Серед бурі - Гринченко Борис Дмитриевич - Страница 5

• Предыдущая
• 5/15
• Следующая

Про волю ще народную торочуть...

Все чортзна-що! Йому горілки дай,

Уп'ється він, то й байдуже про волю:

Лизатиме він чоботи тобі.

Тоді вона, та воля, є в людини,

Коли бряжчать червінці у руках,

Тоді усе, що тільки заманеться,

Все зробиться!.. Такої волі й я

Добуду ось... Коли б ще пощастило!..

Щоб більше він на шиї не сидів,

Огидний сей!.. Тоді уже й Оксана...

Ой-ой, ой-ойї.. То ласощі такі,

Що тільки їх хоч трошки нагадаєш,

То так тебе мов опече всього!..

А як вона нагнівалась на мене!..

Тоді немов ще краща стала враз...

Вже сердьсь тепер: твоя ще поки воля!

А скоро я приборкаю тебе,-

Не сердиться ти будеш,- цілувати!

Старовський та Жилинський увіходять.

Старовський та Жилинський.

Добривечір!

Лясковський

А, прошу до господи!

Старовський та Жилинський скидають кереї.

Сідайте-бо! Давно вже челядь спить,

І нас ніхто почути тут не може,

То вільно нам розмовиться в сей час.

Старовський

Надумав се пан сотник щось цікаве.

Лясковський

Цікаве - так! Ми мусимо гуртом

Порадитись, щоб знати, що чинити,

Бо справа се великої ваги.

Жилинський

Ану, кажи, послухаєм про справу.

Лясковський

Мені до рук потрапив лист один...

Жилинський

Від кого ж лист?

Лясковський

Від гетьмана Ханенка.

Жилинський

Ханенка? Йо?

Старовський

Невже?

Лясковський

Атож, кажу.

Старовський

А що ж стоїть написане в цидулі?

Лясковський

Хай пан суддя читає сам її.

Подає листа. Старовський розгортає й дивиться спершу на підпис.

Ханенко, так... Ну, будемо читати!

Мой велце шановний, ласкавий добродію, пане сотнику Калницький! Ординуємо з сим листом нашим певного чоловіка, сподіваючись, що сим тебе і інших обачніших з старшини вашої до перестанку пролиття крові християнської нахилимо. Поне-важ уже два тижні тая кров проливається і ще більше її пролито має бути, як звитязьким робом до Калнику вступимо. Рач ваша милость на тоє уважно глянути, іж ніякої надії на утримання міста вашого мати не можете і чи нині, чи за кілька день поддатися мусите. Ліпше вам будеть на ласку нашу оддатися, аніж карання строгого за упартость дознати. За дурницею полковник ваш уганяючи, того вчинити не хочеть; то могли би ваша милость, полковницький пірнач до рук узявши і розважніших із старшини вашої до себе приєднавши, тоє вчинити. А що такий вашої милості і товариства учинок без нагороди доброї маєтками чи золотими червоними не лишився би, то в тому певний будь. Також і полковницького пірнача з рук вашої милості ніхто видерати не мав би. Рач же, розваживши тоє, мені пилну з пилну і щиру одповідь подати. Року божого 1671-го, октобрія..."

Оце і все. (Мовчать який час усі.)

А що сказав пан сотник

Тому, хто дав йому сього листа?

Лясковський

Що відповім не зараз, трохи згодом...

Порадитись із вами я хотів,-

На те я вас тепер оце й покликав.

Старовський

А сам же ти як думаєш про те,

Що пан гетьман нам подає до вваги?

Лясковський

А що ж тут ще? Казав я вам і перш,

Що все одно - нам витримать не сила,

Не схилимось,- то шию нам нагнуть,

Послухаєм - зазнаємо ми ласки.

Нема чого стрибати нам в огонь,

Коли його і обминути можна.

Змагаючись, як наш дурний Василь,

Ми і людей занапастим, і місто.

Віддавшися ж - ми зарятуєм все,

Та і самі не будемо без зиску.

Ви згодились попереду на те,

Що як уже побачимо, що годі

Змагаться нам, то скинем Василя,

Коли на те до нас він не пристане,

Та й скоримось Ханенкові. Сей час

Уже прийшов: не витримаєм далі.

І склалось так тепер нам добре все,

Що вже не ми, а сам гетьман Михайло

Прохає нас,- то се ще й ліпше нам:

Ми можемо так більше вторгувати.

Тим я й кажу: берім, коли дають,

Бо час мине, то може все пропасти.

Жилинський

Та се то так... та штука є одна...

Лясковський

Кажи - яка, то, може, і зарадим.

Жилинський

Ну, дасть гетьман маєтків, талярів

По сотні-дві... І ще тобі до того

Полковництво…

Лясковський

Написано про се... Хіба не в лад?

Жилинський

Ні, не про те, а ось що:

Вам добре двом: полковницький пірнач

Уже давно вві сні пан сотник бачив,-

Тепер його й рукою досягне.

І пан суддя теж плату добру має:

Полковника ненавидить він так,

Що добре б дав, аби помститись можна.

За віщо се,- не відаю того…

Старовський

Він ворогом мені давно вже стався:

Образою великою вразив

Мене він раз…

Лясковський

Яка ж була образа?

Старовський

Прилюдно він назвав мене колись

Утисником і ще зганьбив словами.

Лясковський

А за що ж то?

Старовський

Та за дурницю все!

Там козаки-сусіди єсть у мене,

Дейнеченки... супліку подали,

Що ніби я їх утискав, що ніби

Я батожжям їх бив, а то усе

Шкарадная брехня! Та ще й на кого:

Ще й на суддю! І він мене тоді

Утисником назвав, ганьбив... Забути

Не можу я... Давно я заприсягсь

Помститися, полковництво відняти

У його й все...

Жилинський

Ото ж і буде так!

От пан суддя і має нагороду!

Опріче тих маєтків, талярів,

Один бере пірнач, а другий - помсту,

А що ж мені?

Лясковський

Маєтність, гроші…

Жилинський

Ге!

Те маєте і ви та ще і надто,

Мені ж нема додаточка того.

Лясковський

Як там - бери! Про те всі будем дбати,

Щоб сотником ізроблено тебе.

Жилинський

Оце гаразд! Так ліпше й приставати.

Та тільки вже щоб слова не ламать!

Лясковський

Не зломимо! Як я сказав, то певне,

Та тільки щось мовчить наш пан суддя,

Що думає - не хоче нам сказати.

Старовський

Я пристаю.

Жилинський

Оце так і гаразд.

(До Лясковського.)

А де сей лист пан сотник взяв? Од кого?

Лясковський

Вночі я йшов учора, аж дивлюсь,-

По-хлопському убраний хтось підходе,

Дає листа... я в його розпитавсь:

Він ізнайшов отой тайник підземний

Та й вліз сюди... Я наказав йому,

Щоб зараз він назад вертавсь, а вранці

Засипали ми тайника того.

Жилинський

Бач, бісові,- знайшли ж тайник, а наші

І байдуже!

Старовський

Бо так він обваливсь,

Заріс увесь кущами й дерезою,

Що всі його забули вже давно.

Лясковський

А сей, бач, знав про його: він у місті

Колись бував. І знаєте ви - хто?

Жилинський

А хто? Кажи!

Лясковський

Полковниці се батько.

Старовський

Невже? Свирид? Бач, де він обізвавсь!

Жилинський

А хто ж то є? Про його я не знаю.

Старовський

Він з Винниці був міщанин,- там є

У його двір... Водився з козаками

Ще здавна він... лестивсь і до ляхів...

Став козаком, пристав до Дорошенка...

Лясковський

Тепер же знов з Ханенком наклада…

Він там у їх за осавулу в сотні…

На вигадки премудрий, дак його

Туди і шле Ханенко, де не шаблі,

А хитрощів зажити треба їм.

Жилинський

А як же наш йому зробився зятем?

Старовський

Так і зробивсь... У його ся дочка

Одна була, та ще приймак... За пана

Багатого віддать її хотів.

А тут Василь підскочив, та вернувся

Із гарбузом, бо був тоді малим

Хоружим він у сотні... Дак Оксана

Сама тоді вже утекла із ним.

• Предыдущая
• 5/15
• Следующая