Позичене обличчя - Аддамс Петтер - Страница 21

• Предыдущая
• 21/30
• Следующая

— Прошу не робити мені таких зауважень! — вибухнув Клагг, але вона не вгавала:

— Ах, що ви можете мені заборонити! Я завжди знайду роботу. — Вона спокійно пила каву. — Ну й часи настали! Довкола злодійство, обман, подружні зради, розбійницькі напади. Візьмімо лише кількість зареєстрованих злочинів. Вони зросли майже в п'ять разів! Про незареєстровані нема чого й говорити. Хіба раніше були оці безсоромні номери із стриптизом! — Вона повернулася до Клагга. — Що там казати! Навіть такі доброчесні батьки сімейства, як ви, захоплюються цими непристойностями. Ви ж не будете запевняти, ніби цілу ніч займалися розслідуванням поведінки сера Джонсона у цих домах розпусти? Та й не тільки це. Хоч і цього не слід приховувати від вашої нещасної дружини. Коли я побачу її, то дам зрозуміти, яка важка ваша так звана нічна робота.

Незабаром Девітт довідався, що цього разу злостивість Ейн викликала Гайлен. Коли він спитав, що вона дізналася про останню з трьох сестер, її обличчя скривилося, наче від зубного болю.

— По-перше, це зарозуміла гуска! — відказала Ейн. — Уже в середній школі вона пише твір про Катерину Другу, де твердить, що людині, обдарованій більше за інших, все дозволено… Своїх ближніх вона взагалі зневажає, не терпить матері так само, як обох сестер. До них Гайлен ставилась, як до нікчем…

— Але ж усе це загальні твердження, — перебив Клагг.

Ейн зупинила його таким рухом, наче відганяла муху.

— Не перебивайте!

— Прошу факти, — в свою чергу зупинив її Девітт. Вона перевела дух, і голос її зазвучав майже вороже:

— Електромонтер, який перевіряв у Скроггів елекропроводку, мав ліквідувати старе газове освітлення в усьому будинку. Але з півмісяця тому до нього прийшла Гайлен і наказала лишити газові ріжки на нижньому поверсі. У кімнаті Лайн мали збудувати газовий камін.

— Чудово! — радісно вигукнув Клагг. — Та коли Гайлен заздалегідь підготувала вбивство, чому вона так грубо поводилася з сестрами? Чи не логічніше було примиритися з ними про людське око?

— Можливо, це було б логічніше, але психологічно правильнішим здається мені шлях, обраний Гайлен. Кого підозрюють більше: того, хто раптово мириться зі своїм ворогом і грається в дружбу, чи того, хто перед усім світом заявляє, що він переріже горло своєму супротивникові? Мені здається вірогіднішим, що Гайлен обрала другий варіант.

— А як же монтер? — спитав Клагг. — Вона мусила враховувати, що їхня розмова рано чи пізно стане відома.

— Можете робити свої висновки, — відрубала Ейн. — Я не слідчий, не мені визначати, чи зітнуть Гайлен Великій голову, чи ні. Ось ще одна дрібничка. Скрогг займався контрабандою героїну. Гайлен знала про це півроку тому. І не лише знала! Вона допомагала батькові, розповсюджувала цей чортів товар. І, нарешті, проблиск божої справедливості: не так давно Гайлен сама стала наркоманкою.

Девітт підвівся:

— Тепер мені ясно, звідки отой дивний блиск в її очах, — від уживання героїну!

— Мені дуже шкода, — місіс Ейн зняла свій жахливий капелюшок, — але залишити цей факт поза увагою не можна. Є й дещо інше. Подейкують, що перед самою смертю Скрогг сховав не лише духівницю, а й більше тисячі фунтів новенькими банкнотами.

— Оце так! — не витримав Клагг. — Від кого ви дізналися?

— Зв'язані в пачки гроші Скрогг заховав у підвалі, щоб помучити свою дорогу дружину. В будинку сила-силенна пацюків, і думка про те, що вони можуть своїми гострими зубками попсувати п'яти- і десятифунтові купюри, справді могла позбавити сну стару даму. В усякому разі, так розповідають.

— Хто?

— Я чула, наприклад, від дружини О'Брайна. Вона купувала капелюшок, я дала їй кілька порад — отак і розговорилися.

— Мені б не хотілося нагадувати, — почав Клагг, — але розслідування уже коштує вам, сер, сімдесят чотири фунти. Чи не надто дорогою стає ця справа? До того ж попереду ще цілий ряд труднощів. Розслідування у притулку дало досить суперечливі факти. Там діються дивні речі, які варто вивчити грунтовно, інакше все лишиться недоведеною підозрою.

— Що ж там діється? — поцікавився Девітт.

— О'Брайн годинами кудахкає біля старої Скрогг, до них приєднується побожний містер Джойс. Іноді в цих збіговиськах бере участь і Гаккетт.

— Що ж тут особливого? — допитувався Девітт. — Троє з них родичі, і всі прагнуть одержати спадщину. Ну, а Гаккетт…

— Гаккетт — колишня акушерка, вона вісімнадцять років тому піймалася на абортах і попала під суд, Скрогг з допомогою адвоката потурбувалася, щоб деякі дівчата відмовились від своїх показань, і Гаккетт відбулася лише півтора роками тюрми.

— Ваше відкриття може повернути хід усієї справи, — доброзичливо заговорила Ейн. — Якщо Гаккетт завдячує старій Скрогг, то цілком можливо, що вона бреше, ніби ця бідолашна паралітичка ніколи не залишала притулку. А що, коли це Гаккетт відправила обох сестер на той світ? Стара Скрогг ненавидить своїх дочок, вона радиться з Гаккетт, з братом Джойсом. Під розп'яттям, що висить над столом, народжується задум злочину, а здійснює його Гаккетт.

— Так воно могло бути, — погодився Клагг. — І тому згадка перед цим про витрати, сер… — Він збентежено кахикнув, — Якщо ми будемо вести розслідування далі…

Девітт вийняв чекову книжку і виписав чек на п'ятдесят фунтів.

— Ми будемо розслідувати справу до кінця. Стежте за притулком і спробуйте дізнатися, чи справді паралізована місіс Скрогг. Потім — як швидко можна дістатися з притулку до Кілдара. Нарешті, розслідуйте історію з маскою.

— А що робити мені? — спитала Ейн. — Я вам більше не потрібна? Тоді я поїду додому: моя небога захворіла на свинку, і сестра мусить відриватися від роботи, а цього вона собі не може дозволити.

— Для вас — особливе завдання. Потоваришуйте з гробарем, який за сумісництвом грабує могили. Він краде черепи та свіжі квіти і потай перепродує їх любителям, бо, каже, церква платить дуже мало, і він змушений вдаватися до побічних заробітків.

— Цікавий тип, — зауважила Ейн сухо. — Що я маю робити? Допомагати йому в розкопках?

— Ні. Ви з його допомогою в разі потреби доставите мені труп дорослої людини.

— Зроблю, це дрібниця, — погодилася місіс Ейн. — Якщо йдеться лише про один, а не про цілий вагон. Цікаво, навіщо вам потрібен такий реквізит?

— Хочу відчути страх, — спробував пожартувати Девітт. — Гробар — веселун і ласий на гроші. Йому однаково, яку саме казку ви для нього вигадаєте. На мій знак все повинно бути готово. Але можете витратити на це не більше тридцяти фунтів.

— Тридцять фунтів! — жахнувся Клагг. — За такі гроші ми можемо притягти з дублінського моргу стільки трупів, скільки заманеться. Хіба ми гірші за університет? А він не платить і десяти фунтів.

Девітт підвівся.

— Я зателефоную вам завтра в цей самий час. Щасливо!

— Яке вже там щастя з таким дорученням! Та коли старий осквернитель могил і справді веселий дивак, то буде не так уже й погано, — сказала Ейн. Вона здогадувалася, що між Девіттом і Гайлен щось е. А за Девітта вона ладна була у вогонь і воду.

Другого дня, повернувшись із Дубліна, куди він повинен був навідатись у службових справах, Девітт застав Гайлен мовчазною і пригніченою. Вона лежала в його кімнаті й читала.

Коли він сів біля неї, на його запитання вона спершу відповідала дуже коротко, потім підвелася й гірко промовила:

— Я сама себе ненавиджу. Як я могла закохатися в тебе! Ти підозрюєш мене, ти вважаєш мене впертою, зарозумілою… Ми, жінки, просто дурні, слабкі істоти! Досить нам переспати з чоловіком, і ми ладні обманути самих себе: те, що вчора ми вважали правильним, втрачає своє значення. Я ненавиджу себе, Патріку!

— Мені треба ненадовго відлучитися. — Девітт переодягнувся. — За одну-дві години я повернуся, і ти зустрічатимеш мене, як вірна дружина, з теплими хатніми черевиками та щирою прихильністю. Прошу тебе тільки — не запалюй вогню в каміні. Надворі тепло, і ми задихнемося.

• Предыдущая
• 21/30
• Следующая