Нортенгерське абатство - Остин Джейн - Страница 19
- Предыдущая
- 19/51
- Следующая
— Я не можу не ревнувати, Кетрін, коли бачу, як мною нехтують заради малознайомих людей, мною, яка так безмежно вас любить! Ніщо не може похитнути мої почуття, коли вони вже виникли! Мабуть, я відчуваю сильніші почуття, ніж будь-хто інший. Безперечно, вони занадто сильні, тому можуть тільки завдавати мені шкоди. Коли я бачу, що малознайомі люди для вас рідніші, ніж я, клянусь, у мене серце кров’ю обкипає. Ці Тілні віднімають у мене все!
Цей докір здався Кетрін дивним і недобрим. Чи годиться подрузі таким чином відкривати свої почуття в присутності інших? Ізабелла виглядала людиною невеликодушною та себелюбною, байдужою до всіх, окрім власної персони. Ці думки, сповнені гіркоти, промайнули в її голові, але вона змовчала. Тим часом Ізабелла приклала до очей хусточку, і засмучений Морланд не міг утриматися, аби не сказати:
— Кетрін, не можна бути такою впертою. Це не така вже й жертва. Не поступитися подрузі… Я перестану вірити у твою доброту, якщо ти відмовишся.
Вперше її брат відверто виступив проти неї. Не бажаючи його засмутити, вона запропонувала примирне рішення. Якщо вони відкладуть свій план до вівторка, що їм легко зробити, бо це залежить від них самих, вона могла б з ними поїхати, і всі були б задоволені. Але у відповідь одразу ж пролунало:
— Ні, ні, ні! Це неможливо, бо Торп ще не знає, може, йому у вівторок доведеться поїхати до Лондона.
Кетрін відповіла, що, на превеликий жаль, нічим не може йому зарадити. Запанувала коротка тиша, яку порушила Ізабелла, сказавши з холодним роздратуванням:
— Гаразд, ми вимушені відмовитися від поїздки. Якщо Кетрін не їде, я теж не поїду. Адже не можу я бути єдиною жінкою серед чоловіків. Це був би нерозумний учинок з мого боку.
— Кетрін, ти зобов’язана поїхати, — сказав Джеймс.
— Але чому містер Торп не може взяти з собою одну з сестер? На мою думку, кожна з них з радістю поїде.
— Красно дякую, — вигукнув Торп, — але я приїхав до Бата не для того, щоб катати своїх сестер і виглядати в очах у всіх дурнем. Ні, якщо ви не хочете, бодай мій слід запав, якщо я поїду. Я б коли й поїхав, то лише заради того, щоб покатати вас.
— Своєю люб’язністю ви не робите мені приємності.
Її слова, однак, не дійшли до Торпа, бо він раптом кудись зник.
Усі інші продовжували нестерпну для бідолашної Кетрін прогулянку. Її супутники то мовчали, то знову починали атакували дівчину благаннями й докорами. Рука Кетрін як і досі підтримувала руку Ізабелли, але їхні серця були в стані війни. У якісь хвилини Кетрін пом’якшувалась, у якісь була роздратованою, та весь час залишалася засмученою й непохитною.
— Я й не знав, що ти така вперта, Кетрін, — сказав Джеймс. — Тебе завжди було так легко переконати, ти була найдобрішою і найпоступливішою з сестер.
— Сподіваюся, я й тепер залишилася такою, — відповіла вона палко, — але я справді не можу поїхати. Якщо я й помиляюсь, я, однак, роблю те, що вважаю вірним.
— Здається мені, — тихо сказала Ізабелла, — що при цьому вам не доводиться довго з собою боротися.
Серце Кетрін переповнилося. Вона вивільнила свою руку, і Ізабелла не супротивилася. Минуло десять довгих хвилин, аж доки до них знову приєднався Торп, який, підійшовши до них з веселим виглядом, сказав:
— Що ж, я улагодив цю справу, і завтра ми всі можемо їхати з чистою совістю. Я бачив міс Тілні й переказав їй ваші вибачення.
— Ви не могли цього зробити! — вигукнула Кетрін.
— Зробив, клянусь своєю душею! Щойно до неї підійшов і сказав: ви, мовляв, просите переказати, що маєте відкласти вашу сумісну прогулянку до вівторка, бо на понеділок ще раніше призначили поїздку з нами до Кліфтона. Вона погодилась і сказала, що вівторок її так само влаштовує, як і понеділок. Отже, більше немає ніяких перешкод. То як я все владнав, га?
На обличчі Ізабелли знову з’явились благодушність і усмішка, і Джеймс теж знову здавався щасливим.
— Та й справді, чудова ідея! А тепер, моя люба Кетрін, усі наші тривоги позаду. Ви з честю звільнилися від зобов’язання, і в нас буде чудова поїздка.
— Це неможливо, — відповіла Кетрін. — Я не можу цього дозволити. Мені негайно треба побігти до міс Тілні й усе їй пояснити.
Проте Ізабелла схопила її за одну руку, Торп — за другу; і всі троє заходилися несамовито протестувати. Навіть Джеймс розгнівався. Тепер, коли все було залагоджено й міс Тілні сказала, що вівторок її так само влаштовував, як і понеділок, продовжувати чинити опір просто смішно, просто безглуздо.
— Не в цьому річ. Містер Торп не мав права переказувати неіснуюче доручення. Якби я вважала правильним відкласти прогулянку, я б сама поговорила з міс Тілні. А так вийшло дуже незграбно. І звідки я знаю, що містер Торп… а раптом він знову помилився. Через його помилку в п’ятницю мені вже були непереливки. Відпустіть мене, містере Торп. Ізабелло, досить мене утримувати.
Торп сказав їй, що шукати містера й міс Тілні вже немає сенсу, оскільки він наздогнав їх на розі Брук-стріт і зараз вони вже вдома.
— Ну що ж, тоді я піду до них додому, — відповіла Кетрін. — Хоч би де вони були, я зобов’язана їх розшукати. Говорити більше нема про що. Якщо, попри всі умовляння, я не погодилася зробити те, що вважаю неправильним, то тим паче мене не можна вмовити, вдаючись до хитрощів.
Сказавши це, вона вирвалася й побігла. Торп хотів побігти вслід за нею, але його зупинив Морланд:
— Нехай вона йде! Нехай уже йде, якщо їй так хочеться. Вона вперта, як…
Морланд не закінчив порівняння, бо воно навряд чи було б приємним.
Кетрін, украй схвильована, боячись погоні, проте непохитна у своїй рішучості, ішла так швидко, як тільки давав їй змогу натовп, крізь який вона проштовхувалася. Дорогою вона розмірковувала над тим, що сталося. Їй було дуже неприємно розчаровувати й засмучувати друзів, особливо брата. Але вона не шкодувала, що відмовилася від поїздки. Незалежно від того, що вона почувала, вдруге порушити домовленість з міс Тілні, взяти назад — і до того ж з вигаданої причини — обіцянку, яку вона дала п’ятьма хвилинами раніше, було неприпустимо. Вона чинила опір не через себелюбність, не тому, що дбала лише про власні радощі, — їх вона певною мірою могла дістати й від поїздки і від огляду Блейзського замку, — ні, вона наполягла на цьому заради інших, заради їхньої доброї думки про неї. Упевненості у своїй правоті, однак, було недостатньо, щоб знову відчути спокій — до зустрічі з міс Тілні годі було й думати про те, щоб заспокоїтися. І, прискоривши ходу після того, як вона залишила Крессент, решту шляху до Мільсом-стріт Кетрін майже пробігла. Вона рухалася настільки швидко, що встигла помітити, як брат і сестра Тілні заходили до будинку, хоч вони вирушили додому набагато раніше за неї. Слуга, який їм відчиняв, ще не відійшов, і, обмежившись словами про необхідність негайно поговорити з міс Тілні, Кетрін поквапливо побігла вгору сходами, не давши йому встигнути повідомити про візит дами. Потім, розчинивши перші ж двері, які побачила, вона раптово з’явилася у вітальні перед генералом Тілні, його сином і дочкою. Кетрін відразу ж вдалася до пояснення, єдиною вадою якого було тільки те, що через її нервове збудження й поривчасте дихання воно нічого не пояснювало:
— Я страшенно поспішала… Це була помилка… Я їм узагалі нічого не обіцяла… Я їм одразу сказала, що не можу їхати… І я так поспішала, щоб вам це пояснити… Мені все одно, що ви подумаєте… Я не могла чекати, доки про мене повідомить слуга…
Суть справи, однак, хоча й не найкращим чином розтлумачена цією промовою, невдовзі перестала бути загадкою. Кетрін дізналася, що Джон Торп переказав вигадане ним доручення. І міс Тілні не вважала за потрібне приховати, що воно її дуже здивувало. Але яке враження справило воно на її брата, до якого Кетрін, виправдовуючись, також зверталася, гостя не могла зрозуміти. Хоч би які там почуття мали вони до неї, до її візиту, — після нього вираз обличчя господарів та їхня поведінка стали такими дружніми, про які вона могла тільки мріяти.
- Предыдущая
- 19/51
- Следующая
