Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 36

• Предыдущая
• 36/118
• Следующая

Її обпік гострий полум’яний біль, струменем бризнула кров. Вона затулила рану серветкою і пересвідчилась, що кров не капає ні на сорочку, ні на килим. За пару хвилин зробила ще один надріз, горизонтальний, поперек першого, роблячи паузи, щоб зупинити серветками кров. Бритва допомогла зняти біль з її розпачливих думок і скерувала його в тваринне палання нервів і шкіри: кожен наступний надріз був сходинкою до вивільнення і легкості.

Нарешті Суквіндер витерла лезо й оглянула те, що накоїла: перехрещені криваві рани, пекучий біль, від якого по лиці котилися сльози. Можливо, вона засне, якщо дозволить біль, але треба зачекати хвилин десять-двадцять, доки загусне кров на свіжих ранах. Вона сіла, підібгавши коліна, заплющила зволожені очі і притулилася до стіни під вікном.

Її ненависть до самої себе витекла з неї, принаймні частково, разом із кров’ю. Вона почала думати про Ґаю Баден, нову дівчину, яка відчула до неї несподівану прихильність. Ґая могла б заприятелювати з ким завгодно, зважаючи на її вроду й лондонську вимову, проте під час обідніх перерв чи в автобусі вона постійно шукала товариства Суквіндер. Сама Суквіндер не могла цього збагнути. Їй навіть хотілося спитати, що це за гру вона затіяла. Щодня вона очікувала, коли ж ця нова дівчина зрозуміє, що вона, Суквіндер, волохата й мавпоподібна, повільна й тупа, що її треба зневажати, висміювати і ображати. Ґая, звісно, невдовзі збагне свою помилку, тож їй, Суквіндер, знову, як завжди, залишиться тільки змиритися з поблажливо-жалісливим ставленням до неї її давніх подруг, близнят Фербразерів.

О  дев’ятій ранку в Соборному провулку вже не було жодного вільного місця для паркування. Вбрані в чорне люди збиралися на тротуарі поодинці, парами і групками, скупчуючись довкола церкви Архангела Михаїла і Всіх Святих, неначе притягнуті магнітом металеві ошурки. Доріжка, що вела до церковних дверей, поступово залюднювалася, і врешті там уже й яблуку ніде було впасти. Ті, хто не вмістився на доріжці, розтеклися поміж могил, намагаючись не наступати на мертвих, але й не відходити задалеко від входу до церкви. Було зрозуміло, що лавок у церкві аж ніяк не вистачить для всіх, хто прийшов попрощатися з Баррі Фербразером.

Його співробітники з банку, що скупчилися довкола екстравагантної гробниці Світлавів, насилу терпіли безглузду балаканину й ідіотські жарти якогось високого цабе з центрального офісу і не могли дочекатися, щоб він нарешті забрався. Лорен, Холлі і Дженіфер з команди веслувальниць залишили своїх батьків і тулилися одна до одної в затінку порослого мохом тиса. Строката купка членів місцевої ради вела поважну бесіду посеред доріжки: лисуваті потилиці й окуляри з товстими лінзами, чорні капелюхи й культивовані перли. Неголосно віталися між собою члени гольф- і сквош-клубів. Старі університетські друзі впізнавали одне одного і групувалися разом. А поміж ними всіма тулилися, мабуть, чи не всі мешканці Пеґфорда у своєму найкращому вбранні приглушених кольорів. У повітрі бринів відгомін неголосних розмов. В очікуванні мерехтіли обличчя.

Найкраще, з сірої вовни, пальто Тесси Вол мало такий вузький крій, що вона не в змозі була підняти руки вище грудей. Стоячи з сином збоку від церковної доріжки, вона обмінювалася зі знайомими сумовитими посмішками й помахами рук, одночасно сперечаючись із Жирком, але крізь стиснуті вуста, щоб ніхто не побачив.

— Заради Бога, Стю. Він був найкращий приятель твого батька. Хоча б зараз поводься належним чином.

— Ніхто не казав, що це так, бляха, затягнеться. Ти ж обіцяла, що все скінчиться о пів на дванадцяту.

— Не лайся тут. Я казала, що ми вийдемо з церкви десь о пів на дванадцяту…

— …то я й думав, що це все. І домовився з Арфом про зустріч.

— Але ти мусиш прийти на похорон, твій батько нестиме труну! Подзвони Арфу й домовся на завтра.

— Завтра він зайнятий. І я не маю при собі мобілки. Каббі казав, щоб я не брав її до церкви.

— Не називай батька Каббі! Можеш подзвонити Арфові з моєї, — порадила Тесса, нишпорячи в кишені.

— Я не пам’ятаю його номера, — незворушно збрехав Жирко.

Минулого вечора вони з Коліном вечеряли без Жирка, бо той поїхав на велосипеді до Ендрю, з яким працював разом над якимось завданням з англійської. Принаймні так він пояснив це матері, і Тесса вдала, що вірить йому. Вона й сама була рада позбутися Жирка, щоб той не псував настрій Коліну.

Добре, що він хоч погодився вдягти новий костюм, куплений Тессою в Ярвілі. Уже в третій крамниці вона втратила терпець, бо у всьому, що вона йому пропонувала, він виглядав як опудало, незграбно й неоковирно, аж вона з лютості подумала, що Жирко робить це зумисне, бо якби він тільки захотів, то будь-який костюм міг би чудово йому пасувати.

— Тсс! — застерегла його Тесса. Жирко нічого не казав, але до них наближався Колін, за ним ішли Джаванди. Він був такий знервований, що переплутав, здається, свою роль того, що несе труну, з тим, хто зустрічає гостей, тиняючись біля воріт і вітаючи новоприбулих. Парміндер у своєму сарі мала похмурий і безрадісний вигляд. Діти пленталися за нею, а Вікрам у темному костюмі був схожий на кінозірку.

Неподалік від церковних дверей стояла зі своїм чоловіком Саманта Моллісон. Ніхто не міг би її потіснити з вимощеної доріжки, хоч би скільки там стареньких пань мерзли по кісточки в траві, адже її шкіряні туфлі на високих підборах могли б застрягти в розм’яклій землі і забруднитися.

Майлз і Саманта приязно відповідали на вітання знайомих, але між собою не розмовляли. Минулого вечора між ними спалахнула сварка. Дехто розпитував їх про Лексі й Ліббі, які зазвичай приїжджали на вихідні додому, але цього разу дівчатка лишилися ночувати в друзів. Саманта знала, що Майлзові їх бракувало, бо він любив грати на публіці роль батька сімейства. Можливо, подумала вона, відчувши приємний напад люті, він попросив би її з дівчатами попозувати з ним на фото для своїх виборчих листівок. І тоді вона з величезною насолодою сказала б йому все, що думає про таку затію.

Вона бачила, що його здивувала така величезна кількість людей. Він, безсумнівно, шкодував, що не гратиме зіркової ролі під час церемонії, що мала ось-ось розпочатися. Це була б ідеальна нагода для початку прихованої кампанії за місце Баррі в раді перед такою аудиторією потенційних виборців. Саманта закарбувала в пам’яті цю думку, щоб при слушній нагоді в’їдливо натякнути йому про цей змарнований шанс.

— Ґевіне! — покликав Майлз, зауваживши знайому біляву голову з вузьким черепом.

— О, привіт, Майлзе. Вітаю, Сaмо.

Ґевінова нова чорна краватка вирізнялася на тлі білої сорочки. Під очима в нього виднілися фіолетові мішки. Саманта стала навшпиньки, щоб він не проминув поцілувати її в щічку і вдихнути аромат її парфумів.

— Багато людей, — сказав, роззираючись, Ґевін.

— Ґевін нестиме труну, — повідомив дружині Майлз таким тоном, ніби розповідав про якусь малу й безперспективну дитину, яку нагородили талоном на книжку. Правду кажучи, Майлз був трохи здивований, коли Ґевін розповів про виказану йому честь. Майлз, якщо чесно, припускав, що вони з Самантою будуть серед привілейованих гостей, оточених певною аурою втаємниченості й поважності, адже вони були біля смертного ложа. Було б гарним жестом, якби Мері чи хтось до неї наближений попросили його, Майлза, зачитати уривок з Біблії або виголосити коротке слово, визнаючи таким чином важливість тієї ролі, яку він відіграв у останні хвилини життя покійного.

Саманта ж навмисне не виявила ані найменшого здивування, що Ґевіна вирізнили серед інших.

— Ти був дуже близький з Баррі, правда, Ґеве?

Ґевін кивнув головою. Його кидало в жар і трохи піднуджувало. Цієї ночі він дуже погано спав і прокинувся ще вдосвіта від кошмарних снів, у яких спочатку з його рук вислизала труна й тіло Баррі вивалювалося в церкві на підлогу, а потім він ніби взагалі проспав похорон і прибігав до церкви, коли на цвинтарі нікого вже не було, окрім жахливо розгніваної й зблідлої Мері, яка верещала, що він усе зруйнував.

• Предыдущая
• 36/118
• Следующая