Літопис Руський. Повість минулих літ - Літописець Нестор - Страница 54

• Предыдущая
• 54/68
• Следующая

Тим часом Святополк і Володимир послали [послів] до Олега, велячи йому іти з собою на половців. І Олег обіцявся іти з ними обома, та, виступивши, не пішов із ними в одну путь. Святополк же і Володимир пішли на вежі [половецькі], і взяли вежі, і забрали скот, і коней, і верблюдів, і челядь, і привели в землю свою.

І стали вони оба гніватися на Олега, що не пішов він із ними на поганих. І послав Святополк і Володимир [послів] до Олега, говорячи так: «Ти ось не пішов єси з нами на поганих, що погубили землю Руськую, а тепер у тебе є Ітларевич. Або його вбий, або дай нам обом. То є ворог нам обом і Руській землі». Олег же цього не послухав, і постала межи ними ненависть.

У сей же рік прийшли половці до [города] Юр'єва і стояли навколо нього все літо, мало не взяли його, та Святополк [викупом] замирив їх. Половці, однак, прийшли за [ріку] Рось, а юр'євці вибігли [з города] і прийшли до Києва. Святополк тоді повелів рубати город на Вітечівському пагорбі, нарікши [його] своїм ім'ям — Святополчградом. І наказав він єпископу [юр'євському] Марину з юр'євцями сісти тут, і засаківцям[547], і іншим з других городів. А пустий Юр'єв запалили половці.

Сього ж року наприкінці пішов Давид Святославич із Новгорода до Смоленська. Новгородці тоді пішли до Ростова по Мстислава Володимировича і, взявши його, привели його до Новгорода, а Давидові сказали: «Не ходи до нас». І, пішовши, Давид вернувся і сів у Смоленську знову, а Мстислав сів у Новгороді.

У сей же час прийшов Ізяслав, син Володимирів, із Курська до і Мурома. І прийняли його муромці, і схопив він посадника Олегового.

У ее ж літо прийшла сарана, місяця серпня [у] двадцять і восьмий [день], і покрила землю, і страшно було [це] видіти. Ішла вона до північних країв, поїдаючи траву або проса.

У РІК 6604 [1096]. Святополк і Володимир послали [послів] до Олега, говорячи так: «Піди до Києва. Хай урядимось ми про Руську землю перед єпископами, ігуменами, і перед мужами отців наших, і перед городянами, щоби оборонили ми землю Руськую од поганих». Олег же, сповнившись зухвалого помислу і словес погірдливих, сказав так: «Не гоже мене судити єпископам і ченцям або смердам». І не схотів він іти до обох братів своїх, послухавши злих дорадників. Святополк тоді і Володимир сказали йому: «Якщо ти осе ні на поганих [не] ідеш із нами, ні на думу, то ти і зло замишляєш на нас обох, і помагати хочеш поганим. Тож хай нас бог розсудить».

Так що Святополк і Володимир пішли удвох на Олега до Чернігова. І вибіг Олег із Чернігова місяця травня у третій день, у суботу, а Святополк і Володимир гналися вслід за ним. Та Олег вбіг у [город] Стародуб і заперся тут[548]. Святополк же і Володимир обступили його в городі. І кріпко билися із городських стін [оточені], а ці йшли приступом до города, і багато було поранених з обох [сторін]. І точилася межи ними битва люта, і стояли вони довкола города днів тридцять і три, і знемагали люди в городі.

І вийшов Олег із города, прагнучи миру, і дали вони оба йому мир, кажучи так: «Іди до брата свойого Давида, і прийдіте обидва до Києва на стіл отців наших і дідів наших. Бо то єсть найстарший [город] у землі нашій — Київ, і тут належить нам зібратися і вкласти угоду». Олег же обіцявся [так] учинити, і на цьому вони цілували хреста.

У сей же час прийшов [хан] Боняк із половцями до Києва, у неділю[549] звечора. І спустошили вони окіл Києва, і спалив він на [селі] Берестовім княжий двір.

У сей же час пустошив [хан] Куря з половцями коло Переяславля і [город] Устя попалив, місяця травня [у] двадцять і четвертий [день].

Олег же вийшов ізо Стародуба і прийшов до Смоленська. Та не прийняли його смольняни, і пішов він до Рязані. А Святополк і Володимир пішли обидва до себе.

Того ж місяця прийшов Тугоркан, тесть Святополків, до Переяславля місяця травня у тридцять і перший [день][550] і став довкола города. А переяславці заперлися в городі. Святополк тим часом і Володимир пішли на нього по сій стороні Дніпра, і прийшли до [города] Заруба, і тута перебрели [ріку]. І не провідали про них половці, — бо оберіг їх бог, — і, приготувавшись до бою, рушили вони до города. Городяни ж, узрівши [їх], зраділи і вийшли до них обох. А половці стояли на тій стороні Трубежа, приготувавшись до бою.

Коли ж Святополк і Володимир вбрели у Трубіж до половців, то хотів Володимир почати ладнати дружину, але вони не послухалися [його], а вдарили в коні до противників. І, це побачивши, половці кинулися втікати, а наші погнали вслід за ворогами, рубаючи противників.

Учинив у той день господь спасіння велике: місяця червня[551]у дев'ятнадцятий день переможені були іноплемінники. І князь їхній Тугоркан убитий був, і син його, і інші князі многі тут упали. А назавтра знайшли Тугоркана мертвого, і взяв його Святополк яко тестя свого і яко ворога. І, привізши його до Києва, погребли його на Берестовім на могилі, ежи дорогою, що йде на Берестове, і другою, що йде в монастир [Печорський].

У двадцятий день того ж місяця, у п'ятницю, о першій годині дня, прийшов удруге Боняк, безбожний, шолудивий, до Києва, потайки, хижак, зненацька, і мало в город не ввігналися половці. І запалили вони [села?] по піску[552] довкола города, і повернули на монастирі, і спалили монастир Стефанів і[553] дерев'яний Германів.

І прийшли вони на монастир Печорський, коли ми були по келіях, спочиваючи після заутрені, і зняли крик навколо монастиря, і поставили два стяги перед воротами [монастирськими. Ми тоді стали утікати задвірками монастиря, а другі вибігли на хори. Безбожні ж сини Ізмаїлові вирубали ворота монастиря і кинулися по келіях, вирубуючи двері, і виносили [все], коли що знаходили в келії. А після цього запалили вони храм святої владичиці Богородиці: прийшли вони до церкви і підпалили двері, які були зроблені на південь[554], і другі, що на північ, і, вдершись у притвор коло гробу Феодосія і забравши ікони, підпалювали [олтарні] двері, і зневажали бога і закон наш.

Бог же терпів їх, бо іще не прийшов був кінець гріхам їхнім і беззаконню їх. Тим-то й говорили вони: «Де є бог їхній? Хай він поможе їм і збавить їх од нас»[555]. І інші слова хули говорили вони на святі ікони, насміхаючись, [а] не знаючи, що бог карає рабів своїх напастями і війнами, аби стали вони, як золото, випробуване в горнилі. Християнам бо через многі скорботи і печалі належить увійти в царство небеснеє, а ці погані глумителі, що на сім світі здобули веселощі і привілля, на тім світі дістануть муку з дияволом і вогонь вічний.

• Предыдущая
• 54/68
• Следующая