Укус огняного змія - Тисовська Наталя - Страница 46

• Предыдущая
• 46/46

Ростислав, який ззаду зазирав мені через плече, довірливо поклав підборіддя мені на тім’я. Отже, фінал. Ніхто вже ніколи не дізнається, що було в Чорній книзі, про котру легенди ходили по Москві, а опинилась вона аж у Прикарпатті. Наріжний камінь, закладений на північному сході, вже не прислужиться Вільним Каменярам в Україні. І то на краще. Хіба в нас свого каміння бракує?

Я пошкребла пальцем браслет. Змія була сонною і вдоволеною, лінивою — от-от випустить власний хвіст, який тримає зубами.

— Скажи мені, — обернулася я до Ростислава, — тільки чесно. Коли ми з тобою познайомилися, ти ненавмисно впав?

Я зазирнула йому в очі. Там плескався щирий подив.

— Звісно, ненавмисно. А що?

— Та нічого… То я так…

З кутка каплички війнуло протягом, і свічки затріпотіли. Мені привиділися чорні очі, які весело зиркнули на мене — й одразу розтанули в мороці.

• Предыдущая
• 46/46