Позичене обличчя - Аддамс Петтер - Страница 23

• Предыдущая
• 23/30
• Следующая

— Вас це не обходить, — відказав Девітт. — Наскільки мені відомо, ви з місіс Скрогг не родичі.

— Я її подруга і користаюсь правом її довіреної особи. Чому ви не відповідаєте на моє запитання?

Девітт засміявся їй в обличчя.

— Не дуже пишайтеся дружбою з місіс Скрогг. Мені відомо, як ця дружба зав'язалася…

— Ви натякаєте на те…

— Так, саме на те.

— Я виправдалася тоді в усіх пунктах, крім одного, — не здавалася Гаккетт. — І цей один пункт…

— Ви дістали тільки півтора року за недостатністю доказів. Місіс Скрогг подбала, щоб кілька свідків говорили на суді не те, що на слідстві. Але ще дещо про духівницю, — звернувся Девітт до Скрогг. — Ваша дочка запросила на завтра муляра і теслярів, щоб вони ретельно оглянули будинок, і я прийшов дістати вашу згоду на це, як співвласниці…

— Не погоджуйся, Ейліс! Гайлен безбожна повія, і кожне її слово — брехня! Придивіться до неї, якщо ви справді хочете знайти вбивцю! — знову почувся верескливий голос Джойса. Змінивши тон, він з покірливим і водночас підступним усміхом додав:

— Вся ця морока з духівницею чистісінька комедія, хоч вона коштувала двох жертв. Я знаю Гайлен з дитинства, і знаю, що з цієї дитини — хай бог милує! — вийшло! Ви створите для себе додаткові труднощі, пане адвокат, якщо будете вірити теревеням Гайлен. Ще більші труднощі вас спіткають, коли ви діятимете заодно з Гайлен і допомагатимете їй одержати майно, на яке вона не має ніякого права.

— Поки він не покаже духівниці, я б на твоєму місці, Ейліс, і розмовляти не стала, — порадила Гаккетт.

— Ви щойно твердили, — спокійно звернувся Девітт до Джойса, — ніби Гайлен вбила своїх сестер. Гаразд! Але як вона проникла в дім? Про це ви подумали?

— Не маю жодного уявлення, — відповів Джойс неохоче.

— А ви, місіс Скрогг? — спитав Девітт. — Ви знаєте, як можна непомітно проникнути в дім? Або ви, Гаккетт?

Обидві жінки тільки знизали плечима. О'Брайн задоволено смоктав свою сигару.

— Що я казав? Такою тактикою допиту нічогісінько тут не доб'єшся! Відповіді, які ви щойно дістали, найкращий доказ. Кожен з присутніх знає, що є можливість потрапити в дім, не користуючись дверима. Я маю на увазі старий хід. Але, наприклад, нашого любого Джойса можете допитувати хоч до страшного суду — все одно нічого не дізнаєтесь. Чи не так, старий пророче?

Джойс з овечою покірливістю кивнув головою.

— Я взагалі не скажу більше нічого. Хіба що перед судом, і лише під присягою!

— Тільки так, — підтвердила Гаккетт. — Адже йдеться не лише про гроші, а про два вбивства!

— Кожен з нас, включаючи мене, знав про хід, кожен з нас так чи інакше зацікавлений у спадщині. Отже, кожен з нас міг бути вбивцею, — підсумував О'Брайн самовдоволеио. — Якщо ви мали на меті тільки це з'ясувати, то не варт було так далеко їхати: Лемерт, шановний директор краєзнавчого музею, багато років тому відкрив отой підземний хід.

Девітт зрозумів, що О'Брайн розгадав його план. Він підвівся і сказав зневажливо:

— Гаразд, нехай суд розбереться, як пов'язані між собою підземний хід і вбивства. Але все це не стосується духівниці. Вона знайдеться і буде визнана законною.

— Мій чоловік, як я вже казала, склав кілька духівниць, — стояла на своєму Скрогг.

— Це нічого не важить, — заперечив О'Брайн. — Якщо заднім числом його не оголосять божевільним, суд може стати на бік Гайлен.

— То була б страшна несправедливість, — сказала Гаккетт.

О'Брайн казав правду: докопатися до справжніх думок присутніх було неможливо. Але нехай вони вірять, що Гайлен знайде духівницю і доб'ється свого. Девітт був певен, що таку думку він нав'язав їм. Вже зібравшись іти, він раптом кинув погляд на нічний столик біля ліжка. Там лежав молитовник з тисненим хрестом, стояли кілька слоїків з таблетками, будильник і настільна лампа. Поряд з нею — обрамлене чорним крепом фамільне фото, вже знайоме Девіттові: огрядний, життєрадісний Скрогг і маленька, висохла, вся в чорному жінка, позад яких стояли з награними усмішками три дочки — Енн, Лайн, Гайлен. Таке фото є майже в кожній сім'ї. Але місіс Скрогг поставила його на своєму нічному столику, та ще й облямувала чорним крепом, і це раптом відкрило Девіттові всю брехливість її і всіх тих, хто називав себе її довіреними особами. Стара ненавиділа свого покійного чоловіка, ненавиділа своїх дочок, які зі свого боку платили їй тим самим, і все ж вона поставила фамільне фото на нічний столик, щоб всім показати, яка дорога для неї її сім'я.

Тут йому сяйнула нова думка. Він знав, що місіс Скрогг не подасть йому руки, та, незважаючи на це, підійшов до неї і простягнув руку. Поки, як він і передбачав, стара розглядала його руку, він ногою відхилив дверцята тумбочки. Побачивши там нічну посудину, переконався, що не помилився. Симулюючи зніяковіння, він щось промимрив і вийшов з кімнати. Але, ще не дійшовши до сходів, почув позад себе кроки О'Брайна. Девітт зупинився.

— Ви хитрий, мов диявол, — почав з компліменту О'Брайн. — Тепер ви думаєте, що загадку розв'язано і вже відомо, хто спровадив на той світ обох сестер? Але раджу не поспішати. Те, що ви побачили, є лише побічний доказ. А побічні докази завжди можна витлумачити по-різному. Спроможність місіс Скрогг, яка нібито ледве ворушить пальцями, користуватися нічною посудиною, — ще далеко не доказ того, що вона здатна дістатися Кілдара, прокрастися через підземний хід в будинок і одну із своїх дочок повісити, а другу отруїти газом. Навіть якби стара могла бігати, навряд щоб хтось в Кілдарі не побачив би її й не впізнав. А літати вона не може, це вже напевне.

— Хто його зна, — промовив Девітт і пішов од спантеличеного інспектора.

По дорозі до Кілдара Девітт так заглибився в роздуми, що не помітив, як праве переднє колесо потрапило у вибоїну, і машину так трусонуло, що він мусив мерщій натиснути на гальма. Він вискочив з машини і побачив, що переднє колесо стоїть на ободі. Аж ось коли довелося гірко пошкодувати, що весь час відкладав придбання запасного колеса! Тепер треба було самому латати камеру. Ця кропітка робота ускладнювалася ще й тим, що він забув інструмент для зняття шин і мусив користуватися незручною викруткою. Незабаром і вона зламалася, і якщо спершу, лаючи себе, Девітт все-таки сприймав аварію з гумором, то тепер він серйозно занепокоївся. Темніло, а йому після всього побаченого і почутого в притулку конче треба ще завидна прибути в Кілдар, бо там може статися те, що він мусить попередити.

Уламком викрутки Девітт лише зламав ніготь на пальці, а шини так і не зняв. Єдине, що він міг зробити, це якось відсунути машину вбік, щоб на неї не наскочило інше авто. Проте, незважаючи на всі його зусилля, «ягуар» не зрушив з місця.

З боліт густою завісою підіймався туман, місцевість здавалася вимерлою.

Девітт уже втратив всяку надію, коли раптом вдалині з боку Чезвіка спалахнули вогні фар. Він стояв посеред дороги і вимахував руками, щоб привернути увагу водія. Коли машина наблизилася, Девітт упізнав той самий старий форд, що стояв у гаражі притулку. А за вітровим склом він побачив непорушне воскове обличчя… То була маска, за якою водій сховав своє обличчя. Девітт ледве встиг відскочити вбік: машина звернула праворуч і, мало не зачепивши «ягуара», зникла в долині.

Девітт не мав права гаяти ні хвилини: якщо йому не вдасться вчасно прибути в Кілдар, цієї ночі трагедія дістане своє жахливе завершення. Ввімкнувши стоп-сигнал і підфарники, він покинув машину на дорозі і мерщій подався пішки до Кілдара.

Годинник на церкві святого Томаса вибив чверть на дев'яту, коли Девітт, украй стомлений, дістався готелю.

Гайлен запалила камін у пивному залі і сиділа біля вогню разом з Клаггом та Еррісом. Впадала в око її надзвичайна схвильованість, хоч вона й намагалася приховати її. Ерріс виглядав збудженим, незважаючи на те, що випив небагато.

• Предыдущая
• 23/30
• Следующая