Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 29

• Предыдущая
• 29/118
• Следующая

Суквіндер була єдина, хто сидів тихо, як мишка. Згорбившись і схиливши голову над зошитами, вона створювала враження абсолютної зосередженості. Суквіндер опустила лівий рукав джемпера так, що він цілком закривав її руку, від чого здавалося, ніби вона стисла пальці у волохатий кулак. Вона мовби хизувалася своїм абсолютним спокоєм.

— А наш гермафродіндер, як мумія спокіндер, — пробурмотів Жирко, втупившись у потилицю Суквіндер. — Пишногрудий, але вусатий, цей неопізнаний чоловічо-жіночий об’єкт збиває з пантелику всіх учених.

Ендрю захихотів, хоч і почувався не зовсім у своїй тарілці. Можливо, йому було б веселіше, якби він знав, що Суквіндер не чує Жиркових глузувань. Останнього разу, коли він заходив до Жирка додому, той показав йому купу повідомлень, які він регулярно посилав на сторінку Суквіндер у «Фейсбуці». Він постійно моніторив інтернет у пошуках інформації й зображень на тему гірсутизму, тобто надмірного оволосіння в жінок, і щодня відсилав їй якусь цитату чи фотографію.

Це було ніби й кумедно, але Ендрю почувався ніяково. Чесно кажучи, Суквіндер нічим не провокувала такого ставлення до себе і була занадто легкою й беззахисною жертвою. Ендрю більше подобалося, коли Жирко дошкуляв своїм гострим язиком претензійним і самовдоволеним особам, наділеним певною владою.

— Відлучена від свого бородато-бюстгальтерного стада, — кепкував далі Жирко, — вона розмірковує, чи не завести їй бороду-еспаньйолку.

Ендрю засміявся, але відразу й знітився, а Жирко, втративши інтерес до Суквіндер, заходився зосереджено перемальовувати кожний нуль у своєму зошиті на зморшкуватий анус. Ендрю знову почав угадувати, куди ставити крапку десяткового дробу й фантазувати про дорогу додому на шкільному автобусі і про Ґаю. Завжди було проблемно знайти місце, з якого він міг би бачити її протягом усієї дороги додому, бо найчастіше вона вже сиділа десь далеко, а вільних місць поблизу вже не було. Після того, як вони обмінялися посмішками на шкільних зборах у понеділок зранку, нічого більше не відбулося. В автобусі вона жодного разу не глянула на нього, та й узагалі жодним чином не виявила, що знає про його існування. За чотири тижні своєї закоханості Ендрю так ні разу й не заговорив з Ґаєю. Він спробував сформулювати перші слова свого звертання до неї, не зважаючи на галас, що панував на уроці спазматики. «Прикольно було на тих зборах у понеділок…»

— Суквіндер, з тобою все гаразд?

Міс Гарві, нахилившись над зошитом Суквіндер, щоб поставити оцінку, витріщилася на обличчя дівчини. Ендрю побачив, як Суквіндер кивнула і зразу затулила обличчя руками, ще й досі горблячись над зошитом.

— Волику! — театрально зашепотів Кевін Купер, який сидів попереду, через два ряди. — Волику! Арахіско!

Він намагався звернути їхню увагу на те, про що вони й так уже знали: Суквіндер, судячи з легенького тремтіння її плечей, плакала, а міс Гарві робила безнадійно-метушливі спроби довідатись, що сталося. Решта учнів, помітивши, що вчителька взагалі не звертає на них увагу, здійняли в класі справжній гармидер.

— Арахіско! Волику!

Ендрю ніколи не міг визначити, навмисне чи випадково дратує всіх Кевін Купер, але це йому вдавалося на відмінно. Кличка «Арахіска» була дуже стара, вона вчепилася до Ендрю ще в початковій школі, і він завжди її ненавидів. Вона швидко вийшла з моди завдяки Жиркові, який ніколи її не вживав. У таких справах всі рівнялися на Жирка. Купер переплутав навіть Жиркове прізвисько, бо кличка «Волик» була популярна лише торік, і то недовго.

— Арахіско! Волику!

— Пішов ти на фіг, Купер, дебіл задрочений, — впівголоса буркнув Жирко.

Купер перехилився через спинку свого сидіння, вирячившись на Суквіндер, яка так припала до парти, що мало не торкалася її носом, а міс Гарві тим часом присіла біля неї навколішки, кумедно подригуючи руками, не наважуючись навіть торкнутися до неї і не в змозі з’ясувати, чому вона плаче. Ще кілька учнів зауважили цю незвичну метушню й почали дивитися, що буде, а от хлопці на передніх рядах і далі буянили, забувши про все на світі, окрім власної розваги. Один із них схопив зі столу міс Гарві витирачку для класної дошки з дерев’яною ручкою і жбурнув її.

Витирачка перелетіла через цілий клас і поцілила в годинник на бічній стіні — годинник упав на підлогу й розбився. Навсібіч розлетілися пластмасові й металеві деталі, Кілька дівчат разом із міс Купер перелякано заверещали.

Двері до класу рвучко відчинилися і грюкнули об стіну. Учні принишкли. У проході стояв червоний і розлючений Каббі.

— Що тут діється? Чому такий галас?

Міс Гарві підскочила, мов на пружині, і стала біля парти Суквіндер з переляканим і винуватим виглядом.

— Міс Гарві! У вашому класі справжній розгардіяш. Що відбувається?

Міс Гарві наче оніміла. Кевін Купер шкірився, перехилившись через спинку сидіння, і поглядав то на міс Гарві, то на Каббі, то на Жирка.

Тоді заговорив Жирко:

— Ну, якщо чесно, Отче, ми просто водили за носа цю нещасну жінку.

Усі вибухли реготом. На шиї міс Гарві з’явилися темно-бордові плями. Жирко недбало розгойдувався на задніх ніжках свого стільця, дивлячись прямо на Каббі, безпристрасно й виклично.

— Годі вже! — сказав Каббі. — Якщо я ще раз почую звідси галас, то всі отримають покарання. Зрозуміли? Усі до одного.

Він грюкнув дверима, а сміх і далі не вщухав.

— Ви чули, що сказав заступник директора! — крикнула міс Гарві, дрібочучи до столу. — Вгамуйтеся! Я хочу тиші! Ти, Ендрю, і ти, Стюарте, поприбирайте це все! Зберіть уламки годинника!

Вони почали протестувати проти такої несправедливості, і їх голосно підтримали деякі дівчата. Справжні винуватці цього безладдя, що їх, як усі знали, міс Гарві побоювалася, самовдоволено шкірилися за партами. До кінця уроків лишалося п’ять хвилин, тож Ендрю із Жирком почали страшенно тягти час, щоб так і не закінчити прибирання. Жирко викликав чергову хвилю реготу, копіюючи ходу Каббі, підстрибом і з закляклою рукою, а Суквіндер тихцем витерла рукавом очі і знову принишкла.

Коли задзвенів дзвінок, міс Гарві навіть не намагалася вгамувати неймовірний галас, що здійнявся в класі, коли всі шугонули до дверей. Ендрю з Жирком почали буцати рештки годинника, заштовхуючи їх під шафки в кінці класу, а тоді закинули за спину шкільні рюкзаки й подалися з класу.

— Волику! Волику! — спробував наздогнати їх Кевін Купер, коли Ендрю й Жирко вже йшли коридором. — Ти що, кажеш Каббі вдома «Отче»? Серйозно? Кажеш?

Він думав, що зачепив Жирка за живе, думав, що цим його дістав.

— Залупа ти, Купере, — втомлено кинув йому Жирко, а Ендрю розреготався.

— Доктор Джаванда запізнюється хвилин на п’ятнадцять, — повідомила Тессі реєстраторка.

.

— Не страшно, — відповіла Тесса. — Я не кваплюся.

Щойно починало вечоріти, і вікна приймальні відбивалися на стінах ясно-синіми прямокутниками. Там сиділи тільки двоє: згорблена стара жінка в домашніх капцях, яка хрипко дихала, і молода мати, яка читала журнал, тим часом як її дитина, яка щойно починала ходити, повзала в дитячому куточку з іграшками. Тесса взяла зі столика старий пошарпаний жіночий журнальчик, присіла й почала його гортати. Через затримку вона мала час краще обміркувати те, що збиралася сказати Парміндер.

Зранку вони коротенько поговорили по телефону. Тесса страшенно вибачалася за те, що відразу не подзвонила Парміндер і не сказала їй про Баррі. Парміндер відповіла, що все гаразд, не треба говорити дурниць, її це анітрохи не засмутило, але Тесса, маючи величезний досвід спілкування з чутливими і вразливими натурами, відчувала, що Парміндер ховала під своїм колючим панциром глибоку образу. Вона намагалася пояснити, що останні кілька днів була цілком виснажена, що мусила займатися Мері, Коліном, Жирком і Кристал, що почувалася розгубленою, приголомшеною й нездатною думати ні про що інше, крім тих проблем, які треба було негайно вирішувати. Але Парміндер урвала її на півслові, не дослухавши плутаних виправдовувань, і просто сказала, що побачиться з нею пізніше в кабінеті.

• Предыдущая
• 29/118
• Следующая