодик, якого обурив тон матроса.

— Ви забили своїх офіцерів і пограбували нас! Ми цілковито у вашій владі, але ви будете ставитися до професора Портера та міс Портер із повагою, інакше я скручу вам в’язи голіруч, байдуже, що у вас револьвери!

І молодик так близько підбіг до матроса з пацючим обличчям, що той перелякано відступив на крок, хоч у нього за паском стирчали два револьвери і неприємного вигляду ніж.

— Підлий боягузе! — вигукнув молодик. — Ви ніколи не посмієте вистрілити в людину інакше, аніж у спину, а в мене й так не насмілитесь вистрілити!

І він, спокійно повернувшись спиною до матроса, пішов геть.

Матрос повільно простягнув руку до руків’я одного з револьверів, його очі злісно поглядали на постать молодого чоловіка, яка віддалялась.

Товариші дивилися на нього, а він усе ще вагався: в душі він був ще більший боягуз, аніж вважав Вїльям Сесіль Клейтон.

Невідомо, що б він зробив, бо існувала ще одна обставина, про яку ніхто з прибулих не знав, як не знав і того, що вона зіграє величезну роль у їхньому житті на цьому негостинному африканському березі.

Два сторожкі ока не пропустили жодного руху, дивлячись крізь листя ближнього дерева! Тарзан бачив сум’яття, викликане його запискою, і хоча не розумів жодного слова зі швидкої мови, для нього багато що було зрозуміле із жестів та виразів облич.

Учинок маленького матроса з пацючим обличчям, який убив одного із своїх товаришів, викликав у Тарзана обурення; і це обурення ще більше посилилося, коли Тарзан побачив його сварку із симпатичним молодиком.

Досі Тарзан був незнайомий із дією вогнепальної зброї, хоча й читав про неї в книжках; тепер, коли він побачив, що “пацюча морда” торкає руків’я револьвера, то пригадав бачену нещодавно сцену і, природно, розміркував, що молодика буде вбито так само, як перед тим велетня-матроса.

Тоді Тарзан наклав отруєну стрілу на лук і прицілився в матроса з пацючим обличчям, але листя було дуже густе, і він вирішив, що стріла відхилиться через якусь гілочку або листя, і тому замість стріли пустив зі свого спостережного пункту важкий спис.

Клейтон пройшов кілька кроків. Матрос із пацючим обличчям витягнув револьвер наполовину, решта матросів напружено слідкувала за тим, що відбувалося.

Професор Потер зник у джунглях, куди за ним пішов метушливий Самуель Т. Філандер, його асистент та секретар. Негритянка Есмеральда була заклопотана вибиранням речей своєї пані з купи ящиків та пак, накиданої біля хатини, а міс Портер повернулася й пішла за Клейтоном, коли щось наче штовхнуло її і змусило озирнутися на матроса.

Тоді майже водночас сталися три події: матрос вихопив револьвер і навів його в спину Клейтонові, міс Портер застережливо зойкнула, а довгий спис з металевим вістрям майнув угорі, наче блискавка, і наскрізь пробив праве плече людини з пацючим обличчям.

Револьвер вистрілив у повітря, а матрос звалився з криком болю й страху.

Клейтон озирнувся й підбіг до місця події. Матроси стояли переляканою купкою з револьверами в руках, боязко вдивляючись у джунглі. Поранений матрос корчився і стогнав на землі.

Клейтон непомітно підібрав револьвера, що випав з руки пацюкуватого, і сховав його на грудях, а потім підійшов до матросів і почав стурбовано вдивлятися в джунглі.

— Хто б це міг бути? — прошепотіла Джейн Портер, і Клейтон, озирнувшись, побачив, що вона стоїть за ним, широко розплющивши здивовані очі.

— Мабуть, Тарзан справді стежить за нами, — відповів він невпевнено. — Мене цікавить лише те, кому адресувався цей спис. Якщо Снайдерсові, то наш мавпячий друг — справді друг. Але, Боже мій, куди поділися ваш батько і містер Філандер? Хтось або щось-таки є в цих лісах, та ще й зі зброєю. Гей! Професоре! Містере Філандере! — закричав Клейтон.

Відповіді не було

— Що нам робити, міс Портер? — запитав Клейтон, обличчя якого захмарилося неспокоєм та ваганням. — Я не можу залишити вас саму з цими горлорізами, а ви не можете вирушити зі мною в джунглі. Та комусь треба йти шукати вашого батька. Він полюбляє знічев’я блукати околицями, не вибираючи напрямку й не усвідомлюючи небезпеки, а містер Філандер, вочевидь, не набагато практичніший за нього. Пробачте мені за відвертість, але ми всі тут у небезпеці, і коли розшукаємо вашого батька, треба буде якось пояснити йому, що своєю нерозважливістю він наражає вас і себе на небезпеку.

— Яз вами цілком згодна, — відповіла дівчина, — і анітрішки не ображаюсь. Любий таточко віддав би за мене життя, не розмірковуючи, якби лише можна було хоч на мить зосередити його увагу на цій справі. Єдиний засіб зберегти його від лиха — це прикувати до дерева. Він такий непрактичний!

— Знайшов! — несподівано вигукнув Клейтон. — Ви вмієте стріляти з револьвера?

— Так, а що?

— У мене є револьвер, з ним ви й Есмеральда будете у відносній безпеці в хатині, доки я розшукаю вашого батька та містера Філандера. Ідіть кличте Есмеральду, а я піду на розшуки. Вони не могли відійти далеко!

Джейн Портер послухалася його поради, і, коли двері зачинилися за жінками, Клейтон вирушив у джунглі.

Кілька матросів намагалися витягти списа з рани товариша; наблизившись до них, Клейтон попрохав у одного з них револьвер на час розшуків професора в джунглях.

До пацюкуватого матроса, коли він переконався в тому, що все ще живий, повернулося усе його нахабство, і він з лютою лайкою відмовив Клейтонові від імені усієї своєї компанії дати будь-яку вогнепальну зброю.

Ця людина, на ймення Снайпс, узяла на себе роль начальника від моменту вбивства попереднього керівника, і оскільки відтоді минуло дуже мало часу, то ще ніхто з матросів не оскаржував його авторитету.

• Предыдущая
• 25/56
• Следующая