Казки барда Бідла - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 3

• Предыдущая
• 3/9
• Следующая

Високо на горі у зачарованім саду струмував фонтан фортуни, оточений високими мурами і захищений потужними чарами.

Раз на рік, між світанком і заходом сонця найдовшого дня, один-єдиний нещасний сіромаха отримував нагоду прорватися до джерела, скупатися в його водах і назавжди здобути щасливу долю.

У визначений день сотні людей добиралися туди з усього королівства, щоб досягти садових мурів ще вдосвіта. Чоловіки й жінки, багаті й убогі, старі й молоді, наділені чарами і обділені ними, усі вони сходилися в темряві і кожен тішив себе надією, що саме він здобуде право зайти в сад.

Три відьми, кожна обтяжена тягарем власної скорботи, зустрілися в юрбі й, очікуючи, коли зійде сонце, переповіли одна одній свої біди.

Перша, на ім'я Аша, мала хворобу, якої не міг вилікувати жоден цілитель. Вона сподівалася, що фонтан прожене її недугу і подарує довге й щасливе життя.

Другу, на ім'я Алтеда, пограбував лихий чаклун, забравши в неї дім, гроші й чарівну паличку. Вона плекала надію, що фонтан поверне їй силу й багатство.

Третю, на ім'я Амата, покинув коханий чоловік, і їй здавалося, що серце їй ніщо вже не загоїть. Вона мала надію, що фонтан змиє з неї все горе й тугу.

Жаліючи одна одну, жінки вирішили поєднати сили й спробувати, якщо пощастить, дістатися фонтана разом.

Перший промінь сонця прорізав небеса, і в мурі з'явилася розколина Юрба кинулася вперед, і всі щось вигукували, прагнучи отримати благословення фонтана. З саду зазміїлися крізь юрбу пагони повзучих рослин і обвили першу відьму, Ашу. Вона схопила за руку другу відьму, Алтеду, а та міцно вхопилася за мантію третьої відьми, Амати.

Амата ж зачепилася за обладунки якогось похмурого лицаря, що сидів верхи на кістлявому конику.

Пагони затягли трьох відьом крізь розколину в мурі, а вони поволокли за собою й лицаря, зірвавши того з коня.

Розлючені крики юрби здійнялись у вранішнє небо, а тоді все стихло, бо мури зачарованого саду знову зійшлися.

Аша з Алтедою розсердились на Амату, що випадково затягла в сад ще й лицаря.

— Тільки одному можна скупатись у фонтані! Нам і так буде важко вирішити, хто з нас це зробить, а тут ще додається зайвий!

Сер Безталанний, як називали лицаря поза мурами саду, збагнув, що це відьми, тож він, не володіючи чарами, не вміючи добре фехтувати й битися на турнірах, і нічим іншим не вирізняючись з-поміж звичайних нечаклунських чоловіків, не сумнівався, що йому годі здолати трьох жінок на шляху до фонтану. Тому він проголосив намір знову опинитися по той бік мурів.

Тут уже настала черга сердитись Аматі.

— Боягузе! — насварила вона його. — Ану витягуй свого меча, лицарю, і допоможи нам дійти до мети!

І от три відьми та нещасний лицар кинулися вглиб зачарованого саду, де обабіч залитих сонцем стежок густо росли рідкісні трави, фруктові дерева та квіти. Вони не зустріли жодної перешкоди, аж доки дійшли до підніжжя гори, на якій дзюркотів фонтан.

А ось там, обвившись довкола гори, лежав велетенський білий черв'як, розбухлий і сліпий.

Коли вони підійшли, він повернув до них огидну пащеку й промовив такі слова:

Сер Безталанний видобув меча, намірившись зарубати потвору, проте вістря його меча покришилося. Алтеда почала кидати в черв'яка камінням, а Аша й Амата насилали усі можливі закляття, щоб його вкорити або приспати, проте їхні чарівні палички діяли на черв'яка не краще за Алтедине каміння чи лицарів меч. Черв'як їх не пропускав.

Сонце здіймалося дедалі вище, і Аша в розпачі заридала.

І тут велетенський черв'як притулив свою пащеку до її щік і напився з них сліз. Угамувавши свою спрагу, він відповз у нору.

Радіючи, що черв'яка вже немає, три відьми й лицар подерлися вище на гору, впевнені, що дійдуть до фонтана ще до полудня.

Та на середині стрімкого схилу вони наткнулися на слова, викарбувані прямо на землі.

Сер Безталанний видобув свою єдину монетку й поклав її на трав'янистий схил, однак вона покотилася вниз і загубилась.

Три відьми й лицар подерлися далі, та минали години, а вони не просувалися ані на крок. Вершина гори була так само далеко, а перед ними на землі усе ще красувався той напис.

Усі вельми засмутились, коли сонце здійнялося високо над головами і стало хилитися до далекого обрію, однак Алтеда крокувала швидше й дужче за інших, ще й закликала наслідувати її приклад, хоч вона теж анітрохи не просувалася вище по зачарованій горі.

— Відважніше, друзі, не здавайтесь! — вигукнула вона, витираючи з чола піт.

Коли іскристі краплі поту впали на землю, напис, що заступав їм дорогу, зник, і виявилося, що вони знову можуть іти далі.

Зрадівши, що зникла й друга перешкода, вони щодуху поспішили до вершини і там нарешті угледіли фонтан, що виблискував, наче кришталь, серед квітів і дерев.

Та перш, ніж до нього підійти, вони опинилися перед річечкою, що оббігала вершину довкола, загороджуючи їм шлях. На дні під прозорою водичкою виднівся гладенький камінь з викарбуваними на ньому словами:

Сер Безталанний спробував перепливти річечку на щиті, проте щит потонув. Три відьми витягли лицаря з води і спробували ту річечку перестрибнути, та вона не дала себе перетнути.

Сонце тим часом скочувалося з неба дедалі нижче.

І почали вони міркувати про сенс написаного на камені, і перша все збагнула Амата. Вона вийняла чарівну паличку, добула з пам'яті всі радісні спогади про хвилини, проведені зі своїм зниклим коханим, і кинула їх у бистру воду. Річечка віднесла її спогади вдалину, з-під води з'явилися камені для переходу, і три відьми з лицарем знову змогли просуватися до вершини гори.

Фонтан мерехтів перед ними серед рідкісних трав та квітів небаченої краси. Небо палахкотіло багрянцем, і настала пора вирішувати, хто з них купатиметься.

Та не встигли вони дійти згоди, як хвороблива Аша впала на землю. Виснажена важким підйомом, вона була ледь жива.

Троє друзів уже ладні були віднести її до джерела, проте в Аші почалися передсмертні корчі і вона благала її не займати.

Тоді Алтеда квапливо назбирала трав, які їй здалися цілющими, перебовтала їх у баклазі сера Безталанного з водою й вилила цю суміш Аші в рот.

І Аша миттю скочила на ноги. Ба навіть більше — усі ознаки її страшної недуги зникли.

— Я одужала! — закричала вона. — Мені фонтан уже не потрібен — хай купається Алтеда!

Та Алтеда захоплено збирала у фартух усе нові й нові трави.

— Якщо я зможу лікувати цю хворобу — я озолочуся! Хай купається Амата!

Отож сер Безталанний уклонився і рукою вказав Аматі на фонтан, однак вона захитала головою.

Річечка змила усі її жалі за коханим, і тепер вона бачила, який він був жорстокий і невірний, і яке це щастя, що вона його позбулася.

— Пане-добродію, це ви повинні тут скупатися! Це винагорода за ваш лицарський дух! — мовила вона серові Безталанному.

Брязкаючи обладунками, лицар в останніх променях сонця ступив уперед і скупався в фонтані фортуни, дивуючись, що саме його обрано з сотень інших, і відчуваючи, як паморочиться йому в голові од неймовірного щастя.

Коли сонце вже сіло за обрій, сер Безталанний вийшов з води, сяючи з радості, і в своїх заіржавілих обладунках бухнувся навколішки біля Аматиних ніг. Такої вродливої й ласкавої жінки він ще не бачив. Переповнений щастям, він освідчився їй, і Амата, радіючи не менше, ніж він, зрозуміла, що знайшла собі гідного чоловіка.

• Предыдущая
• 3/9
• Следующая