Нестерпна легкість буття - Кундера Милан - Страница 2

• Предыдущая
• 2/59
• Следующая

Але якось у перерві між двома операціями сестра покликала його до телефону. В трубці Томаш почув Терезин голос. Дзвонила вона з вокзалу. Томаш зрадів. На жаль, на той вечір у нього вже було призначене побачення, тож він запросив її до себе на наступний день. Та тільки-но поклав трубку, відразу ж докорив собі, чому не покликав її сьогодні. Адже мав іще час відмовитись од призначеного побачення! Томаш уявляв собі, що робитиме Тереза в Празі цілих тридцять шість годин до їхньої зустрічі, і його поривало сісти в автомобіль і шукати її на празьких вулицях.

Тереза справді з’явилась наступного вечора, на плечі в неї висіла сумка з довгим ремінцем, і вона видалася йому ще елегантнішою, аніж минулого разу. В руці тримала грубу книжку. То була «Анна Кареніна» Толстого. Поводилася Тереза весело, може, навіть трохи галасливо, намагалася довести, що опинилася тут ненароком, завдяки випадкові: в Празі вона у службових справах, але, можливо, пощастить знайти тут роботу.

Потім вони лежали поряд на тахті, голі й стомлені. Була вже ніч. Томаш запитав, де вона поселилась, аби відвезти її автомобілем. Тереза розгублено відповіла, що готель іще тільки має намір пошукати, а валізу лишила в камері схову на вокзалі.

Іще вчора Томаш боявся, що, коли покличе її до Праги, Тереза приїде й запропонує все своє життя. Тож коли вона сказала, ніби валізу залишила в камері схову, в голові йому майнуло, що в тій валізі її життя, і перше ніж запропонувати йому, вона лишила його на вокзалі.

Томаш сів в автомобіль, припаркований перед домом, з’їздив на вокзал, забрав ту валізу (велику й неймовірно важку) і повіз її разом з Терезою назад до себе.

Як сталося, що він отак одразу вирішив, коли перед цим мало не два тижні вагався, не спромігшись навіть послати їй листівочку з привітанням?

Томаш і сам був здивований — пішов проти власних принципів. Десять років тому він розлучився з дружиною й був страшенно радий, усвідомивши, що не народжений жити поряд з будь-якою жінкою й може лишатися собою лише неодруженим. Він докладав усіх сил, аби витворити таку систему життя, за якої жодна жінка не могла б оселитися в нього. Для цього ж таки він мав у своїй квартирі лише тахту. І хай то було досить просторе ложе, Томаш твердив усім своїм коханкам, ніби ні з ким не може заснути в одній постелі, й відвозив їх по півночі додому. Зрештою, коли Тереза грипувала в нього, він з нею також не ліг поряд. Першу ніч провів у великому кріслі, а надалі ночував у лікарні, де мав свій кабінет, а в ньому — канапу, якою він користався під час нічних чергувань.

Проте цього разу Томаш заснув біля Терези. Прокинувшись уранці, він побачив, що дівчина, яка ще спала, тримає його за руку. І це отак вони провели всю ніч? Просто неймовірно!

Уві сні вона глибоко дихала, вчепившись у нього так міцно, що Томаш не міг вивільнитись, а важезна валіза стояла біля тахти. Він боявся вивільняти руку, щоб не збудити Терезу, лиш обережно перевернувся набік, аби краще бачити її.

І знову йому спало на думку, ніби поряд з ним — дитина, яку хтось поклав до просмоленого кошика й пустив по воді. То хіба можна дозволити кошикові з дитиною пливти розбурханою річкою! Якби фараонова донька не виловила колись кошика з малим Мойсеєм, не було б Старого Заповіту і всієї нашої цивілізації! Стільки старих міфів починається з того, що хтось урятував покинуту дитину. Якби Поліб не заопікувався малим Едіпом, Софокл не написав би своєї найкращої трагедії!

Тоді Томаш іще не усвідомлював, що метафори — підступна річ. З ними небезпечно жартувати. Кохання може народитися від однісінької метафори.

Він жив зі своєю першою дружиною заледве два роки. Після розлучення суд віддав їхнього єдиного сина матері, а Томашеві приписав сплачувати їм третину заробітної платні, гарантуючи при цьому можливість бачитися з дитиною раз на два тижні.

Але щоразу, коли Томаш мав зустрітися з дитиною, колишня дружина знаходила якусь відмовку. Звичайно, якби він носив їм дорогі подарунки, то домагатися побачень було б значно легше. Томаш зрозумів, що за синову любов мусить платити й переплачувати його матері. Уявляв собі, як у майбутньому намагатиметься по-донкіхотському прищепити малому свої погляди, які в усіх відношеннях були протилежні материним. І вже загодя його облягала втома.

Коли якоїсь неділі дружина знову в останню хвилину не дозволила йому зустрітися з сином, Томаш збагнув, що вже не захоче ніколи його бачити.

Та й чого, зрештою, він має відчувати до цієї дитини, з якою його ніщо не пов’язувало, крім однієї необачної ночі, щось більше, аніж до будь-кого іншого? Він сумлінно платитиме аліменти, але нехай його ніхто не змушує боротися за право на сина в ім’я якихось батьківських почуттів!

Звісно, з такими міркуваннями ніхто не міг погодитися. Його власні батьки засудили Томаша, оголосивши, що коли він не хоче піклуватись про сина, то вони також перестануть цікавитися своїм сином. При цьому демонстративно лишилися в добрих стосунках з колишньою невісткою й усіляко підкреслювали своє зразкове чуття справедливості.

Так, протягом короткого часу, йому пощастило позбутися дружини, сина, матері й батька. Й від усього того лишився тільки страх перед жінками. Він жадав їх, а водночас боявся. І мусив поміж страхом і жаданням шукати якийсь компроміс; Томаш називав це «еротичною дружбою» і твердив своїм коханкам: лише несентиментальні стосунки, коли кожен з двох не претендує на життя й свободу другого, можуть принести обом щастя.

Аби мати певність, що еротична дружба ніколи не переросте в агресивне кохання, він зустрічався з кожною зі своїх постійних коханок лише після тривалих перерв. Томаш уважав цей метод досконалим і пропагував його серед друзів: «Треба дотримувати правила числа три. Можна зустрічатися з однією жінкою з невеликими проміжками часу, але ні в якому разі не більше як тричі. Або зустрічатися з нею довгі роки, проте за умови, що між побаченнями буде не менше трьох тижнів».

Ця система давала Томашеві змогу не поривати з постійними коханками й водночас мати кількох тимчасових. Така ситуація не всім подобалася. З усіх приятельок найкраще його розуміла Сабіна. Вона була художниця. Казала так: «Я люблю тебе, бо ти пряма протилежність кічу. В царстві кічу тебе мали б за монстра. Нема жодного американського або російського фільму, де б ти міг фігурувати в якійсь іншій, не такій жахливій ролі».

Саме до Сабіни звернувсь Томаш, коли довелося шукати для Терези роботу в Празі. За неписаними правилами еротичної дружби, Сабіна пообіцяла зробити все можливе і справді невдовзі знайшла місце у фотолабораторії одного ілюстрованого тижневика. Робота не потребувала особливої кваліфікації, а проте піднесла Терезу на вищий щабель, перевівши з офіціанток у коло співробітників преси. Сабіна сама відвела Терезу в редакцію, і Томаш тоді подумав, що в житті не мав щирішої подруги.

Неписана угода еротичної дружби передбачала, що Томаш виключить любов зі свого життя. І коли б він порушив цю умову, серед решти його коханок піднявся б заколот.

Через те Томаш і для Терези винайняв квартиру, куди їй довелося віднести свою важку валізу. Йому хотілось піклуватися про неї, оберігати, тішитися її присутністю, але він не мав ані найменшого бажання міняти спосіб життя. Не хотів, щоб думали, ніби Тереза в нього спить. Адже спільне спання — corpus delicti[2] кохання.

З іншими любасками він ніколи не спав. Коли навідувався до них, усе було просто: міг піти додому, коли хотів. Гірше було, коли котрась приходила до нього і він змушений був пояснювати їй, що після півночі відвезе її додому, бо не зможе заснути поруч із кимось. Це видавалось правдоподібним, але насправді причина була гірша, і він не наважувався цього визнавати: відразу після любощів його опановувало непоборне бажання лишитися самому; прокидатись серед ночі поряд із кимось було йому неприємно; спільне вставання відлякувало його; він не бажав, аби хтось чув, як він чистить зуби у ванній, аж ніяк не приваблював його і сніданок удвох.

• Предыдущая
• 2/59
• Следующая