Під куполом - Кінг Стівен - Страница 23

• Предыдущая
• 23/256
• Следующая

Сейф було забито готівкою і пачками схожих на пергаментні аркушів зі штампованими написами ОБЛІГАЦІЇ НА ПРЕД'ЯВНИКА. Джуніор стиха присвиснув. Останнього разу, коли він відчиняв сейф — потягти звідси п'ятдесятку на минулорічний Фрайбурзький ярмарок[81], — тут теж лежало багато грошей, але й зблизька не стільки. І ніяких ОБЛІГАЦІЙ не було. Він згадав табличку на батьковому столі в його автосалоні: ЧИ СХВАЛИВ БИ ЦЮ ОБОРУДКУ ІСУС? Навіть у своєму теперішньому стані перестраху й замішання Джуніор не міг не зачудуватися, чи схвалив би Ісус усі ті оборудки, що його батько останніми часами прокручував десь на стороні.

— Нема мені діла до його бізнесу, треба свої справи ладнати, — промовив він тихим голосом. Узяв п'ятсот п'ятдесятками і двадцятками, вже мало не причинив сейф, завагався і витяг ще кілька соток. Зважаючи на непристойно велику кількість грошей у сейфі, його батько може навіть не зауважити пропажі. А якщо й помітить, можливо, зрозуміє, чому Джуніор їх узяв. І, либонь, схвалить. Як любив повторювати Великий Джим: «Господь помагає тим, хто сам собі допомагає».

У такому приємному настрої Джуніор легко потяг ще чотири сотні. І лише тоді зачинив сейф, змішав комбінацію цифр і повісив Ісуса назад на стіну. Взявши з шафи в передпокої куртку, він вийшов надвір, залишивши генератор ревіти, а машину прати його заляпану кров'ю Ейнджі одіж.

Біля будинку Маккейнів не було нікого. Анікогісінько, бля!

Причаївшись на протилежному боці вулиці, Джуніор стояв під благеньким дощиком з падаючого листя і дивувався, чи дійсно він бачить те, що бачить: темний будинок і, як і перше, ані сліду ні «Тойоти» Генрі Маккейна, ні «Пріуса» Ладонни. Все це виглядало занадто гарно, щоб бути правдою, вельми занадто.

Можливо, вони на міському майдані. Там багато народу цього вечора. Либонь, обговорюють припинення постачання електрики, хоча Джуніор не пригадував, щоб коли-небудь раніше вимкнення світла спричиняло такі збори; люди переважно йшли собі додому і лягали спати, саме так; і, якщо не траплялося дійсно страшенної бурі, ще до того, як вони починали готувати собі сніданки, електрика з'являлася знову.

Може, теперішній перебій з електрикою — результат якоїсь видовищної пригоди того типу, що регулярно показують у новинах по телевізору. Джуніор неясно собі пригадав якогось старигана, котрий питався в нього, що відбувається, невдовзі після того, як дещо відбулося з Ейнджі. У будь-якому разі Джуніор, ідучи сюди, подбав про те, щоб із ним ніхто не забалакав. Мейн-стрит він подолав з опущеною головою і піднятим коміром (фактично, він ледь не зіштовхнувся з Енсоном Вілером, коли той вийшов з «Троянди-Шипшини»). Вуличні ліхтарі не горіли, і це допомогло йому зберегти анонімність. Черговий подарунок богів.

А тепер це. Третій дарунок. Величезний! Та чи таке можливе, щоби тіло Ейнджі досі не виявили? Чи тут на нього чекає пастка?

Джуніор уявив собі, як шериф округу Касл або детектив із поліції штату говорять: «Хлопці, нам лише треба не лізти на очі й почекати; вбивця завжди повертається на місце свого злочину, це давно відомий факт».

Телевізійне лайно. І все ж таки, перетинаючи вулицю (ніби підштовхуваний якоюсь потойбічною силою), Джуніор очікував, що ось раптом спалахнуть потужні ручні ліхтарі, приколють його своїми променями, немов метелика до шматка картону; чекав, що хтось гукне — певне, у мегафон: «Стій, ані руш, руки вгору!»

Нічого цього не трапилося.

Серце калатало в його грудях, і кров стугоніла у скронях (але в голові ніякого болю, і це добрий-добрий знак), коли він ступив на під'їзну алею Маккейнів, але й тоді будинок залишився темним і мовчазним. Навіть генератора чутно не було, хоча сусідський, у пані Ґріннел, гуркотів.

Джуніор озирнувся через плече і побачив, що над деревами сходить величезна куля білого світла. Щось на південній околиці міста чи, може, далі, у Моттоні. Чи не там відбулося те, що стало причиною перерви в постачанні електрики? Можливо.

Він підійшов до задніх дверей. Передні мусили б залишатися незамкненими, якщо ніхто не повертався додому після інциденту з Ейнджі, але йому не хотілося заходити до будинку через передній ґанок. Зайшов би, звісно, якби треба було, хоча, можливо, такої потреби не виникне. Врешті-решт, удача стояла на його боці.

Клямка клацнула.

Джуніор зазирнув до кухні й умент відчув кров'яний дух — трохи схоже на запах крохмальної присипки, тільки несвіжої. Промовив: «Гей? Привіт? Є хто вдома?» Майже напевне, що нікого нема, проте, якщо хтось і є, якщо з якогось дикого дива Генрі або Ладонна поставили свої машини біля міського майдану і прийшли додому пішки (чомусь не помітивши на кухонній підлозі власної мертвої дочки), він закричить. Так! Закричить і «виявить тіло». Це не обмане команду криміналістичного фургона, але трохи часу він виграє.

— Хелло, містере Маккейн! Місіс Маккейн! — А тоді, вслід за спалахом натхнення: — Ейнджі, ти вдома?

Хіба він питався б таке, аби сам її вбив? Звісно, що ні! Та раптом жахлива думка прохромила його: а що, як вона відповість? Звідти, з підлоги, де вона лежить, зараз йому відповість? Відповість із булькотінням крові в горлі.

— Візьми себе в руки, — промурмотів він. Авжеж, треба, хоч як це важко. Особливо у темряві. А втім, у Біблії такі речі раз у раз трапляються. У Біблії люди подеколи повертаються до життя, як зомбі в «Ночі живих мертвяків»[82].

— Є хто вдома?

А дідька. Порожняк.

Його очі призвичаїлись до темряви, хоча й не зовсім. Потрібне світло. Варто було прихопити ліхтар з дому, але, коли ти звик до того, що достатньо просто клацнути вмикачем, про такі речі легко забути. Джуніор перетнув кухню, переступивши через тіло Ейнджі, і прочинив перші з двох дверей у дальній стіні. Там виявилась комора. Він зміг лише розгледіти полиці, заставлені консервами й пляшками. За іншими дверми йому більше пощастило. Там була пральня. І якщо він не помилився щодо тієї речі, котра містилася на полиці праворуч від нього, значить, удача його ще не покинула.

Він не помилився. То був ліхтар, чудовий, сильний. Треба обережно присвічувати собі на кухні — обов'язково не забути затулити штори, — але в пральній кімнаті він міг світити собі досхочу. Тут йому було зручно.

Пральний порошок. Відбілювач. Пом'якшувач тканини. Відро і «Свіффер»[83]. Добре. Генератор не працює, отже, тут є тільки холодна вода, але її вистачить у крані, щоб наповнити одне відро, а там ще є й всякі туалетні баки. А холодна — саме те, що йому треба. Для крові — холодна.

Він митиме, як затята домогосподарка, якою колись була його мати, завжди пам'ятлива до напоумлень свого чоловіка: «Тримай чистими дім, руки й душу». Він змиє кров. Потім витре все, що пригадає, до чого торкався, і все, про що не пам'ятає, але чого міг торкнутися. Але спершу…

Тіло. Треба щось зробити з тілом.

Джуніор вирішив, що поки що згодиться й комора. Він ухопив її під пахви, перетягнув туди, відпустив — чвак. І вже тоді взявся до роботи. Наспівуючи собі під ніс, він спершу попричіплював до холодильника магніти, потім закрив штори. Встиг наповнити відро вже ледь не по вінця, і лише тоді кран почав сипіти. Черговий бонус.

Він іще тер, робота йшла добре, хоча до кінця було ще далеко, коли пролунав стук у передні двері.

Джуніор підвів голову, очі широко розплющені, губи вивернуті в далекій від веселощів гримасі переляку.

— Ейнджі? — прозвучав дівочий голос крізь схлипи. — Ейнджі, ти вдома? — Знову стук, а тоді двері прочинилися. Його удача, схоже, його полишила. — Ейнджі, прошу, хоч би ти була тут. Я бачила, твоя машина стоїть у гаражі…

Курва! Гараж! Він не перевірив їхній блядський гараж!

— Ейнджі? — знову пхикання. Знайомий голос. О, Боже, чи це не ця ідіотка Доді Сендерс? Таки вона. — Ейнджі, вона мені сказала, що моя мама мертва! Місіс Шамвей сказала, що вона загинула!

• Предыдущая
• 23/256
• Следующая