Замість крові - Поваляева Светлана - Страница 8

• Предыдущая
• 8/35
• Следующая

Досі тло начитки складали якісь ненав’язливі реґґей та кантрі - підкладки без слів, але наприкінці цієї фрази я раптом упізнав Rondo in C Major з Четвертого концерту для скрипки з оркестром Амадея Моцарта. Бачите, мене колись так наштрикали класичною музичною освітою, що флеш-беки вилазять досі…

… приєднуючись до жалоби за Куртом Кобейном, а заразом - і за маленькою дівчинкою-фантомом на ім’я Френсіс Бін, «Сьомий клапан» висловлює щире співчуття рідним та близьким почилого в нірвані Музиканта, себто - всім і нікому… Nirvana, Smells Like Teen Spirit…

Канєшно… До чогось менш заяложеного не додумалися!

Але, поміркувавши по-філософськи, ми вирішили, що нагла смерть фронтмена «Нірвани» не може вічно затьмарювати подальшого життя пересічних громадян. І тому наприкінці нашої передачі ми вирішили пригостити вас ще однією приголомшливою подробицею з тубільного життя. Ця подробиця - надзвичайно лагідні, що немовби існують в іншому вимірі, міліціонери! Бердянськ для гіпі - просто рай у цьому сенсі. Бердянські янголоподібні менти шокували нас навіть більше, ніж недбало розкидані містом торпеди від меморіального панцирного катера, що його встановлено неподалік від місця висадки пам’ятного десанту.

Бердянці не надто полюбляють кудись виїжджати, їм більше подобається, коли приїздять до них. Як пояснили нам тубільці-рибалки, життя в цьому місті починається лише з початком літнього нашестя курортників. А в міжсезоння бідахи просто нудьгують та, споживаючи гуманітарний маргарин, співають своїх тубільних пісень. Під які й танцюють, щоб трохи зігрітися. Національну бердянську пісню «A Papa-Um-Mom-Wow» слухайте в аматорській обробці The Beach Boys…

І щоби довершити враження про Бердянськ, слухайте музику, глибоко шановану рибалками та винищувачами насіння: знову Вейтс з «Closing Time».

Кінцівку моєї улюбленої пісні було зіпсовано:…ну ось, здається, майже все про славетне місто Бердянськ, зважаючи на короткий термін нашого перебування в ньому та ще менший термін ефіру «Сьомого клапана» на хвилях Радіо Русь на частоті 69ФМ. Зустрінемося наступної середи й побазікаємо, наприклад, про село Троєщина… В Бердянську та в студії з вами були Рет і Джанніс. Па - па!…

Угу, і паркопана в кашу!…

Я підібрав зі столу свій баян. Я взяв із холодильника розчин. Я дотяг поршень до риски 2, знаючи, що це - самогубство. У ґвинта немає таких шалених дозняків, як у опіатів: два куби - це багато. Це - ядерний вибух. Я ніколи не бачив на власні очі людей, які би совали 4 - 5… Хоча, чув… Камікадзе! Махрова червона квітка контролю - актинія з моїх власних червоних кров’яних тілець - вмить, щойно я намацав кінчиком голки вену, повільно випростала свої поліпоїди й пелюстки, схожі на клубування диму, випущеного дим-машиною на сцені під час рок-сейшину і впритул підсвіченого кривавим прожектором. Наркотики - це не добре й не зле, це - важко. Я не оспівую наркоманію. Наркоманію не оспівують ті, хто переступив межу випадкових забавок раз на квартал. Оспівувати можна перший прихід. Перші приходи (стосовно ґвинта). Перші десять, двадцять, тридцять приходів (стосовно опіатів)… Потім виникає констатація. Реакції організму змінюються непередбачувано, невідворотно, й ти не встигаєш розуміти та призвичаюватися до них. А потім - все зупиняється. У тебе з’являється до фіґа і більше часу на порпання та копирсання в аналітичних мастурбаціях зі своїми реакціями. Але реакцій вже нема. Є лише тільки жага вмазки. І якщо доза під рукою, ти ніколи не відмовишся від неї й не залишиш на «опісля». Й того оспіваного приходу вже нема. Прихід не приходить. Прострація або шал пошматованої психіки - від вмазки до вмазки. Підсадки на ґвинт практично немає. Чудодійного врятуВан- ня також. Ґвинт викликає психологічну залежність. Але той, хто пережив і опійні ломки (та знайомий з найінтимнішими сюрпризами абстиненції), і ґвинтову манію замикання мозкових контактів на Процес (червоний фосфор - кристалічний йод - сировина… пробити - зварити - вколоти…) за досить стерпного фізичного стану, ніколи не наважиться категорично заявити: опійна ломка фізична - страшніша за ґвинтову психологічну. Психічну! Ти зриваєшся з котушок, божеволієш сам у себе на очах, хоча, не штрикнувшись, відбудешся - щонайбільше - не дуже приємним, але цілком стерпним ковбасивом. У декого, наприклад, з бодуна й не таке буває, але, якщо цей дехто не є закінченим алконавтом, він часто обмежується кефіром чи мінералкою…

Я вичавив квітку разом із ледь жовтуватим розчином назад до вени - увігнав пластмасовим поршнем цю «квітку з глибин смерті» туди, звідки вона виросла, в коріння кровоносної системи. Серце вмить заповнило весь внутрі ній простір тіла - грудну клітку, черепну коробку, черевну порожнину… Машинка повисла на згині ліктя, як мертва бджола (мертві бджоли не гудуть… а як гудуть - то тихо-тихо…), наповнюючись кров’ю. Вийшов Майк й обережно витяг баян з моєї руки, затиснувши великим пальцем дірочку від проколу. Помітив джгут. Похитав головою, сказав «ай- яй-йяй» - наче турботлива медсестра, - розпустив ще обережніше джгут (шмат крапельниці), не відпускаючи проколу, й зняв його повільно, наче мертву змію.

Я відчував свої зіниці - немов баскетбольні м’ячі. Контрасти та освітлення сягнули максимуму. Я дихав так глибоко, що на кожен мій подих кухня озивалася пульсацією та спалахами. М’язова шизофренія. Години півтори, які видали ся мені півторма хвилинами, я безмежно кохав Всесвіт, я обожнював спинку стільця за сам факт її існування, який дозволив мені не гепнутися навзнак головою об підлогу. Я любив Майка, як брата, а Ципу - як сестру. Я волів слухати музику, писати, малювати, бігти до маґазину, мчати - мов корок з-під шампана - просто зараз на трасу, до Криму, сидіти й кінчати від споглядання візерунків обтрісканої кухонної стіни! Я почувався Крижаним Богом Втіленої Інтенсивності. Я хотів, я міг ВСЕ! Й тому я не зробив нічого.

Тому, коли спливла ця півторагодинна мить довершеної ейфорії та кришталевого щастя, мені закортіло навздогнатися. Швидкість щастя уповільнилася всього лише на якихось один - два оберти, але для мене цього було більш ніж досить, аби відчути неспокій. Відчути брак кількості ейфорину на одну наносекунду в одному кубічному міліметрі простору. Я схопив баян й знову поліз до холодильника, де на майже незайманих полицях самотіли ковбасні ніштяки й одне яйце. Майк уважно стежив за мною зі свого місця на підлозі перед телевізором. Дверей між кімнатою та коридором не було, а холодильник стояв у передпокої біля вхідних дверей. Майк не кричав, що я, мовляв, «все просовую в одну пику», як це завжди буває серед кінчених джанкі, де кожен намагається спочатку якнайшвидше роздерібанити все, а поза тим заничкувати «кілька крапок». Не є проблемою витягти з вени конаючого в коридорі недоштриканий баян й без вагань втерти його вміст собі, не опікуючись ані тим, що, можливо, витяг цю дозу з вени вже трупа, ані тим, що у цього трупа міг бути СНІД чи гепатит, ані тим, що цей труп міг бути ще не трупом, і йому можна було б мінімально допомогти, врятувавши життя, не менш нікчемне за власне; а заморочуючись винятково тим, щоби такого кидалова не помітили інші шакали й не довелося ділитися! Ми всі неодноразово потрапляли на хати, де кількість шакалів суттєво перевищує наявну кількість ґвинтокубів, й де діє наочний принцип різниці між батлом та баяном. Знаєте, чим пляшка відрізняється від штрикалки? За вашою цивільною прикметою право стояти на столі має тільки повна пляшка - порожні одразу опиняються під столом. Повний баян ховається під столом, а порожні валяються де завгодно…

Майк набрав один кубик, взяв мене за руку й повів на кухню…

- Ага-ага… угу-угу… - мимрить Майк, обережно зондуючи вену, яка зіщулюється, наче автономна жива істота, втискається у кістку, намагається сховатися якнайдалі від невблаганного жала голки.

• Предыдущая
• 8/35
• Следующая