Выбери любимый жанр

Вогнепальні й ножові - Жадан Сергій - Страница 11

Изменить размер шрифта:

«І кожна з рік…»

І кожна з рік,

яким утрачаєш лік,

які чекають, зникаючи, неподалік,

кожна з них,

покірних і мовчазних,

щось постійно приховує між берегів і криг.

І скільки б ти

не ступав на її мости,

ніколи не знаєш, як їй важко текти.

Бо чорна ріка,

але крига така тонка,

ніби вода між пальців тобі витіка.

Ніби сувої тче

і торкає тебе за плече,

і навіть не думай, куди ця ріка тече.

…Так і вона —

тиша і глибина

ховають стільки пітьми, що постійно зрина,

стільки слів,

споминів і голосів,

річкового піску, що на дно осів,

що хочеш чи ні,

чуєш, мов уві сні,

як у ній затихають приголосні і голосні.

І все, що є, —

лише бажання твоє

занурюватись у воду, що дихати не дає,

і попри бої

та всі порахунки свої

просто триматись її, триматись її.

Розділ четвертий

Камені

Ми говоримо про міста, в яких ми жили

і які відходили в ніч, мов кораблі у зимове море,

про міста, які раптом утратили здатність опиратись.

Про те, що відбувалось на наших

очах, як циркова вистава, під час якої гинуть усі

акробати й веселі клоуни, і ти дивишся на це

заворожено, не відриваючи погляду,

непомітно виростаючи

серед циркових декорацій.

Щось подібне сталось і з нашими містами —

їх просто відібрали в нас, доки ми сиділи й сміялись,

дивлячись, як хитрі клоуни з пітними долонями стрибають

крізь вогняні обручі, лишаючи

по собі запах паленої шкіри,

горілий дух пекла, який вони

приносили в наше життя.

* * *

Ми згадуємо тепер усіх, з ким доводилось

перетинатись в одних коридорах.

Двірники й нічні продавці хліба,

сірі, мов обгортковий папір, квартирні злодії,

таксисти з клаксонами замість сердець,

діти, які виростали поміж старих меблів,

що пахли лісом та морем.

Ціле місто робітників і дрібних перекупників,

щемкої базарної бідноти, яка розганяла своїми

криками осінній туман.

Перехожі, з якими разом доводилось потрапляти

під дощ на трамвайних зупинках,

старі пролетарські замашки, вагони підземки,

набиті безробітними, мов магазини патронами.

Які слова подяки й розуміння

висловлювали ми долі за те,

що кинула нас серед нічного

співу цикад до глибоких під’їздів, за те, що

над нашими головами горіло це приміське

повітря, здатне перепалити залізо і камінь.

* * *

І ось тепер ми говоримо про тих,

хто відібрав у нас наші міста,

про міста, які помирають, ніби домашні тварини,

про те, що нас позбавили ключів та паролів,

за допомогою яких ми відчиняли двері лікарень,

проходячи поміж світлом і темрявою ранкових аптек,

де зблискувало на ранковому сонці

все знеболювальне цього світу.

Все так, нам не буде боляче, ми просто збираємо речі,

рушаючи вслід за вогнями, які світять нам із пітьми.

* * *

Хто прийшов до влади в наших містах?

Хто ці чоловіки з тисячею голок, всаджених в горло,

від яких їхні голоси стають холодними й небезпечними?

Хто ці крикливі клоуни,

котрі стоять і вирішують,

чи слід пробивати нашим будинкам серця й випускати

з них теплу малинову кров?

Їхня політика – бите скло,

яке вони сиплять тобі під ноги,

примушуючи рухатися за ними, не стояти

на місці.

Їхня політика – це канати замість краваток

на їхніх шиях, міцні мотузки,

за які їх підвішують, коли вони

виходять із гри.

Ось вони сходяться всі разом, в своїх

чорних костюмах, схожі на сажотрусів,

на сажотрусів, що прийшли до влади і тепер

просто не знають, з чого їм починати.

* * *

Але запитай у них, що вони зробили з будинками,

в яких ми жили, чому вони виловлюють, наче

псів, усіх, хто бачив їхні обличчя без гриму.

Запитай, що у них там, під чорною тушшю,

і коли вони нарешті залишають у спокої

понівечену інфраструктуру дерев,

коли вони повернуться туди, звідки прийшли

і звідки їх насправді ніхто не кликав.

* * *

Ей, сажотруси,

ваші збиті долоні,

в які ви б’єте, плескаючи від задоволення,

занадто багато фарби і крові запеклось

у вас під нігтями.

Ви пролазите в наші помешкання

через вікна й балкони,

ви прослизаєте в наші життя, виносячи з них

спокій і впевненість.

Ваша гнила пропаганда, якою ви засипаєте

підвали й дахи, вона розкладається просто між нами,

отруюючи водойми,

з яких ми вперто намагаємось пити.

* * *

Перейти на страницу:

Вы читаете книгу

Вогнепальні й ножові

Жадан Сергій

Наши партнеры