Франкенштайн. Ґотичні повісті - Стивенсон Роберт Льюис - Страница 17

• Предыдущая
• 17/68
• Следующая

Санкт-Петербург, 11 грудня 17…

Місіс Савіль, Англія

Ти зрадієш, коли почуєш, що початок тієї справи, до якої ти так вороже ставилася, не мав жодних поганих наслідків. Я дістався на місце ще вчора і спершу хочу завірити любу сестру про своє щасливе прибуття і про те, як зростає впевненість в успіху моєї справи.

Я вже заїхав далеко на північ від Лондона і, блукаючи вулицями Петербурга, відчуваю, як холодний північний вітер виграє на моїх щоках, підбадьорює та наповнює задоволенням. Чи знайоме тобі це відчуття? Цей вітер, що блукає краями, куди я так прагну, приносить мені передчуття льодових нив. Натхненні вітром надії, мої бажання стають дедалі яскравішими і жвавішими. І даремно я намагаюся переконати себе, що там, де полюс, є лише холод та печаль, — він постає в моїй уяві як місце краси та насолоди. Там, Маргарет, сонце ніколи не заходить, широкий диск, ледве випинаючись із-за обрію, розсіює нескінченне сяйво. Там (із твого дозволу, сестро, довірюся словам поважних мореплавців) немає ні снігу, ні морозу, тож, ідучи по тихому морському простору, ми дістанемося країни такої краси і дивини, що жодна із відомих земних країн не може зрівнятися. Її розкіш, її пишноту можна без перебільшення назвати природним феноменом, як ті небесні чудеса. Що ж можна очікувати від країни вічного світла? Саме там я можу відкрити незбагненні сили, що ваблять до себе магнітну стрілку і керують тисячами астрономічних явищ, лише одна така подорож дасть змогу пояснити незбагненні природні суперечності. Я зможу погамувати свою цікавість хоча б часточкою небаченого досі світу і зможу пройти по землі, де ще не ступала нога людини. Це вабить мене і допомагає подолати страх небезпеки та смерті, а також схиляє до початку нелегкої подорожі із задоволенням малого хлопчака, коли він ступає у човен разом зі своїми товаришами і відкриває для себе невідомі води рідної ріки. Проте передбачаю, що ці сподівання можуть виявитися хибними, але ти можеш уявити неоціненний внесок у поступ нашого покоління і всього людства, якщо я прокладу шлях через полюс у ті краї, досягти яких можливо лише за стільки місяців, або з’ясую секрет магніту саме завдяки такій подорожі.

Всі ці роздуми розвіяли те занепокоєння, з яким я починав свого листа, і я відчуваю, як моє серце наповнюється ентузіазмом, що підносить мене до небес, і нічого так швидко не заспокоює розум, як твердо вибрана мета, — це момент, коли душа сплітається в одне ціле з розумом. Ця експедиція була моєю мрією з самого малечку. Я пристрасно читав книжки про численні подорожі через моря, що оточують полюс, із метою освоєння північної частини Тихого океану. Ти, певно, пригадуєш, що в бібліотеці нашого дядечка Томаса була ціла колекція книжок про подорожі та відкриття. Моє навчання нікого не цікавило, але я щиро захопився читанням. Усі ті томи, якими я зачитувався вдень та вночі, ще посилили моє розчарування, коли я дізнався, що не зможу розпочати морське життя: батько на смертному ложі суворо заборонив дядькові відпускати мене в подорож.

Коли твори поетів посіли місце в моїй душі, коли вони підіймали мене до небес, мрія про море відходила на другий план. Я і сам став поетом і рік прожив у раю, створеному власною уявою; я мріяв, що моє ім’я буде викарбуване у святому храмі поряд із Гомером та Шекспіром. Ти все знаєш про мою поразку і те розчарування, яке я стерпів. Але саме тоді, ставши спадкоємцем нашого кузена, я знову згадав дитячі мрії.

Відтоді як я замислив свою подорож, уже минуло шість років. Чітко і виразно пам’ятаю ту мить, коли я вирішив присвятити себе цій величній меті. Я вимотував себе болем заради того, щоб загартувати тіло. Я декілька разів супроводжував у Північному морі рибалок, що полювали на китів; я добровільно піддавався випробуванню холодом, голодом, спрагою та недосипанням; на судні я протягом дня часто працював важче, ніж будь-хто із матросів, а вночі присвячував себе вивченню математики, медицини та інших природничих наук, із яких мореплавець може взяти безліч практичних знань. Двічі я наймався як помічник шкіпера на китоловних судах Гренландії і маю зазначити, що з цим завданням я чудово впорався. Тоді, коли капітан запропонував мені посаду другого помічника на борту судна і наполягав на моїй згоді, я відчув гордість за свою працю, яку так високо оцінив капітан. І зараз, Маргарет, чи не заслуговую я на те, щоб зробити дещо визначне? Моє життя могло минати легко і в розкоші, проте я бажаю проміняти комфорт на визнання, на славу. О, якби ж то пролунав згори натхненний голос! Моя мужність та рішучість не викликають жодних сумнівів, але надія моя хитка, і буває так, що мій дух не такий уже й незламний. Зараз я передчуваю довгу і нелегку подорож, у якій мені знадобиться вся твердість духу: я відчуваю поклик надихати не лише інших, а подеколи й себе самого — саме тоді, коли мій дух ослабне.

Саме зараз найкраща пора для подорожей Росією. Тут сани такі швидкі, що пролітають над снігом; і мені здається, що такий спосіб пересування кращий, аніж ті поштові карети, що заполонили вулиці в рідній Англії. Холод не такий уже й страшний, звісно, якщо ти вдягнений у хутро; такий одяг я вже маю у своєму гардеробі, оскільки існує велика відмінність між прогулянками по палубі та сидінням протягом багатьох годин, коли кров у жилах стигне. Я не маю жодного наміру змарнувати своє життя, замерзнувши між Санкт-Петербургом та Архангельськом. Я вирушаю туди уже за три тижні; маю намір найняти корабель — це буде легко зробити, сплативши певну суму грошей власнику, а також підібравши команду із моряків серед тих, хто займається китоловною справою. Я не планую виходити в море аж до самого червня; от тільки коли я повернусь? О моя люба сестро, як мені відповісти на це питання? Якщо все буде добре, то багато, багато місяців, а можливо й років, промине до того часу, як ми з тобою зустрінемось. Якщо моя справа закінчиться поразкою, ти, можливо, побачиш мене скоро — або ніколи. Бувай, моя люба, чарівна Маргарет. Нехай благословить тебе Господь і буде милостивим до мене, щоб я зміг знову і знову дякувати за всю твою любов і доброту.

Твій люблячий брат

Роберт Волтон

Архангельськ, 28 березня 17…

Місіс Савіль, Англія

Тут для мене, неначе закованого в кайдани холоду і морозу, час спливає дуже повільно. Я вже зробив другий крок назустріч своїй цілі — найняв судно і здійснюю відбір моряків; ті, яких я уже найняв, здаються мені надійними та, безсумнівно, відважними особистостями.

Проте є лише одне, чого я досі позбавлений, і відчуваю зараз як найбільше зло: в мене немає друга, Маргарет. Коли я наповнююся сподіванням успіху, тут немає нікого, з ким я міг би розділити свій ентузіазм; якщо мене охоплює хвиля розчарування, немає нікого поруч, хто міг би мене підтримати. Я виводжу на папері свої думки, це правда, але в цьому немає і крихти спілкування. Я прагну товариства людини, яка б співчувала мені, яка б розуміла мене з півслова. Ти можеш уважати, що я романтик, моя люба сестро, але я так гостро відчуваю потребу в другові! Немає поруч нікого, хто мав би добру і водночас безстрашну душу, а також допитливий розум, із ким ми були б такі схожі у смаках, хто б міг внести корективи в мої плани або похвалити їх. Як такий друг міг би виправити помилки твого бідолашного брата! Я гарячкую при ухваленні рішень і занадто нервую, коли стикаюся зі складнощами. Але все-таки найприкріше, що навчався я самотужки: перші чотирнадцять років мого життя я пробігав, як дикун, не читаючи нічого, крім пригодницьких оповідань із бібліотеки нашого дядька Томаса. В тому віці я захопився відомими поетами нашої країни, але запізно збагнув переваги вивчення іноземних мов, поклавшись на знання однієї — рідної. Зараз мені двадцять вісім, і я, правду кажучи, освічений гірш, ніж більшість школярів у віці п’ятнадцятьох років. Правда, я багато міркував, і більшість моїх думок були і далекосяжнішими, і мрійливішими, ніж їхні, і гармонійнішими (як деякі митці звик лице називати); та я дуже потребую друга, який не засуджував би мій романтизм і в той самий час був би достатньо владним, аби скеровувати мене. Проте всі мої нарікання марні; звісно, ні посеред океану я не знайду жодного друга, ні навіть у Архангельську, серед торгівців та моряків. Хоча і вони — купці та моряки — так само наділені почуттями, притаманними людській натурі.

• Предыдущая
• 17/68
• Следующая