Повернення Тарзана - Берроуз Эдгар Райс - Страница 30

• Предыдущая
• 30/54
• Следующая

Тарзан діяв так швидко, що не мав нагоди приготуватися і протидіяти ривку мотузка від ваги тіла Ну ми. Тож сталося так, що аркан зупинив звіра перше, ніж він устиг торкнутися чорного вояка, але ривок збив Тарзана з ніг, він покотився по землі і опинився за шість кроків від розлюченого звіра. Нума блискавично повернувся в бік свого нового ворога, і зовсім беззахисний Тарзан опинився ближче до смерті, ніж будь-коли в своєму житті. Цього разу чорношкірий урятував його. Він утямив, що зобов’язаний життям цій дивній білій людині, але він також зрозумів, що лише диво може вберегти його рятівника від цих страшних жовтих іклів, які кількома секундами раніше були так близько від його власного тіла.

Його права рука, що тримала списа, блискавично звелася і чимдуж, усією силою сталевих м’язів, що рухалися під лискучою ебеновою шкірою, метнулася вперед. Зброя слухняно розітнула повітря і прошила тіло Нуми наскрізь від правої до лівої лопатки. Звір, жахливо завиваючи з болю й люті,знову кинувся на чорношкірого. Він не зробив і кількох кроків, як Тарзанів аркан удруге зупинив його. Нума знову повернувся вбік Тарзана, але, як виявилося, лише для того, щоб відчути болісне жало зазубреної стріли, що вп’ялося в його тремтяче тіло. На кілька секунд хижак завмер, і за цей час Тарзан двічі оббіг зі своїм арканом довкола стовбура великого дерева і зав’язав там кінець мотузка.

Чорношкірий зауважив це й усміхнувся. Але Тарзан знав, що Нуму потрібно порішити раніше, ніж його гострі ікла перегризуть тонкий мотузок, який його втримував. Тарзан підбіг до чорного вояка й вихопив у нього з-за паска довгий мисливський ніж. Потім він показав на мигах своєму помічникові, щоб той і далі посилав у звіра стріли, а сам став, скрадаючись, наближатись до хижака з ножем. І доки один доймав змучену жертву з одного боку, інший підходив з іншого. Нума розлютився. Він заревів, завив, застогнав, зіп’явся на дибки і, всім тілом рвучись уперед, намагався схопити то одного свого мучителя, то іншого.

Але нарешті спритний Тарзан вибрав зручну мить і побіг до звіра з лівого боку. Могутня рука обхопила руду гривасту шию, і водночас довге сяюче лезо глибоко встромилося в люте серце звфа. Відтак Тарзан підвівся, і чорний з білим поглянули один одному у вічі, стоячи над мертвим тілом своєї спільної жертви. Чорний зробив вітальний знак миру і дружби, і Тарзан відповів йому тим самим.

Їхня боротьба з Нумою привернула увагу збудженої ватаги дикунів із сусіднього селища, і через хвилину після смерті лева героїв оточили воїни з гнучкими ебеновими тілами. Вони жваво жестикулювали і засипали їх зливою запитань і при цьому так кричали, що не давали їм змоги відповісти.

А потім прийшли жінки й діти, цікаві й допитливі. Побачивши Тарзана, вони цілковито розгубилися. Врешті новому товаришеві Тарзана вдалося вимовити кілька слів після чого чоловіки й жінки наввипередки почали вшановувати дивну істоту, яка врятувала їхнього товариша і перемогла у двобої лютого Нуму.

Відтак вони повели Тарзана до свого селища, де обдарували його різними подарунками — домашньою птицею, козлятиною та вареною їжею. Коли він показав на їхню зброю, вони квапливо принесли спис, щит, стріли й лук. Його перший приятель подарував йому ніж, яким було вбито Нуму.

Здавалося, що не було в селищі такої речі. якої б Тарзан не отримав, якби попросив.

“Наскільки це легше, — подумав Тарзан, — аніж убивати й грабувати на догоду своїм потребам”. Як близько він був від того, щоб убити цю людину, якої раніше ніколи не бачив і яка зараз усілякими примітивними засобами виказувала дружбу й приязнь до того, хто так легко міг стати вбивцею.

Тарзан із племені Великих мавп засоромився. Після всього, що сталося, він принаймні вичекав, доки доля зведе його з людьми, які заслужили на те, щоб бути вбитими.

Він згадав Рокова. Йому дуже закортіло зустрітися з росіянином у мороці джунглів хоча б на кілька хвилин. Якщо вже й існувала людина, яку б належало вбити, то це був саме він. І якби Тарзанові пощастило побачити росіянина саме тепер, коли той всіляко намагався втертися в довіру до чарівної міс Стронг, йому більше, ніж будь-кому, захотілося б віддати цій людині належне.

Перша ніч, яку Тарзан пробув серед дикунів, була присвячена дикому бенкетові на його честь. Влаштували пишну учту, бо мисливці цього дня повернулися з багатою здобиччю: вони принесли антилопу й зебру. Під час бенкету випили силу-силенну слабкого тубільного вина. Коли воїни танцювали при світлі багаття, Тарзана знову здивували пропорційність та правильність рис їхніх облич — тут зовсім не було типів облич західного берега: з пласким носом та товстими губами. В спокійному стані їхні обличчя виказували розум та шляхетність, а жінки були досить привабливі, Під час танцю Тарзан помітив, що декотрі з чоловіків та переважна більшість жінок носять золоті прикраси — здебільшого важкі куті браслети на руках і ногах. Щойно він захотів роздивитися такий браслет, як власник зняв його і на митах почав наполегливо вмовляти Тарзана прийняти його як подарунок. Тарзан оглянув браслет уважніше і переконався, що він зі щирого золота: це його дуже здивувало, тому що він уперше бачив у африканських дикунів золоті прикраси. Досі він зустрічав щось подібне лише у мешканців побережжя, але це були просто дешеві цяцьки, які вони купували або просто крали в європейців. Тарзан спробував розпитати тубільців про походження цього золота, але вони не розуміли його.

Коли танок закінчився, Тарзан хотів був піти, але тубільці заходилися впрошувати його, щоб він залишився, а для ночівлі надали йому велику хатину. Він намагався пояснити їм, що вранці повернеться, але вони ніяк не могли зрозуміти, про що йдеться. Коли ж він підвівся і попрямував у бік, протилежний до входу в селище, вони були цілком спантеличені.

Втім, Тарзан чудово знав, що робить. Йому не раз доводилося зустрічатися з гризунами та зміями, неодмінними додатками до всякого тубільного селища, і хоча він не дуже їх бридився, одначе волів перебути ніч на свіжому лісовому повітрі, ніж у затхлій атмосфері хатини.

Тубільці провели його туди, де над огорожею нависало величезне дерево. Коли Тарзан стрибнув, схопився за гілку, а потім, мов мавпа Ману, щез угорі, в гущавині крони, пролунали вигуки подиву. Ще півгодини вони впрошували його повернутися, але врешті-решт, не діждавшись відповіді, дали своєму гостеві спокій і пішли по домівках.

Тарзан пройшов лісом трохи далі, знайшов дерево для ночівлі, згорнувся клубком в розгалуженні гілок і швидко й міцно заснув.

Наступного ранку він з’явився в селищі так само несподівано, як зник минулої ночі. Спершу тубільці злякалися й розгубилися, але коли впізнали в ньому свого вчорашнього гостя, то привітали його вигуками та веселим сміхом. Цього дня Тарзан з групою вояків брав участь у полюванні на рівнині. Під час полювання дикунів так вразило Тарзанове володіння їхньою грубою зброєю, що їхня повага та захоплення ним зросли принаймні вдвічі.

Тарзан мешкав у своїх диких друзів уже кілька тижнів, полюючи на буйволів, антилоп та зебр, яких вони їли, а також на слонів- задля слонової кості.

Він швидко вивчив їхню примітивну мову і сприйняв тубільні звичаї та етику їхнього племені. Він зауважив, що вони не людожери, навпаки, до людожерів ставилися з відразою та презирством.

Бузулі, воїн, що його врятував Тарзан, розповів йому багато історій цього племені: як багато-багато років тому їхні пращури прийшли сюди з півночі після довгих і тяжких блукань, а колись їхнє плем’я було велике й могутнє, але мисливці на невільників своєю смертоносною зброєю внесли в їхнє життя таку руїну, що від них лишилося те, що є нині, і їхня міць занепала.

— Вони полювали на нас, як на диких звірів, — розповідав Бузулі. — Вони були безжалісні. Якщо їм не потрібні були раби, вони приходили по слонову кість, але частіше шукали і те і друге. Вони вбивали наших чоловіків і забирали жінок, наче овечок. Ми боролися з ними багато років, але наші стріли й списи не могли змагатися з палицями, що плювалися свинцем і вогнем та сіяли смерть значно далі, аніж може дістати стріла найвправнішого стрільця. Врешті в ту пору, коли мій батько був молодий, араби прийшли знову, але наші вояки помітили їх ще здалеку, і Чоламбі, який тоді був вождем, наказав своєму народові зібрати усі пожитки і йти за ним — він обіцяв вести їх на південь доти, доки вони знайдуть таку місцину, де араби-мисливці на людей не зможуть їх знайти. І вони виконали його наказ, забрали все своє майно включно з великими запасами слонової кістки. Вони подорожували кілька місяців, дуже потерпали і поневірялись, бо йшли переважно крізь густі джунглі та через високі гори, але врешті-решт вони прийшли сюди. І хоч уперед було вислано групу розвідників шукати кращі місця, нічого ліпшого вони не знайшли.

• Предыдущая
• 30/54
• Следующая