Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 58

• Предыдущая
• 58/118
• Следующая

Він намагався писати якомога відстороненішим і непроникним стилем, у безпристрасній манері журналіста-аналітика.

«Честолюбний кандидат у члени місцевої ради Саймон Прайс головною тезою своєї виборчої платформи обрав скорочення зайвих видатків. Не підлягає сумніву, що містер Прайс має неоціненний досвід у галузі фінансів, тож він матиме змогу поділитися з членами ради конфіденційною інформацією про своїх численних поплічників. Він уміло заощаджує гроші, обставляючи свій дім краденими товарами (останнє таке придбання — новий комп'ютер). Саме до нього треба звертатися по дешеві друкарські послуги. Він залюбки зробить це для вас за готівку наприкінці робочого дня на типографії «Гаркорт-Волш», коли вже немає нікого з керівництва.»

Ендрю двічі перечитав це повідомлення. Він багато разів прокручував його подумки в голові. Він міг би інкримінувати Саймону багато злодіянь, але не існувало такого суду, де Ендрю міг би пред’явити якісь реальні звинувачення супроти свого батька, де як достовірні докази приймали б його спогади про фізичний терор і ритуальне приниження. Він міг би свідчити лише про численні дрібні правопорушення, якими похвалявся Саймон у його присутності, тож він і вибрав ці два конкретні приклади — крадений комп’ютер і друкарські послуги, надавані тишком-нишком в позаробочий час, — бо це було тісно пов’язано з місцем Саймонової праці. Працівники типографії знали, що Саймон цим займається, тож вони цілком могли б розповісти про це будь-кому: своїм друзям чи рідним.

Усе в ньому тремтіло, як це траплялося, коли Саймон по-справжньому скаженів, зриваючи зло на тому, хто трапляв йому під руку.

Було моторошно дивитися на доказ своєї зради на екрані з чорно-білими символами.

— Якою хернею ти там займаєшся? — пролунав у нього над вухом приглушений голос Жирка.

Смердючий чолов’яга, що сидів поруч, уже пішов. Жирко сів на його місце, а тепер читав усе написане Ендрю.

— Ні фіга собі, блін, — вимовив Жирко.

У Ендрю пересохло в роті. Його рука застигла нерухомо на мишці.

— Як ти туди вліз? — прошепотів Жирко.

— Ін’єкція SQL-коду, — пояснив Ендрю. — Це все вже в мережі. Їхній захист гівна вартий.

Жирка це захопило. Він був шалено вражений. Ця його реакція і втішила Ендрю, і налякала.

— Тільки нікому про це…

— Я хочу зробити таке про Каббі!

— Ні!

Ендрю спритно відвів руку з мишкою від простягнених до неї Жиркових пальців. Цей потворний акт синівського віроломства визрів у тому первісному бульйоні злості, роздратування й страху, що закипав у ньому впродовж усього його свідомого життя, але він не знав, як краще пояснити це Жиркові, тому просто сказав:

— Я це роблю не для хохми.

Він утретє перечитав повідомлення, а тоді додав до нього назву. Він бачив, як це збуджує Жирка, немовби вони знову зайшли на якийсь порно-сайт. Ендрю охопило бажання ще більше його вразити.

— Заціни, — сказав він і змінив ім’я користувача з «Баррі» на «Привид Баррі Фербразера».

Жирко розреготався на весь голос. Пальці Ендрю мимоволі смикнулися на мишці. Він відвів її вбік. Чи зробив би він це, якби поруч не було Жирка? Клацнув мишкою — і на веб-форумі Пеґфордської місцевої ради з’явилася нова тема: «Саймон Прайс не достойний балотуватися в раду».

Коли вони знову вийшли на вулицю, то мало не задихнулися від реготу, захоплено дивлячись один на одного. Після цього Ендрю позичив у Жирка сірники, підпалив аркушик із записаним зразком повідомлення і дивився, як цей папірець перетворюється на крихкі чорні пластівці, що падають на брудний тротуар, зникаючи під ногами перехожих.

Ендрю виїхав з Ярвіла о пів на четверту, щоб устигнути повернутися в Дім-на-пагорбі перед п’ятою. Жирко провів його до автобусної зупинки, а потім несподівано сказав, що хоче ще трохи погуляти в місті.

Він мав не надто конкретну домовленість із Кристал про зустріч у торгівельному центрі. Вернувся назад до крамничок, розмірковуючи про те, що вчудив Ендрю в інтернет-кафе, і намагався розібратися, чи йому таке до душі.

Жирко мусив визнати, що це його вразило. Відчув навіть певну заздрість. Ендрю все добре продумав, ні з ким не ділився своїм задумом і дуже ефектно його втілив. Це все було чудово. Але Жирко не міг приховати досади, що Ендрю не розповів йому про свій план, а це, своєю чергою, підштовхнуло його до думки засудити таємний характер приятелевої атаки на власного батька. Чи не було в цьому чогось занадто хитромудрого й підступного? Чи не було б справжніше кинути свої звинувачення прямо в очі Саймону або й підняти на нього руку?

Так, Саймон був мерзотник, але він був мерзотник справжній, робив, що захоче й коли захоче, не зважаючи на суспільні обмеження чи загальноприйняту мораль. Жирко замислився, чи не симпатизував він трохи Саймону, якого полюбляв розважати грубуватими жартами, кепкуючи насамперед з людей, які самі з себе робили йолопів і втрапляли в ідіотські ситуації. Жирко іноді думав про те, що волів би мати вдома Саймона — з його мінливістю, непередбачуваністю й агресивністю, достойного опонента й войовничого супротивника, — аніж свого Каббі.

Але, з іншого боку, Жирко не забув про падаючу бляшанку з креозотом, Саймонове розлючене обличчя й важкі кулачиська, його тваринне гарчання, а потім відчуття гарячої сечі, що тече йому, Жиркові, по ногах, і (мабуть, найганебніше з усього цього) його щире й відчайдушне бажання побачити якнайшвидше маму, щоб та забрала його у безпечніше місце. Жирко не став ще настільки невразливим, щоб не симпатизувати прагненню свого приятеля відплатити сповна.

Так розмірковуючи, Жирко пройшов по колу й закінчив тим, з чого починав: Ендрю вчинив щось зухвале, дотепне й потенційно вибухове. І знову Жиркові стало прикро, що не він усе це вигадав. Він намагався звільнитися від набутої міщанської звички занадто покладатися на слова, але було нелегко відмовитися від цієї гри, яку він так досконало опанував, отож, крокуючи полірованими плитками торгівельного центру, він мимоволі складав подумки фрази, які завдали б смертельного удару пихатій претензійності Каббі й виставили б його на загальне посміховисько…

Він помітив Кристал у невеличкій юрбі підлітків з Полів, що обліпили лавки на пішохідній алеї між крамничками. Серед них були Ніккі, Ліан і Дейн Таллі. Жирко ні на мить не завагався й не здавався анітрохи розгубленим, а йшов собі далі в тому самому темпі, тримаючи руки в кишенях, і не зважав на зацікавлені погляди, що прискіпливо оглядали його з голови до ніг.

— Як справи, Жирко? — гукнула йому Ліан.

— Нормально, — озвався Жирко.

Ліан пробурмотіла щось Ніккі, і та реготнула. Кристал завзято жувала жуйку, її щоки розчервонілися, а тоді рвучко відкинула назад волосся, аж затрусилися її сережки, і підтягла свої спортивні штани.

— Готова? — звернувся персонально до неї Жирко.

— Ага, — відповіла вона.

— Жирко, а твоя мамуся знає, що ти сюди прийшов? — запитала Ніккі.

— Ага, вона мене сюди привезла, — незворушно відповів Жирко. — Вона чекає там в машині. Сказала, що я можу тут швиденько трахнутися, щоб тільки встигнути додому на чайочок.

Усі вибухнули реготом, окрім Кристал, яка пискнула: «Пішов ти в сраку, мудило!» — хоч і мала цілком задоволений вигляд.

— Ти куриш самокрутки? — прохрипів Дейн Таллі, дивлячись на Жиркову нагрудну кишеню. На губі Дейна красувався великий чорний струп.

— Ага, — підтвердив Жирко.

— Мій дядько теж їх смалить, — сказав Дейн. — Знищив на фіг свої довбані легені.

Дейн ліниво помацав свій струп.

— Куди ви йдете? — поцікавилася Ліан, перевівши погляд з Жирка на Кристал.

— Не знаю, — відповіла Кристал, жуючи жуйку, і скоса зиркнула на Жирка.

Він не удостоїв жодну з них відповіддю, а просто показав великим пальцем на вихід з торгівельного центру.

— Па-па, — голосно попрощалася з ними Кристал.

Жирко недбало махнув їм усім рукою й подався геть разом із Кристал. Почув за спиною регіт, але йому було на це начхати. Він знав, що його поведінка справила на них належне враження.

• Предыдущая
• 58/118
• Следующая