Несподівана вакансія - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 2
- Предыдущая
- 2/118
- Следующая
— Господи, — вже втретє повторив Говард, зосередившись на Майлзі і не звертаючи уваги на настирні запитання Шерлі, що долинали з-за його спини. — Отак узяв і врізав дуба на паркінгу?
— Ага, — підтвердив Майлз, — коли я на нього глянув, одразу зрозумів, що тут уже нічим не зарадиш.
Це була його перша брехня, і він відвів очі від дружини, коли це казав. Вона пам’ятала, як він поклав свою велику руку на тремтячі плечі Мері, заспокоюючи її: —
Він буде в порядку… усе буде добре…
«Але ж, урешті-решт, —
подумала Саманта, віддаючи належне Майлзу, —як можна було знати щось напевне, якщо в той час йому надягали кисневу маску, а тіло кололи голками?»
Їм тоді здавалося, ніби Баррі намагаються врятувати, і ніхто не міг знати, що все це намарно, аж поки до Мері підійшла молоденька лікарка. Саманта й досі аж занадто чітко бачила перед собою розгублене й застигле обличчя Мері і вигляд тієї гладко зачесаної, в окулярах, дівчини в білому халаті: спокійний і ледь насторожений… таке постійно можна бачити в телевізійних серіалах, але коли це стається насправді…— Анітрохи, — пояснював Майлз. — Ґевін ще грав з ним у сквош минулого четверга.
— І він тоді виглядав нормально?
— Ще й як. Просто розтрощив Ґевіна.
— Господи. Ну, мабуть, так воно й мало бути. Так мало бути. Чекай, мама ще хоче пару слів.
Приглушений брязкіт, а тоді почувся м’який голос Шерлі.
— Яке жахіття, Майлзе, — сказала вона. — 3 тобою все гаразд?
Саманта мало не захлинулася кавою, що пирскнула їй з кутиків рота на підборіддя. Вона витерла собі обличчя й груди рукавом. Майлз заговорив тим голосом, яким завжди розмовляв із матір’ю: нижчим, ніж зазвичай, владним і самовпевненим, виразним і діловим. Іноді, особливо коли Саманта напивалася, вона глузувала з розмов між Майлзом і Шерлі, передражнюючи їх. «Не турбуйся, мамусю. Майлз уже тут. Твій маленький солдатик». «Який же ти в мене молодчинка, такий великий, відважний і розумний». Останнім часом Саманта починала глузувати на очах у незнайомих людей, від чого Майлз робився похмурий і замкнутий, хоч і вдавав, ніби йому це смішно. Минулого разу, коли вони верталися додому, в машині з цього приводу навіть вибухнула сварка.
— То ти з нею їхав аж до самої лікарні? — запитала Шерлі через гучномовець.
«
Ні
, — подумала Саманта, —
нам стало нудно, і ми вирішили вийти на півдорозі».
— Це все, що ми могли. Воліли б зробити більше.
Саманта встала й пішла до тостера.
— Я певна, що Мері була вам дуже вдячна, — сказала Шерлі.
Саманта брязнула покришкою хлібниці й запхала в тостер чотири шматочки хліба. Майлз заговорив природнішим голосом:
— Так, ну, а коли лікарі сказали… підтвердили його смерть, Мері захотіла побачити Коліна й Тессу Вол. Саманта їм подзвонила, ми зачекали їх, а тоді поїхали.
— Мері дуже пощастило, що ви там були, — сказала Шерлі. — Тато ще хоче додати пару слів, Майлзе, даю йому слухавку. Пізніше поговоримо.
— Пізніше поговоримо, — перекривила її біля чайника Саманта, хитаючи головою.
Її викривлене в чайнику відображення було набрякле після безсонної ночі, а карі очі запалилися. Саманта так квапилася почути, що скаже Говард, що ненароком натерла собі повіки кремом для штучної засмаги.
— Може, прийдете з Самою ввечері до нас? — прогудів Говард. — Ні, зачекайте… мама нагадала, що ми нині граємо з Балдженсами в бридж. Приходьте завтра. На вечерю. Близько сьомої.
— Побачимо, — завагався Майлз, зиркнувши на Саманту. — Мушу перевірити, які плани в Саманти.
З її вигляду важко було зрозуміти, хоче вона піти чи ні.
Коли Майлз повісив слухавку, в кухні зависло дивне відчуття порожнечі.
— Не можуть у це повірити, — сказав він, ніби вона й сама цього не чула.
Вони мовчки почали їсти грінки й пити свіжозаварену каву. Саманта жувала, відчуваючи, як потроху вщухає її роздратованість. Пригадала, як раптово прокинулася на світанні в темній спальні й відчула якусь абсурдну втіху і вдячність за те, що біля неї був Майлз, великий і пузатий, з пахощами камфорної олійки й задавненого поту. Тоді вона уявила, як розповідатиме своїм покупцям, що прямо у неї на очах померла людина, і як вони, ошелешені, помчали в лікарню. Думала, як краще описати все те, що відбувалося дорогою, і кульмінаційну сцену з лікаркою. Молодість цієї спокійної жінки справляла якесь негативне враження. Такі новини повинні повідомляти старші особи. Настрій її ще дужче поліпшився, коли вона згадала про завтрашню зустріч із торговим представником Шампетру. Учора вони дуже мило пококетували по телефону.
— Мабуть, я вже піду, — сказав Майлз, допиваючи каву й не відводячи очей від неба за вікном, що поволі світлішало.
Важко зітхнувши, він поплескав дружину по плечу і відніс порожню тарілку й чашку до посудомийної машини.
— Господи, тепер нам буде про що поміркувати, правда?
Похитуючи короткостриженою сивіючою головою, він вийшов із кухні.
Майлз іноді здавався Саманті безглуздим і дедалі зануднішим. Але подеколи його помпезність їй подобалась, так само, як подобалося надягати на офіційні заходи капелюшки. Та й, зрештою, цього ранку, якщо вже на те пішло, доречною була певна імпозантність і урочистість. Саманта дожувала грінку й прибрала за собою рештки сніданку, прокручуючи в голові готову історію, якою жадала поділитися зі своєю помічницею.
II
— Помер Баррі Фербразер, — повідомила захекана Рут Прайс.
Вона мало не бігом подолала стрімку садову стежку, щоб застати чоловіка, доки він не пішов на роботу. Не зупиняючись у передпокої, щоб зняти пальто, вона в шарфику й рукавичках увірвалася до кухні, де снідав Саймон з їхніми підлітками-синами.
Чоловік завмер, не встигши донести до рота грінку, яку одразу ж відклав повільно-театральним жестом. Двійко хлопців у шкільній формі напівбайдуже обвели очима батьків.
— Думають, що це аневризма, — усе ще задихано пояснила Рут, стягуючи рукавиці, розмотуючи шарф і розстібаючи пальто. Цій худорлявій чорнявій жінці з великими скорботними очима пасувала її синя форма медсестри. — Він зомлів у гольф-клубі… його привезли Сaма і Майлз Моллісони… а потім під’їхали Колін і Тесса Вол…
Вона вибігла з кімнати, щоб розвісити свої речі, й повернулася саме вчасно, щоб відповісти на Саймонове голосне запитання.
— А що таке ананевризма?
—
А-не-вриз-ма.
Розрив артерії в мозку.Вона метнулася до чайника, ввімкнула його і, не припиняючи розмови, почала змітати зі столу хлібні крихти, що назбиралися довкола тостера.
— Він мав потужний крововилив у мозок. Бідна, бідна його дружина… вона в такому відчаї…
Зненацька вражена цим, Рут задивилася на хрустку білизну вкритої памороззю галявини, на монастир по той бік долини, кістяк якого чітко вирізнявся на тлі блідо-рожевого неба, і на панорамний краєвид, що був гордістю їхнього Дому-на-пагорбі. Пеґфорд, який вночі був собі просто нічим не примітним ґроном мерехтливих вогників у темній улоговині, поступово проявляв себе в промінні прохолодного сонця. Але Рут нічого цього не бачила: подумки вона була ще й досі в лікарні й дивилася, як Мері виходить з палати, де лежав Баррі, після того, як припинилися всі намарні спроби повернути його до життя. Рут Прайс найбільше й найщиріше шкодувала тих, кого вважала схожими на неї саму. — Ні, ні, ні, ні, — стогнала Мері, і це інстинктивне заперечення луною відбилося в самому нутрі Рут, бо вона раптом уявила на мить себе в ідентичній ситуації…
Не в силах це витримати, вона озирнулася на Саймона. Його русяве волосся було ще густим, тіло гнучке й міцне, як у двадцятирічного, а зморшки в кутиках очей лише додавали привабливості, проте Рут, яка після довгої перерви знову почала працювати медсестрою, ось уже вкотре стикалася з мільйон першим випадком, коли людське тіло відмовляється функціонувати. Замолоду вона не надто цим переймалася, а от тепер усвідомила, яке це щастя бути живим.
- Предыдущая
- 2/118
- Следующая
