Выбери любимый жанр

Таємничий острів - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 26


Изменить размер шрифта:

26

– Щоб випалювати горщики, без яких ми не обійдемося, – відповів Сайрес Сміт.

– З чого ж ми складемо її?

– Із цегли.

– А цеглу з чого зробимо?

– Із глини. А тепер, друзі, в дорогу! Аби не надриватися, переносячи вантажі, ми влаштуємо майстерню на тому місці, де добуватимемо сировину. Наб носитиме нам харчі, а вогню для приготування їжі там буде вдосталь.

– Воно-то так, – озвався й собі журналіст, – але може статися, що ми залишимося без харчів, бо не маємо зброї для полювання.

– Ех, якби нам хоч звичайнісінький ніж! – мало не зойкнув моряк.

– І що це змінило б? – запитав Сайрес Сміт.

– Що це змінило б! Я швиденько зробив би лук та наробив би стріл, і ми завалили б себе дичиною!

– Так, ніж, яке-небудь лезо… – промовив інженер, ніби розмірковуючи вголос.

У цю мить Сайрес Сміт глянув на Топа, що бігав берегом моря, і його очі враз заблищали.

– Топе, сюди! – крикнув він.

Собака прибіг на поклик хазяїна. Той узяв голову пса в Руки, зняв з нього нашийника, розламав надвоє і сказав:

– Ось вам, Пенкрофе, аж два ножі!

У відповідь моряк двічі крикнув «Ура!» Топів нашийник було виготовлено із стрічки тонкої гартованої сталі. Досить було нагострити її об камінь, щоб одержати гостре лезо, а потім зняти шершавість уламком дрібнозернистого пісковику. Такого каміння було скільки завгодно на піщаному березі, і через дві години колоністи мали два гострі леза, що їх зовсім не важко було вправити у міцні руків’я.

Появу першого знаряддя праці зустріли із захопленням як значну перемогу. Це справді була перемога, до того ж дуже доречна.

Колоністи вирушили в дорогу. Сайрес Сміт мав намір повернутися на західний берег острова, де напередодні помітив глину, зразок якої захопив із собою. Спочатку колоністи пішли понад берегом річки Вдячності, потім перетнули плоскогір’я Широкий Обрій і, пройшовши щонайбільше п’ять миль, вийшли на галявину, що лежала за дві сотні кроків від озера Гранта.

Дорогою Герберт примітив дерево, з гілок якого індіанці в Південній Америці роблять луки. То була крехімба, дерево, що належить до родини пальмових, але не дає їстівних плодів. Вибравши довгі рівні гілки, їх зрізали, обшмульгали листя, підстругали так, щоб на кінцях вони були тонші, а посередині товщі й міцніші, й тепер лишалося тільки знайти рослину, котру вдалося б використати як тятиву. Така рослина також знайшлася; вона належить до родини мальвових і називається латиною hibiscus heterophillus. Її волокна за міцністю не поступаються перед сухожиллям тварин.

Отож Пенкроф мав тепер кілька досить потужних луків, до яких лише бракувало стріл. Їх, звичайно, легко було наробити з рівних міцних гілок без сучків, але як бути із наконечниками? Де взяти матеріал, здатний замінити метал, залізо? Очевидно, то непросте завдання. Та Пенкроф тішився думкою, що коли він постарається, то завершити роботу допоможе пан Випадок.

І ось колоністи добулися до того місця, яке обстежили напередодні. Ґрунт тут складався з рудої глини, що її використовують для випалювання цегли й черепиці, глини, цілком придатної для здійснення їхнього задуму. Труднощів через брак робочих рук вони не мали. Отож їм залишалося тільки змішати глину з піском, наліпити цегли і випалити її на великому вогнищі.

Звичайно цеглу роблять, накладаючи глину у форми, але інженер мусив задовольнитися її формуванням голіруч. На цю роботу пішло два дні. Намочену водою глину місили і ногами, й руками, а потім ту глиняну масу ділили на бруски однакового розміру. За дванадцять годин вправний робітник може виготовити ручним способом до десяти тисяч цеглин, а п’ятеро цеглярів з острова Лінкольна за два дні зліпили не більш як три тисячі штук і поскладали їх у кілька рядів із невеличким проміжком, доки вони підсохнуть і можна буде почати їх випалювати, тобто на три-чотири дні.

2 квітня вдень Сайрес Сміт зробив спробу визначити положення острова відносно сторін світу.

Напередодні він точно записав годину, коли сонце опустилося за обрій, враховуючи явище рефракції. А 2 квітня вранці не менш точно визначив час сходу сонця. Від сходу сонця до його заходу минуло дванадцять годин двадцять чотири хвилини. Отож того дня, через шість годин і дванадцять хвилин після сходу, сонце мало пройти меридіан острова, і точка, на якій воно в ту хвилину перебуватиме в небі, вказуватиме, де північ.[9]

У визначений час Сайрес відзначив ту точку в небі і, провівши уявну лінію від сонця через два дерева, які вибрав замість віх, отримав постійний меридіан для астрономічних спостережень.

Протягом двох днів, що передували випалюванню цегли, колоністи запаслися паливом: довкруж галявини пообламували гілки на деревах, визбирали весь бурелом, сушняк і хмиз під деревами. Не обійшлося, звичайно, і без полювання в околицях, тим паче, що Пенкроф мав тепер кілька дюжин стріл із дуже гострими наконечниками. Ті наконечники постачав їм Топ, притягши до табору дикобраза, не дуже придатного для споживання, зате цінного своїми довгими й гострими голками, якими втикане його тіло. Ті голки міцно понасаджували на кінець стріл, з протилежного кінця яких приладнали оперення з пір’їн какаду, аби стріли летіли рівніше. Журналіст і Герберт незабаром виявилися на диво спритними лучниками. Отож у Комині стало вдосталь і пернатої, і чотириногої дичини: водосвинок, голубів, агуті, тетеруків тощо. Більшість із них вполювали на лівому березі річки Вдячності, в тій частині лісу, яку назвали ліс Жакамара, на честь того птаха, що за ним марно гналися Пенкроф і Герберт першого дня знайомства з островом.

Дичину їли свіжою, підсмаживши її на вогні, а окости водосвинок, нашпиговані ароматичними травами, закоптили на вогнищі із зелених гілок. Така їжа була дуже поживною, однак надто одноманітною – усе смаженина та смаженина! – і колоністи аж згорали від нетерпіння почути нарешті, як булькає в горщику звичайнісінька юшка. Та не все так швидко складається, як того сподіваються: перш ніж наліпити та випалити горшки, належало скласти гончарну піч.

Під час походів, що обмежувалися околицями цегельні, мисливці не раз помічали свіжі сліди якихось великих тварин із могутніми кігтями, але що то за тварини, визначити не могли. Отож Сайрес Сміт порадив усім бути надзвичайно обачними – цілком імовірно, що в лісі водяться хижаки, а зустріч із ними не обіцяла нічого доброго.

І не помилився. Справді одного дня Гедеон Спілет і Герберт помітили звіра, що дуже скидався на ягуара. На щастя, того разу хижак не напав на них, інакше нашим мисливцям довелося б не солодко – така сутичка не обійшлася б без тяжких ран. Гедеон Спілет дав собі слово: тільки-но він матиме варту поваги зброю, тобто одну з тих рушниць, що їх раз у раз вимагав Пенкроф, то оголосить нещадну війну всім острівним хижакам і не заспокоїться, аж доки очистить від них цей острів.

Кілька днів ніхто й не думав обладнувати Комин, бо інженер сподівався знайти або при потребі й збудувати більш підхоже житло. Колоністи вдовольнилися тим, що настелили на пісок у коридорах свіжу постіль із сухого моху й листя і, виснажені важкою щоденною працею, спали на ній глибоким здоровим сном.

Вони також полічили, скільки днів уже провели на острові Лінкольна після свого приземлення, і вирішили й надалі не припиняти того рахунку. 5 квітня, в середу, виповнилося дванадцять днів відтоді, як ураган закинув їх на це узбережжя.

6 квітня на світанку інженер зі своїми товаришами прийшов на галявину, де мав намір випалювати цеглу. Цілком природно, цю роботу вони мусили виконувати не в печах, а просто неба, точніше, нагромадження цегли мало стати велетенською піччю, де її випалювання відбувалося б саме по собі. Колоністи розіклали на землі в’язанку хмизу, а навколо в кілька ярусів поставили одну на одну висохлу цеглу, вибудувавши таким чином великий куб, у якому залишили продухвини. Ця робота тривала цілий день, і аж увечері колоністи запалили хмиз.

Тієї ночі ніхто й не подумав спати – усі стежили, аби не стихав вогонь.

вернуться

9

Справді, тієї пори року і на тій широті сонце сходить о 5 год 53 хв і заходить о 6 год 17 хв вечора.

26
Перейти на страницу:
Мир литературы