Выбери любимый жанр

Царська охота - Чемерис Валентин Лукич - Страница 4


Изменить размер шрифта:

4

— Ап-паратники т-туди т-вою!.. Вони надумали… мафію створити. Як кажуть в народі, нате й мій глек, аби і я була Химка!.. Та вам!.. Та ви!.. Понавивішували лозунгів — «Хай живе мафія — світле майбутнє людства!» Полінилися навіть щось нове придумати. Позаміняли «комунізм» на «мафія» і, думаєте, що все? Схопили Бога за бороду? Позвикали у своїх райкомах та обкомах гаслами стіни обклеювати: «Виконаємо і перевиконаємо заданіє партії!» «Постанову (таку-то від такого-то числа) Політбюро про підняття сільського господарства виконаємо!» І — що? Виконали хоч одну постанову? Підняли те господарство? Допоки будете діяти по-старому? «Хай живе мафія — світле майбутнє людства!» і — на бокову? Але, щоб мафія жила, мало одних лозунгів та закликів. Працювати треба! Не для звіту, як раніше, не для галочки-виручалочки! А ви… Р-робітнички, т-туди т-твою!.. Вам тільки в райкомах-обкомах сидіти, а не в мафії! Мафія вимагає передових, прогресивних методів роботи. Ні, я більше не бажаю мати справу з партійними функціонерами! Комунізм не збудували, так мафію вирішили збудувати? Воно, звичайно, похвальне бажання, але ж треба ще й працювати, а не тільки свого зацитованого вождя ще і ще цитувати та з прапорами до пам’ятників ходити. Все Досить! Пора братися за діло! Досвід роботи для мафії у вас все ж таки є — ви ж комунізм будували, але методи, стиль роботи доведеться кардинально міняти. Сьогодні, приміром, банки захоплювати не треба — там нічого вже немає. Банки вичистили ще до вас. Свої! Сьогодні треба навпаки — створювати банки та різні офшори. А ви з чого почали створення мафіозних структур? З підпільного гуртка по вивченню марксизму-ленінізму? Гроші треба відмивати, за кордон їх переправляти, в різні там Швейцарії і навіть Антигуа чи Панаму! А ви?.. І взагалі, кінчаємо базар! Є такий острів в Середземному морі. Там на тамтешнє соціально-економічне життя мафія має великий вплив, не кажучи вже про досвід роботи. От і повчетеся у неї в тамтешньому місті Катанії…

— Товаришу секретар…

— По-перше, я вам не товариш, а — бос, а по-друге — секретарем я колись був. Хто з нас не помилявся? І нічого минулим тицяти в очі! Ви теж секретарювали… І взагалі… взагалі, пішли ви всі…

— Куди, товаришу… е-е… бос?

— Та кажу ж, на Сіцілію. Про все вже з тамтешньою мафією домовлено. Пройдете у них прискорений курс молодого мафіозі і — за роботу, товариші… Пардон, синки!.. І — за працю! З новими силами і знаннями. Та глядіть, ніякої згадки про мафію, якої у нас взагалі немає і бути не може. А нас усі демократи, та соціалісти… Ну, ще там різні ліберали. А ви — хто? Правильно, керівники банків, нафтових компаній, різних там металоконцернів та енергоносіїв! І так далі… Тож і будуйте… Кого? Та оту саму, як її? Ага, згадав. Незалежну державу. Щоб вона була залежною лише од вас, а од усіх інших і справді незалежною. Та глядіть, щоб зопалу її і справді не збудували, незалежну. Хоча… де вам! А покищо пакуйте чемодани і за наукою на Сіцілію! Мо’ з вас ще й путнє щось вийде…

ТІНЬ ДРАКУЛИ

У місті Н. — та ви про нього, далебі, чули, тихе, провінційне містечко, од якого, як казав колись класик, хоч три роки скачи, а ні до якого кордону не доскачеш, — так ось у такому Богом забутому поселенні, невідь-звідки вигулькнула раптом Чорна Тінь. Явно нетутешня, бо народець у тому містечку все був дрібний, непоказний із себе. А тут… Здоровенна, під два людських зрости, з чималими різцями, що стирчали — видно було — з її ошкіреної пащеки. З піднятими ручищами й розчепіреними для ловитви людей пазурами, готовими будь-якої миті у будь-кого вчепитися.

«Граф Дракула! — жахнулися городяни. — Не інакше, як персональна тінь вовкулаки! І що треба тому перевертню в нашому місті, про яке й сам Господь забув? Обходили нас біди стороною, а це й до нас лихо завернуло…»

Тож не дивно, що в місті Н. зчинився несусвітній переполох, адже Тінь Дракули дедалі нахабніла й безкарно полювала на бідолашних мешканців і з кожного, кого хапала мертвою хваткою, цмулила його рідну трудову крівцю.

Народ уже ремствував і нарікав на керівництво міста, котре традиційно, як завжди, не дбало про свій народ. До всього ж, ходили чутки (можливо, їх просто розпускала опозиція), що правоохоронці буцімто (дані перевіряються) брали від приблудної Тіні хабарі, навзамін обіцяючи так її ловити, аби ніколи не спіймати. А втім, правоохоронців теж можна зрозуміти — зарплата, самі знаєте яка, а вдома сім’ї… Хоча не виключено, що це всього лише зловорожі чутки очорнителів наших славних ментів.

Першими почали втікати з міста Н. бомжі. Як оті самі… коли корабель іде на дно. Щоправда, для міста Н. це була невелика, прямо скажемо, втрата, і тут керівництво міста навіть тихенько дякувало приблудній Тіні. Гірше — нікуди було податися звичайним громадянам, яким дуже не подобалося, що якась там мерзотна Тінь спустошує їхні вени й артерії. Казали, що тінь Дракули дудлитиме народну кров доти, доки не нап’ється, зараз, вдосталь та не поверне собі втрачену плоть.

У ті неспокійні дні правоохоронців міста Н. уже вкотре піднімали по бойовій тривозі. Оскільки ж їх явно не вистачало, аби охопити всі вулиці, не кажучи про двори, то з інших регіонів спішно перекинули додаткові загони міліції та різних там спецназівців та беркутівців. Таким чином у місті Н. людей у погонах стало більше, ніж самих мешканців. Але справі те не зарадило. навпаки. З настанням ночі городяни не ризикували навіть носа висунути з квартири. Вдень теж старалися не виходити зайвий раз, і місто знелюдніло. Дарма, що на кожній вулиці й ледь чи не в кожному дворі чаїлися засади — жахлива Тінь незмінно ті пастки обминала. Наче нюхом їх відчувала. Більше того, за відсутністю обивателів, що поховалися у своїх забарикадованих квартирах (у ті дні в місті спішно набивали гамани лише фірми, які виготовляли броньовані двері та різні замки до них), Тінь почала нападати на самих доблесних правоохоронців. І жлуктила з них кров, як ото в кафе п’ють води-соки. І тоді постало непросте питання: хто від нападів Тіні Дракули охоронятиме правоохоронців, які охороняють мешканців міста від тієї Тіні? І тоді чи не вперше міське керівництво задумалося (це з ним траплялося рідко): що ж йому робити в такій ситуації? Центральна влада, як завжди, не звертала уваги на клопоти місцевої — викручуйтеся самі, як можете. Почали викручуватися. Запросили екстрасенсів, віщунів та різних ворожбитів, але ніхто з них так і не з’явився — всі вони давно залишили місто Н. І керівництву нічого не залишалося робити, як узяти з них приклад. Так місто Н. було полишене саме на себе (мер ще, правда залишався, але вже спішно пакував чемодани). Виходу не було, і правоохоронці звернулися по допомогу до Інтерполу.

Городяни просто ціпеніли й заклякали з постраху, костеніли й дерев’яніли самі правоохоронці, а з Інтерполу — ні слуху, ні духу.

Постало питання про евакуацію городян з міста Н. Але куди? Хто прийме таку галайстру, таке скопище? Найпростіше було послати їх за відомою в народі адресою: під три чорти. Проте обивателі чомусь не хотіли йти за таким популярним серед владних структур дороговказом. А силоміць електорат туди, на жаль, не пошлеш — демократія.

І тоді мер міста, спакувавши нарешті свої чемодани та купивши персонального літака, вилетів у якесь Антигуа, де, переказували, був найменший процент за банкові вклади: буцімто благати Інтерпол про надання допомоги, для чого прихопив із собою все своє сімейство, в тім числі тещу і пуделя Гошу. (Всім було добре відомо, як тяжко Гоша переносив авіаперельоти і тому ніколи не літав із своїми господарями відпочивати на Канари, тож це зайвий раз засвідчило: на які тільки жертви не йдуть наші керманичі задля народу).

Ось тоді місцевий сценарист, широко відомий у вузьких колах, Саливон Дереза привселюдно заявив, що далі терпіти вибрики злощасної Тіні не збирається, а тому негайно розпочинає писати сценарій багатосерійного телефільму «Тіні не зникають опівночі». А за можливі наслідки відповідальності він не несе!

4
Перейти на страницу:
Мир литературы