Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап - Страница 7
- Предыдущая
- 7/73
- Следующая
Ах!
А праворуч од тебе Хвильовий[25], а ліворуч од тебе Досвітній[26]. Як їх не любить?!
І коли вони, – ні Хвильовий, ні Досвітній, – ніколи не говорять про літературу.
А решта всі – хороші письменники, так тільки ж вони весь час про літературу, і стрілять не вміють.
Я й їх люблю, тільки менше.
Із старих письменників мені подобаються: Нестор Літописець[27] та Остромир.[28]
Як ставлюся до театрів? Я їх люблю. Я люблю березільців, франківців, одещан, заньківчан…[29] Я всіх люблю. Я навіть оперу українську люблю. Слово честі. І якби, приміром, оперові директори любили свої опери так, як я їх люблю, у нас би, не вважаючи на те, що так багато в нас є оперових директорів і відділ мистецтв, – у нас би, їй-Богу, була українська опера. Бо я знаю, що театр – це велике знаряддя, а коли він велике знаряддя, то треба дуже великого на директорів знаряддя, щоб театр був великим знаряддям.
Із тварин – найбільше люблю кіз. Із комах – осу. Найулюбленіший колір – жовто-бурий. Запах – фіалка. Із квіток найбільше люблю – фуксію. Котів люблю за хвіст тягати. Із страв найсмачніша – смажена картопля, щоб хрумтіла на зубах. Жінок люблю стрижених і голених, і щоб у чоботях. У Бога перестав вірити через два дні після того, як було приказано, що Бога нема.
Крім усього цього, я: член МОПРу[30], Авіохему[31], «Геть неписьменність»[32], товариства «Змичка»[33] і літературного клубу ім. Вас. Блакитного[34]. Жонатий.
Це все – для психології творчості!
Якось я запитав у свого сина:
– Вячку! Чим ти будеш, як виростеш?..
– Людиною буду!
Я й подумав:
«А й правда. Хай буде людиною. Не письменником, а людиною. Йому це легше тепер зробити, ніж нам колись було. Він барині ручки не цілуватиме, і нема біля нього картоплиння та бур’янів. Нема де замислюватись».
Занотував я отут найголовніші моменти з свого життя та найголовніші риси моєї вдачі й світовідчування, що лягли в основу моєї літературної роботи. Як лягли? А вам що до того? Лягли – хай лежать. Не займайте їх.
Як бачите, лінія в моєму літературному житті була правильна. Що, робота ні к лихій годині не годиться? То нічого: аби була лінія правильна.
Р. S. Чому я поспішав так із своєю автобіографією? Через віщо сам я оце її випускаю в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що, як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію… А так сам зробиш, – знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть.
15—16 березня 1927 р.
Харків
Вишневі усмішки
Чудaка, їй-Богу![35]
Іноді мале туди стромляє свою пичку, куди йому зовсім не слід.
І що мене за дитинства цікавило, так аж тепер оце чудно.
І гуси було пасеш, і додому прийдеш, спати тебе мати покладе, а в тебе в голові, мов свердлом, та думка так і крутить, так і вертить.
А про що?
Я все думав, я все гадав: «Чи є в попа штани?»
І як зустрінеш було де попа нашого, то так руки сверблять, ну до того сверблять підбігти, підняти рясу та хоч одним оком глянути, чи він у штанях.
Було прийдеш до матері:
– Мамо!
– Га?
– Ци в насого попа стани є?
– Дурний!
Так аж сльози на очах забринять.
Тут аж пече, ну аж-аж-аж дізнатися хочеться, а вони:
– Дурний!
Ну, хай дурний, хай!
Але ж хочу знати! Хочу – та й квит!
– Мамо!
– Ну?
– Мабуть, у попа станів немає, бо якби були, він би такої, як у вас, спідниці не носив!
– Та й дурний ти який! Ну, чи тобі не ’днаково, чи є в попа штани, чи немає!
– Е, ’днаково! А цого він у спідниці?! Нема, мабуть!
І твердо я вирішив, що нема! Нема в попа штанів. Бо он тато в штанях, так вони спідниці не носять.
А я хоч і без штанів, так я ще малий.
І помилився!
У попа штани є.
І дізнався я про те незабаром.
Якось раненько жену на поле гуси, а тітчин Одарчин Панас гукає:
– Остапе! Бізи сюди, сось ізказу!
Аж залопотів. І гуси кинув.
– Со?
– А в нас у коморі попові стани висять. Уцора нас Іван та Омельків Михайло насого попа в Пріськи застукали. Так він стани забув. А вони стани забрали та й принесли!
– Покази! Ґудзика дам!
– Замкнені!
– Ти бре! Хіба в попа стани є?
– Ну да є! Якби не було, не забув би в Пріськи!
«Диви, – думаю собі. – Штани в попа є. А навіщо ж спідниця?»
Ага!
Пригнав гуси додому.
– Мамо!
– Га?
– Ага! Тепер я взе знаю! У попа стани є! Він у Пріськи забув! А со він спідницю носить, так то соб од Пріськи тікать, так соб не видко було, со він стани там забув.
Ну й били ж мене!..
За дітей
Племінниця в мене є, Лялька…
Читати вже оце навчилася. І страшенно любить читати газети.
Бубликом не годуй – дай газету.
Не встигнеш додому прийти, миттю тягне з портфеля свіже число, сідає важно так і ніби якусь державну справу вирішує: поважно так смакує…
І що ж би ви думали? Зіпсували газети мою племінницю.
Дочиталася до того, що тепер увесь час ходить та все:
– Негарні, дядю, тепер люди які пішли. Злі, дядю, тепер люди пішли… Мучать люди людей…
– Звідки це ти, Лялю? Що скоїлось?!
– У газетах он що пишуть!
– Що пишуть? Де ж там таке пишуть?
– І вчора пишуть… І сьогодні пишуть… І позавчора пишуть…
– Де? Що пишуть? Що ти там таке погане вичитала? Де там люди негарні?!
– Негарні, дядю, люди!
– Та чому вони негарні? Що вони такого злого роблять?
– «Підтягують» одне одного, а потім «розкачують»!
– Що ти мелеш? Хто кого «підтягує»? Хто кого «розкачує»?
– А ось читайте: «Треба підтягтися!»
– Ну, так що?
– А далі он: «Та розкачайтесь же, товариші! І інших розкачайте!» Бачите, які то люди. Підтягнуть, а тоді ще й розкачують! А як, дядю, це роблять? За шию? На оривку? А потім за ноги та й гойдають? А воно ж болить… і вас, дядю, розкачують?
– Та то ти не так розумієш… Ніхто нікого не розкачує…
– А нащо пишуть?
– Та то так, щоб люди розкачувались, щоб люди підтягувались! Щоб люди… Одне слово, щоб… ну, підтягувались!
Розкачувалися щоб… А як самі не хотять, треба їх підтягти й розкачати… Одне слово… Розумієш?!
– Ну да! Я ж і кажу! Злі люди… І мене, як виросту розкачуватимуть та підтягуватимуть?.. Я не хочу! Я краще вмру!
– Та ніхто тебе не розкачуватиме! Дивись, причепилась! Іди чай пий! То не про тебе там пишуть… То такі слова є… Ну й ухопилися за ті слова й пишуть… Нема кращих слів… А вони не страшні… Ніхто нікого не підтягує…
Вишневі усмішки сільські[36]
Пам’яті матері моєї,
бо їй першій усміхнувся я
Подорожні враження
Традиційно почнемо. Як і всякий порядний «власний кореспондент».
25
Хвильовий Микола (справжні прізвище та ім’я – Фітільов Микола Григорович, 1893—1933) – український письменник.
26
Досвітній Олег (справжні прізвище та ім’я – Скрипаль Олександр Федорович, 1891—1934) – український письменник.
27
Нестор Літописець (XI – поч. XII ст.) – автор «Повісті минулих літ».
28
Остромир – новгородський посадник у 1054—1057 рр., який замовив у Києві переписати Євангеліє, що було виконано дияконом Григорієм у 1054—1957 рр. Переписане на 294 аркушах пергаменту Євангеліє стало називатися Остромировим (зберігається в Бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі).
29
Я люблю березільців, франківців, одещан, заньківчан… – ідеться про українські театри «Березіль», імені Івана Франка, Одеський державний драматичний театр та Український драматичний театр, утворений у Києві 1922 р. (з 1923 р. – ім. М. Заньковецької).
30
МОПР (МОДР) – Міжнародна організація допомоги борцям революції або Міжнародна червона допомога; масова організація, що подавала допомогу революціонерам-політв’язням, політемігрантам та іншим жертвам білого терору й фашизму. Існувала в 1922—1947 рр.
31
Авіохем (Осовіахім, Тсоавіахім) – Товариство сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву – масова добровільна громадська військово-патріотична організація в СРСР, що діяла в 1923—1936 рр.
32
«Геть неписьменність» – всеукраїнське добровільне товариство, яке сприяло органам народної освіти в боротьбі з неписьменністю й малописьменністю в 1923—1936 рр.
33
Товариство «Змичка» – громадська організація в УРСР, яка сприяла встановленню і зміцненню економічних та культурних зв’язків між містом і селом у 1920-х роках.
34
Літературний клуб ім. Вас. Блакитного – клуб письменників у Харкові другої половини 1920-х – першої половини 1930-х рр.
35
Під цією усмішкою, опублікованою в газеті «Селянська правда» 22 липня 1921 р., уперше з’явився псевдонім Остап Вишня.
36
Вишневі усмішки (Сільські). – Х. – К.: Книгоспілка, 1924. – 71 с. (Б-ка «Книгоспілки». Серія гумору і сатири. № 7). До збірки ввійшло 17 творів. Книжка тричі перевидавалася в цьому ж видавництві – 1924, 1925 і 1927 року.
- Предыдущая
- 7/73
- Следующая
