Чуття і чутливість - Остин Джейн - Страница 39

• Предыдущая
• 39/78
• Следующая

— Але заради мами і мене…

— Для вас я зробила б більше, ніж для себе. Але видаватися веселою, коли я так страждаю… Як можна цього вимагати!

Знову вони обидві замовкли. Елінор задумливо походжала від каміна до вікна, від вікна до каміна, не помічаючи ні тепла від вогню, ні того, що відбувалося за склом, а Маріанна, сидячи в ліжку, притулилася головою до бильця, знову взяла листа Віллоубі, здригаючись, перечитала кожну його фразу, а потім вигукнула:

— Ні, це занадто! Ах, Віллоубі, Віллоубі, невже це писав ти! Як жорстоко… жорстоко, і знайти цьому прощення неможливо. Так, Елінор, неможливо. Хоч би що йому про мене не наговорили, він все ж мусив був відкласти вирок! Хіба не повинен він був сказати мені про це, дати мені нагоду виправдатися? «Локон, яким Ви так послужливо мене удостоїли», — повторила вона слова з листа. — Ні, цього вибачити не можна. Віллоубі, де було твоє серце, коли ти писав ці слова? Таке грубе глузування!.. Елінор, чи можна виправдати його?

— Ні, Маріанно, виправдань йому немає.

— А ця особа… хтозна, на що вона здатна?… І як давно все це було сплановано і здійснено нею? Хто вона така?… Ким вона може бути?… Хоч би раз у наших розмовах він згадав про яку-небудь молоду красуню серед своїх знайомих! Про жодну ніколи! Він говорив зі мною тільки про мене.

Знову запала мовчанка. Хвилювання Маріанни ставало сильнішим, і нарешті вона не змогла його стримати.

— Елінор, я мушу поїхати додому. Я маю повернутися і втішити маму. Чи не можемо ми вирушити завтра?

— Завтра, Маріанно?

— Так. Навіщо мені залишатися тут? Я приїхала тільки заради Віллоубі… А зараз навіщо мені бути тут? Заради кого?

— Завтра вирушити ми ніяк не можемо. Ми зобов’язані місіс Дженнінгс не тільки ввічливістю, але навіть проста ввічливість забороняє такий поквапливий від’їзд.

— Ну добре, тоді післязавтра або ще через день. Але я не можу залишатися тут надовго. Залишатися, щоб терпіти розпитування і натяки всіх цих людей? Мідлтони, Палмери — як я витримаю їхню жалість? Жалість жінки на кшталт леді Мідлтон! О, що сказав би на це він!

Елінор порадила їй знову лягти і відпочити. Вона послухалася, але їй не полегшало. Душевні і тілесні страждання не залишали її ні на мить, вона крутилася в ліжку, ридаючи все більш несамовито, і сестрі було все важче зашкодити їй встати, так що вона вже із острахом подумала, чи не покликати на допомогу, проте лавандові краплі, які вона, врешті-решт, умовила її випити, допомогли, і до повернення місіс Дженнінгс Маріанна лежала на одрі своїх мук тихо і нерухомо.

Місіс Дженнінгс негайно піднялася до них і, не чекаючи відповіді на свій стук, відчинила двері і ввійшла з щирою тривогою на обличчі.

— Як ви себе почуваєте, серденько? — спитала вона Маріанну з ласкавим співчуттям, але та мовчки відвернулася.

— Як вона себе почуває, міс Дешвуд? Бідолаха! Виглядає вона дуже погано. Та й зрозуміло. Так, усе вірно. У нього скоро весілля, у цього мерзотника. Навіть чути про нього не хочу! Мені місіс Тейлор розповіла про це півгодини тому, а її сповістила близька подруга самої міс Грей, інакше я б ні за що не повірила. Я ледь не зомліла. Ну, відповіла я, можу тільки сказати, що він обійшовся з однією моєю знайомою панночкою як наймерзотніша падлюка, і від щирого серця бажаю йому, щоб дружина шпетила його з ранку до ночі. І так я завжди говоритиму, повірте мені, серденько. Не можу терпіти таких фортелів від чоловіків, і якщо де-небудь його зустріну, я йому такого прочухана дам, що він не прийде до тями. Мила моя міс Маріанно, є лише одна втіха: окрім нього, у світі знайдеться ще багато молодих людей набагато достойніших, і вам, з вашим таким гарненьким личком, обожнювачів не бракуватиме. Бідолаха! Не стану її більше турбувати, бо їй треба гарненько виплакатися, ото й усе. На щастя, як ви пам’ятаєте, увечері приїдуть Перрі і Сендерсони, це її розважить.

І вона вийшла з кімнати навшпиньках, немов побоюючись, що навіть легкий шум може поглибити страждання її юної підопічної.

Маріанна, на великий подив Елінор, вирішила обідати з ними. Елінор навіть спробувала заперечувати, але ж ні, вона спуститься в їдальню, вона чудово все витримає, а балачок навколо неї буде менше. Елінор зраділа, що вона — нехай і тимчасово — була здатна керуватися такою спонукою, і хоча вважала, що Маріанна не витримає до кінця обіду, більше не сперечалася, але, як могла, причепурила її сукню і залишилася сидіти поряд з нею, щоб допомогти їй підвестися з ліжка, коли їх прийдуть звати до обіду.

За столом Маріанна трималася спокійніше і їла більше, ніж сподівалася на те її сестра. Якби вона спробувала заговорити або помітила знаки уваги, якими місіс Дженнінгс з найкращих намірів, але зовсім недоречно її оточувала, цей спокій, певно, швидко її покинув би, але з її губ не злетіло жодного слова, і, перейнята своїми думками, вона не помічала нічого довкола.

Елінор, віддаючи належне добрим намірам місіс Дженнінгс, дарма що вони були безцеремонні, а подеколи й безглузді, дякувала їй і платила люб’язністю за люб’язність замість сестри. Їх дбайлива господиня бачила, що Маріанна нещасна, і вважала себе зобов’язаною зробити все, щоб полегшити її печаль. А тому опікала її з любовною ласкавістю матері, що пестить улюблене дитя в останній день шкільних канікул. Маріанну всадовили на краще місце біля каміна, їй пропонували найвишуканіші страви, які тільки знайшлися в будинку, її розважали найсвіжішими плітками. Сумне обличчя сестри вбивало в душі Елінор всяку думку про веселощі, а то б її розсмішили спроби місіс Дженнінгс зцілити розбите серце за допомогою різних ласощів, оливок і яскраво палаючого вогню. Проте ця ласкава наполегливість врешті-решт відволікла Маріанну від думок. Щось невиразно пробурмотівши і зробивши знак сестрі не йти за нею, вона підвелася і квапливо вийшла з кімнати.

— Бідолаха! — вигукнула місіс Дженнінгс, щойно та пішла. — У мене серце розривається дивитися на неї. О Господи, вона навіть вина не допила. І до в’ялених вишень не доторкнулася! Нічого їй не хочеться. Коли б я знала, що саме вона погодилася б скуштувати, я б хоч на інший кінець міста за цим послала! Мені так дивно — як це раптом чоловік влаштував подібну підлоту такій красуні! Авжеж — коли в однієї грошей кури не клюють, а інша — їх майже не має, так тут, Господи прости, вони довго не думають!..

— А ця дівчина… міс Грей, здається, ви сказали… дуже багата?

— П’ятдесят тисяч фунтів, серденько! А ви її не бачили? Кажуть, велика модниця, але собою не так щоб уже й дуже гарна. Ось її тітку я добре знала — Бідді Хеншоу. Вийшла за багатого. Ну так у них у сім’ї всі багаті. П’ятдесят тисяч фунтів! І, як видно, вона трапилася саме вчасно. Кажуть, він геть-чисто все розтринькав. Ще б пак! І тарантаси наймодніші, і мисливські собаки найкращої породи! Тільки що не кажи, а коли молодий чоловік, хто б він не був, упадає за вродливою панночкою і обіцяє їй руку й серце, то не має ніяких прав порушувати слово тільки тому, що він збіднів, а багатша дівчина не проти за нього вискочити. Узяв би продав коней, будинок здав, слуг позвільняв та й упорядкував би свої справи — що йому заважало? Вже міс Маріанна почекала б, ручаюся. Але де там — у наші часи! Нинішня молодь тільки про своє задоволення й думає!

— А ви не знаєте, яку вдачу має міс Грей? Кажуть, вона привітна?

— Нічого поганого я про неї не чула. Правда, я про неї взагалі до ладу нічого не чула до нинішнього ранку. А тут місіс Тейлор сказала, наче недавно міс Вокер натякнула, що, на її думку, містер і місіс Еллісон не надто засмутяться, видавши міс Грей заміж, бо вона ніколи не погоджувалася з місіс Еллісон стосовно…

— А хто такі Еллісони?

— Її опікуни, серденько. Але тепер вона повнолітня і сама може вибирати. Ось і вибрала, нічого не скажеш!.. Як же тепер? — вела вона далі після паузи. — Гадаю, ваша сестричка піднялася до себе поплакати. І нічим її втішити не можна. І на самоті її так просто залишати безсердечно. Ну та скоро приїдуть наші друзі, це її трошки розважить. У що б нам пограти? Віст, я знаю, вона терпіти не може. Ну, а якщо спробувати щось інше?

• Предыдущая
• 39/78
• Следующая