Повернення Тарзана - Берроуз Эдгар Райс - Страница 3

• Предыдущая
• 3/54
• Следующая

Ольга де Куд змінила тему. Вона раптом з’ясувала для себе, що не так вже й легко змогла б пояснити, чому це служник вказав їй на привабливого Тарзана. Може, вона навіть дещо зашарілася під пильним поглядом графа, в якому вгадувалася якась дивна насмішкуватість. “Ох, — подумала вона. — Усвідомлення провини найбільш викликає підозру”.

Тарзан лише наприкінці наступного дня знову побачив пасажирів, у справи яких його змусила втрутитися його любов до чесної гри. Зовсім несподівано він наштовхнувся на Рокова та Павловича у ту мить, коли його товариство було для них найнебажаніше.

Вони стояли на палубі в затишному куточку і коли Тарзан підійшов до них, палко сперечалися з якоюсь жінкою. Тарзан зауважив, що на ній була коштовна сукня, а від її стрункої гарної постаті віяло молодістю. Але він не міг розрізнити рис її обличчя крізь густу вуаль.

Вона стояла між обома чоловіками, а всі троє стояли спиною до Тарзана, отож він зміг непомітно підійти зовсім близько. Він зауважив, що Роков начебто погрожував, а жінка ніби виправдовувалась, але вони говорили незрозумілою для нього мовою, і він лише за їхніми жестами та інтонаціями здогадувався, що жінка налякана. У тому, як тримався Роков, так виразно відчувалася загроза фізичного насильства, що Тарзан на мить спинився: він інстинктивно відчув атмосферу небезпеки. Раптом Роков брутально схопив жінку за руку і почав стискати її, наче вимагав у неї якогось зізнання. У ту саму мить залізні пальці схопили Рокова за плече й повернули. І Роков зустрівся з холодними сірими очима того самого незнайомця, який напередодні перепинив йому шлях.

— Хай йому грець! — вигукнув Роков. — Та що це таке? Ви що, божевільний, що знову принижуєте Ніколая Рокова?

— Це моя відповідь на вашу записку, — тихо мовив Тарзан і штовхнув Рокова з такою силою, що той полетів сторчма і простерся на палубі біля борту.

— Щоб ти здох! — вигукнув Роков. — Падлюко, ти за платиш за це життям! — І він, підхопившись, кинувся на Тарзана, водночас намагаючись витягти з бічної кишені револьвер.

Жінка перелякано позадкувала.

— Ніколаю! — вигукнула вона. — Облиш… Не роби цьо го! Швидше тікайте, мосьє, бо він уб’є вас!

Але Тарзан, замість того, щоб тікати, зробив крок назустріч Рокову.

— Послухайте-но, не робіть із себе блазня! — сказав він.

Рокову нарешті вдалося витягнути револьвер. Він зупинився, підніс револьвер у витягнутій руці на рівень грудей Тарзана і натиснув на курок. Курок сухо клацнув об порожній барабан, і в ту саму мить Тарзанова рука метнулася, наче голова розлюченої змії, і вибитий з рукя Рокова револьвер полетів за борт.

Якусь мить обидва стояли і міряли один одного поглядами. Нарешті Роков опанував себе. Він заговорив перший:

— Ви двічі довели, мосьє, що любите втручатися п справи, які вас не торкаються. Ви двічі дозволили собі образити мене. Першу образу я вам пробачив, вважаючи, що ви діяли через свою непоінформованість, але цього випадку я вам не пробачу. Якщо ви не знаєте, хто такий Ніколай Роков, то завдяки вашому останньому нахабному вчинку дізнаєтесь — і невдовзі.

— Ви — боягуз і негідник, ось все, що я знаю про вас, — відповів Тарзан і повернувся до жінки, щоб спитати її, чи не зробив їй Роков боляче.

Але вона вже зникла. Тоді, навіть не подивившись у бік Рокова та його товариша, він пішов далі.

Тарзан міг лише губитися в здогадках, яку змову готували ці люди і якими могли бути їхні плани. Постать жінки здавалася йому знайомою. Оскільки він не бачив її обличчя, то губився у здогадках, де міг її зустрічати.

Він добре запам’ятав лиш обручку оригінальної роботи у неї на пальці і вирішив звернути увагу на пальці пасажирок. Може, цій дамі, яку переслідує Роков, ще знадобиться захист.

Тарзан сів на палубі у своє крісло і заходився перебирати у пам’яті численні приклади людської жорстокості, егоїзму та злопам’ятства, свідком яких він був від того самого дня в джунглях, коли чотири роки тому вперше на власні очі побачив іншу людську істоту. Це був лискучий, чорношкірий Кулонга, спис якого обірвав життя Кали, величезної мавпи-самки, і позбавив хлопчика Тарзана єдиної матері, яку він будь-коли знав.

Він згадав, як убив Кінга “щурячий писок” — Снайпс.

Згадав професора Портера та його експедицію, яких кинули бунтівники зі “Стріли”; згадав жорстокість чорношкірих воїнів та жінок Мбонги до своїх полонених; згадав дріб’язкову заздрість цивільних та військових колоніальних чиновників, яким він був зобов’язаний своїм першим знайомством із цивілізованим світом.

— Милостивий Боже! — говорив він сам до себе. — Таж вони всі однаковісінькі. Ошукують, вбивають, брешуть, б’ються, і все це задля того, від чого відмовилися б дикі звірі в джунглях, — задля грошей на жалюгідні ниці втіхи. Вони обплутані, стриножені звичаями, що обертають їх на рабів своєї нещасної долі, а уявляють, наче вони — творці світу і насолоджуються єдиними реально існуючими благами. У джунглях навряд чи хтось відійшов би тихенько вбік, коли хтось нападає на його товариша. Це облудний світ, а Тарзан, годованець Великих мавп, необачно проміняв на нього свободу й щастя своїх джунглів.

Сидячи на палубі, Тарзан раптом відчув, що чиїсь очі стежать за ним. Давній інстинкт дикого звіра прорвався крізь тонкий наліт цивілізованості, і Тарзан озирнувся так рвучко, що молода жінка не встигла відвести погляду.

Сіроокий дикун поглянув на неї впритул. Коли вона відвела погляд, Тарзан побачив, як хвиля ніжного рум’янцю ні видко залила її напіввідвернуте обличчя.

Тарзан у душі всміхнувся наслідкові свого нецивілізованого і неґречного вчинку. Він не відвів очей від погляду молодої жінки. Вона була молода, і дивитись на неї було дуже приємно, її обличчя здавалося Тарзанові знайомим.

Де він міг бачити її раніше? Тарзан знову усівся в крісло і зразу помітив, що вона підвелася і пішла з палуби. Коли вона проходила повз нього, він повернувся і придивився до неї пильніше. Може, він натрапить на якусь прикмету, яка допоможе йому задовольнити збурену в ньому цікавість, дізнатися, хто вона.

Йому трохи пощастило: йдучи, вона піднесла руку до свого чорного, густого, в’юнкого біля потилиці волосся — особливий рух жінки, яка знає, що її проводжає схвильований погляд, — і Тарзан побачив на пальці цієї руки ту обручку оригінальної роботи, яку перед тим помітив на руці жінки з вуаллю на обличчі. Отже, цю чудову молоду жінку мучив Роков! І Тарзанові закортіло дізнатися, хто вона така і які стосунки можуть бути в такої чарівної істоти з цим гидким бородатим росіянином.

Після обіду Тарзан стояв на носі корабля, розмовляючи з помічником капітана. Коли той пішов кудись у службових справах, Тарзан ліниво сперся на поручні, спостерігаючи за грою місячного світла на хвилях, які м’яко перекочу вали ся за бортом. Він був напівсхований за шлюпбалкою.

І двоє чоловіків, які йшли палубою, не могли його бачити.

Коли вони проминули його, уривки розмови, що долинули до Тарзана, змусили його вмить повернутися й піти за ними назирці. Це були його вороги.

Тарзан розчув лише декілька слів: “Якщо закричить, души її, доки вона…” Але цих слів було досить, щоб у нього спалахнула жадоба пригоди, і він уже не спускав з негідників погляду. Він пішов за ними в кімнату для курців, але вони лише на мить зупинилися біля дверей, напевне, щоб переконатися у присутності якоїсь особи.

Потім вони рушили просто до кают першого класу на горішній палубі. Тут Тарзанові було важче сховатись.

Коли вони зупинилися перед одними з численних дерев’яних лакованих дверей, Тарзан прослизнув у якийсь прохід, кроків за десять від них.

На стукіт у двері жіночий голос спитав французькою:

• Предыдущая
• 3/54
• Следующая