Гастарбайтерки - Доляк Наталка - Страница 44

• Предыдущая
• 44/47
• Следующая

Таша настільки зраділа з цієї ідеї, що голосно засміялася в присутності продавців. Ті перезирнулися, ймовірно, подумавши, що жінка вже почала святкувати й хильнула зайвого. Дорогою додому всміхалася, бо ж уявляла, як буде весело, якщо, звичайно, ніхто з присутніх на вечірці не стане «дубала» й не почне відмовлятися від такої класної нагоди відірватися на повну. У німецьких хлопцях Верні й Гюнті Таша не сумнівалася, ті були відкриті до будь-яких божевільних експериментів. Сергій почне комизитися — це факт. А може, й ні. «Не схоче — примусимо! — вирішила Наталка й аналізувала далі: — Лаура залюбки вдягнеться, адже їй є що показати, не соромно. Халла… Халла?» Галина, якщо подумати логічно, мала б відмовитись, але вона смілива, і є вірогідність, що…

Халла не давала про себе знати ось уже три дні. Таша хвилювалася, але сама не виходила на зв’язок, бо знала, що подруга в будь-якому разі з’явиться на її вечірці. Це вже була традиція. «Вона не прийшла б до мене лише у разі… Лише якби…» — Таша намагалася уявити, що може стати на заваді Галині. Не віднайшовши аргументів, із усмішкою вимовила вголос:

— Лише у разі смерті.

О пів на шосту вечора з’явився Сергій. Жінка невимовно тішилася, що він завітав першим, а у коханця були на це причини. Таша зустріла його в розшитому на японський манер шовковому халатику, різдвяні костюми вирішила притримати до повного кворуму. Сергій просто з порогу осипав кохану палкими поцілунками, розніжив збудливими словами і без того розпашілу подругу.

— У нас є півгодини, — сказав гарячково.

— Двадцять хвилин, — поправила його Таша й уп’ялася тілом у Сергія…

— Треба підніматись, — проворкотіла вона, лежачи на підлозі пліч-о-пліч із чоловіком, який запалив цигарку та випускав безтурботно прозорі кілечка диму в стелю. — Я дещо придумала… Але про це згодом. Лише пообіцяй, що не відмовлятимешся.

— Оце так! — засміявся Сергій, встаючи. — А як ти попросиш заміж?

Таша прискіпливо та серйозно подивилася на нього, а тоді хитнула головою, відганяючи сум, і промовисто проспівала:

— Я віль-на пташ-ка. Тако-о-ою й залишусь.

Закінчивши арію, наблизила обличчя до Сергія й, поцілувавши, мовила:

— Потрібно буде вдягти карнавального костюма. — Побачила, що коханий скривився, і випередила його: — Не лише тобі, всім.

— Тоді інша справа. — Він потягнувся до Таші, аби обняти, аж у двері подзвонили.

З гучними промовами до кімнати Таші ввійшли Вернер і Гюнтер, котрі були трохи напідпитку. Вони розцілувалися з хазяйкою, поплескали по плечу Сергія, який тримався від них на дистанції, та повсідалися на канапу, голосно обговорюючи погоду за вікном, чудові ялинкові прикраси на Ташиній ялинці, проблеми на роботі й дивовижний торт.

Не забарилася і Хельга. Вона почула, що в Наталки вже почали збиратися гості, й собі причалапала, вбрана в довгу сукню стилю хіпі. Німкеня відразу влилася у гей-тандем, і з кутка, де вони втрьох сиділи, лунали виключно німецька й нестримний регіт. Хельгу любила молодь, бо вона, незважаючи на свій поважний вік, була іронічною до себе й мала неабияке почуття гумору. Про таких говорять — душа компанії. Наталка дивилася на Хельгу й стовідсотково знала, що ця пані, не думаючи і хвилини, нацупить на себе блискучу амуніцію, яку їй приготували в подарунок.

В очікуванні Лаури та Халли минуло з півгодини. Компанія не сумувала, вже відкоркували й почали пити шампанське, якого з запасом прихопили з собою хлопці. Усі очікували коронного Ташиного номеру, який вона виконувала на публіку лише у цей світлий вечір.

Цвяхом програми завжди був джайв. «Берлінський джайв», — уточнювала Таша, бо він був дуже схожий на її роботу тут. Занадто швидкий, аби мати змогу подумати над наступним па, занадто запальний, аби встигнути охолонути, занадто спонтанний, аби перевести подих, і дуже важкий з погляду техніки… «Врізати джайву» мала, коли всі до одного члени їхнього товариства зберуться навколо столу. А на це Різдво планувала не лише танцювати, а й навчати гостей.

— Лаура запізнюється, — скаржилася Наталка, їй не ставало сил чекати, допоки почнеться найголовніше — сюрприз із костюмами. — Галині їхати далеко, то зрозуміло, а Лариса?

— Вона мені позавчора телефоном звірялася, що має трохи посидіти за столом із хазяями, які запропонували разом відсвяткувати. А по тому приїде.

— Паразити вони, ті хазяї. Ти чув… — хотіла розповісти Сергієві про Лаурині негаразди у родині, але схаменулася: якщо подруга захоче, то розповість усе сама.

Близько одинадцятої галасливу веселу розмову проштрикнув занадто настирливий дзвінок у двері. Той, хто дзвонив, не забирав руки з кнопки. Всі гості завмерли, Сергій вимкнув магнітофон, Таша скривилася і знизала плечима:

— Напевне, сусіди… Невже ми так голосно?

Дзвінок не припинявся. Наталка рвонула до дверей. Подивилася у вічко.

— Бляха-муха! — сказала українською.

Збентежила цим висловом навіть німців, які ні бельмеса не зрозуміли. Жінка нервово почала відчиняти двері, але руки в неї дрижали, не даючи змоги швидко впоратися.

— Ларо, зараз, зараз, зачекай. Та не дзвони ти, зніми пальця з дзвінка! — кричала крізь замкнені двері.

Коли Сергій почув, що там його родичка, підскочив і собі до входу, легенько відіпхнув Ташу та відчинив нарешті двері. Лаура стояла перед ними, досі тримаючись за дзвінок, вигляд у неї був відчужений настільки, що Таші здалося, ніби перед нею мрець. Лауру заволокли всередину. Вона осоловілим поглядом показувала руками, що там, на сходовому майданчику ще щось є. Сергій визирнув і за мить зайшов із великою спортивною сумкою, з якою заробітчанка не так давно приїхала з України.

— Що сталося? — кричала Таша.

Не отримавши відповіді від подруги, яка зі скляним поглядом сиділа на дивані, врізала їй ляпаса.

Лаура вмить оговталася, подивилася довкола й заплакала, схиливши обличчя на долоні. Німці сиділи в куточку, спостерігаючи й пошепки обмінюючись припущеннями.

— Припини ревти, корово. — Таша не добирала слів, бо надто гнівалася, коли хтось втрачав контроль над собою, вважала такі прояви неприпустимими для гастарбайтерів. — Давай розповідай, ми допоможемо. Що там утнули твої гади?

Запитання примусило Лауру припинити плач та розповісти про це пронизане порнографічним духом свято в родині законослухняних Квасіне.

— Тепер треба забиратися додому… Я б із радістю… Мій Василько… — Лаура знову почала схлипувати. — Я ж іще нічого не заробила…

Таша похапцем переклала історію про сексуальні пригоди подруги німецьким друзям, які відразу запропонували допомогти притягнути до відповідальності збоченців. Українці з гіркими посмішками відмовлялися, бо ж знали, що вони тут ніхто.

— Нічого… Які проблеми? Добре, що ти наважилася від них дременути, бо скільки наших баб живуть у схожих умовах — і нічичирк. Та що ми, не знайдемо тобі роботи?! — Таша, хоч і вдавала оптимізм, не могла збагнути, де б це вони швидко знайшли додаткову роботу. — Так, Гюнтере, наливай давай… От, біда, втекла від збоченців! Різдво, друзі, Різдво! Святкуємо! Щось Галочка запізнюється. А ми її покараємо штрафною!

З приходом Лаури свято набуло дещо філософського характеру. Притушили світло, сиділи при свічках, слухали класичну музику, ділилися спогадами про минуле, подеколи сміялися. Лаура відійшла від шоку, лежала на канапі й задумливо описувала Василька.

Наталка не слухала, вірніше, вона чула ці розповіді не раз, тому могла лише краєчком вуха слідкувати за плином розповіді, а сама міркувала, що ж робити з бідолашною Лаурою.

— Будеш жити тут, — перервала оповідку. — Працюватимеш зі мною в парі. Заробіток — навпіл. Я не збіднію.

Якусь мить було тихо, тоді Лаура знову заплакала, обнімаючи Ташу. Гюнт і Верні, щоби не заснути, заплескали у долоні й закричали:

— А тепер джайв! Берлінський джайв!

— Ні, тепер не джайв, іще рано… Я ж зовсім забула про костюми. Панове! — виголосила, як конферансьє, вийшовши на середину кімнати. — Хоч серед нас іще немає однієї товаришки, пропоную розпочати розважальну програму.

• Предыдущая
• 44/47
• Следующая