Гастарбайтерки - Доляк Наталка - Страница 26
- Предыдущая
- 26/47
- Следующая
Через півроку Ташиного хазяйнування оселі пана Джачека й пана Хльоста перетворилися на взірці холостяцьких халуп. Поступово картонні меблі Вернера поступилися місцем дерев’яним. Гер Хльост щопонеділка залишав Таші чергового конструктора, якому та дуже вправно давала раду. На додачу гастарбайтерка отримувала цидулку з побажаннями гарного дня, гроші у розмірі двадцяти п’яти євро та оригінально оформлений пакуночок із цукерками. Вернер був художником, але не таким, що малюють чи ліплять скульптури, а вільним, як сам розповідав. Він був носієм ідей, які й продавав тим, хто їх не мав або кому бракувало часу, аби їх народжувати. Цей німець переважну більшість часу перебував у своєму помешканні, а особливо останнім часом, коли тут стало так затишно. Але коли наставав понеділок і приходила чаклувати Наталка, його виносило з дому. Не хотів заважати, патякати під вухом. А можливо, через те, що йому подобалося уявляти, що він побачить цього разу, й дивуватися, вже побачивши.
З Гюнтером Наталка бачилася через кожні шість місяців, у проміжках — лише записки з подяками. Одного разу вирішила приготувати заклопотаному медику вечерю. Накрутила голубців, думала: «Як не сподобається — нехай викине». Таке пояснення й написала у цидулці-відповіді. З того часу щопонеділка тут готувалися вечері. Платню Гюнтер не спускав і не піднімав — тридцятка, хоч би що вона робила. Наталя заради спортивного інтересу вигадувала для цього чоловіка все нові й нові послуги. Якось зашила подерту сорочку і наступного понеділка посеред кімнати вже лежало три інших із відірваними ґудзиками та невеличкими дірочками.
— Ти, Ташо, просто чудо, — сповідався Гюнтер працівниці, сидячи біля неї на кухні. Жінка тим часом вправно прасувала, розкладаючи штани німця на дошці. Медик примостився на пральній машині й по-дитячому метеляв ногами. — Надья боялася бабратися в моїй шафі. — Він змовницьки підморгнув. — Вона туди за рік роботи жодного разу не залазила. Я, чесно кажучи, навіть не знаю, що вона тут робила. — Чоловік сором’язливо засміявся.
Цього дня він не поспішав на роботу, бо був перший день у відпустці. Після обіду мав вирушати до аеропорту. Відлітав до Індонезії на два тижні. Віддавав останні розпорядження:
— Будь ласка, Ташо, я залишу гроші й список, перед моїм поверненням купиш продуктів, завантажиш холодильник. — Відрахував сотню. — А це за два рази, — додав іще шістдесят. — А це… — знітився й почервонів, тримаючи п’ятдесят євро, — тобі на день народження.
Наталя здригнулася. Звідки він довідався? «Напевно, побачив на проїзному», — вирішила, зиркнувши на маленьку тумбочку в коридорі, на якій лежав її річний квиток на всі види транспорту. Наталя знала, що потрібно бути дуже обережною та законослухняною, не їздити зайцем, бо таким чином можна вскочити у халепу. Простеньке правопорушення спричинило б зацікавлення поліції, а далі розкриття таємниці нелегального перебування в Німеччині. Пластиковий проїзний містив відомості про особу та фотокартку. Наталя не встигла кинути його до торби й, увійшовши до квартири Гюнтера, жбурнула разом із ключами на цю тумбу. Вочевидь, чоловік, проходячи повз, розгледів її дату народження.
— Ти виглядаєш значно молодшою, — всміхнувся, коли жінка з подякою взяла подарунок. — Нікому не кажи, що тобі за сорок. Кажи — тридцять. Побачиш — усі повірять.
— Маленька собачка до старості щеня, — згадала своє улюблене прислів’я, яке стало її життєвим гаслом.
Наталя ще з минулих років, проведених у безпробудному гаруванні за кордоном, планувала, що настане така хвилююча мить, коли вона зможе влаштувати вечірку з приводу свого дня народження. Але як ти все це зробиш, коли живеш не на своїй території?.. І ось тепер, коли вона є майже власницею квартирки, можна собі дозволити таку примху. Хотілося назбирати якомога більше гостей. За час перебування у Німеччині Таша встигла познайомитися з багатьма людьми. Були серед них і українці, й росіяни, німці, звичайно ж, ті, у кого прибирала.
Гюнтер звірився якось Наталі, що в нього був друг, чи як у них там називається — коханий… Вони навіть вирішили одружитися на території сусідньої Голландії, де до сексменшин ставилися лояльніше. Але за три дні до урочистої події обранець Гюнтера загинув в автокатастрофі. Наталя з ніжністю дивилася на молодого чоловіка, який зовсім не був схожим на гомосексуаліста: ні тобі підведених очей, ні нафарбованих нігтів, ні навіть якихось еротично-мазохістських трусиків-танга (Наталя знала про їх відсутність достеменно), ну хіба що глянцеві «Блу» та «Ду-унд-Іх»… Та то таке, особиста справа кожного. Гюнтер виглядав доволі мужньо, говорив баритоном, без будь-яких фальцетних ноток. Вдягався дуже вишукано, і це єдине, що могло викликати підозри щодо його орієнтації. Модний німець порадив Наталці один гарний магазин, де можна було купити якісний одяг задешево. До тієї крамнички потрапляли речі відомих фірмових брендів, не продані в сезон, їх випхала з перегонів за покупця нова колекція, але від цього речі не втратили своєї якості й актуальності.
— Не треба усім розповідати, де знаходиться цей магазин! — попередив Гюнт, як істинний адепт своєї віри.
І то правда: почавши кожному патякати про місце, де можна вдягатися «от кутюр» за смішні гроші, як зможеш виділятися з загальної маси людей, що не мають смаку? Таша давно вже прагла переодягтися, але все було шкода грошей на нове вбрання. Вона продовжувала оббігати Фрідріхштрассе задвірками. Отримавши півсотні на подарунок, твердо вирішила витратити їх саме за цим призначенням. Гюнтер написав друкованими літерами адресу магазина. Навзамін отримав від українки спонтанне запрошення до себе в гості:
— Я влаштовую вечірку.
— Але ж я буду в Індонезії.
— Ти повертаєшся наприкінці місяця? Так? Отож я саме на тридцяте й запланувала свято. Це нічого, що трохи не збігається з моїм днем народження… — Наталка щойно придумала все це. — У нас, в Україні, це традиція.
Таші закортіло зробити щось, аби Гюнт трохи розвіявся. До того ж у неї визрів план.
Гюнтер погодився, йому подобалося спілкуватися з українкою. Коли вона повідомила, що на вечірці буде багато її одноплемінників, ще більше забажав там побувати. Любив-бо нових людей.
Цього ж дня на тридцяте вересня в гості був запрошений і Вернер. Його кайданки та еротичні картини у квартирі на Цігельштрассе не давали Таші спокою й активізували здогади про приховане гейство пана Хльоста. План Наталі був простим — познайомити цих двох. Задля їхнього ж щастя!
Вівторки
Щоб дістатися до гера Йошки Шумахера, треба було витратити чимало часу, тож вівторки для Таші починалися з раннього пробудження. Вона відшукувала причини, аби якнайдовше не вилазити з ліжка. Вже й не спала, але відмовки одна краща за іншу все народжувалися та плодилися. Бувало, навіть тяглася до телефону, щоби попередити про раптове фізичне виснаження чи вигадану недугу. Згадка про шелесткі купюри, котрих могла позбутися, вдовольняючи примхи змореного тіла, миттю виштовхувала гастарбайтерку з-під тонкої ковдри. Гроші вабили й кликали, заради них Наталя човгала в чортів голос до біса на роги. Від станції метро імені Рози Люксембург, двічі змінюючи лінії, їхала до західного району Целендорф, там кров з носа мусила встигнути на автобус, що курсував раз на півгодини, аби рівно о дев’ятій бути під дверима хворобливо пунктуального Йошки. Таша виходила з дому, вдягаючись на ходу, швидко йшла до метро, автобус наздоганяла, включаючи в собі спринтера, й підтюпцем добігала від зупинки до будинку гера Йошки. І було чого гнати, бо запізнення коштувало штрафів — одного-двох євро.
Наталка могла ті копійки запхати в дупу пришелепуватому німцю як у прямому, так і в переносному сенсі, але професійна етика, неписаний прибиральницький закон зобов’язував підкорятися будь-яким хазяйським забаганкам.
Йошка Шумахер любив похизуватися своїм іменем (еге ж, як у віце-канцлера) та прізвищем відомого гонщика. У невисокого шістдесятилітнього з гаком німчика об’єм талії (хоча хто її насправді заміряв?..) мав приблизно стільки ж сантиметрів, як і його повний зріст. Кучеряве сиве волосся на голові, бороді й грудях, прискіпливий і в’їдливий стариганський характер та звичка до безладу — прикметні риси Йошки Шумахера. Він замучив Ташу спогадами про свої втрачені мільйони та колишню дружину-балерину, яка, власне, тим мільйонам і дала раду. Щовівторка Таша вимушена була розпочинати свій трудовий день із роздивляння копії картини Веласкеса на всю стіну, столового срібла та порцелянових сервізів. Роздивляння це супроводжувалося багатослівними лекціями гера Шумахера, котрий до обіду сновигав по квартирі в сімейних трусах та халаті нарозхрист.
- Предыдущая
- 26/47
- Следующая
