Твори у п'яти томах. Том 2 - Шевченко Тарас Григорович - Страница 6
- Предыдущая
- 6/48
- Следующая
І в Крим до хана понесли
На нове горе-Запорожжя [15].
Заступила чорна хмара
Та білую хмару.
Опанував запорожцем
Поганий татарин.
Хоч позволив хан на пісках
Новим кошем стати,
Та заказав запорожцям
Церкву будувати.
У наметі поставили
Образ пресвятої
І крадькома молилися…
Боже мій з тобою!
Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!
Хто тебе не мучив? Якби розказать
Про якого-небудь одного магната
Історію-правду, то перелякать
Саме б пекло можна. А Данта старого
Полупанком нашим можна здивувать.
І все то те лихо, все, кажуть, од бога!
Чи вже ж йому любо людей мордувать?
А надто сердешну мою Україну.
Що вона зробила? За що вона гине?
За що її діти в кайданах мовчать?
Розказали кобзарі нам
Про війни і чвари,
Про тяжкеє лихоліття…
Про лютії кари,
Що ляхи нам завдавали —
Про все розказали.
Що ж діялось по Шведчині!
То й вони злякались!
Оніміли з переляку,
Сліпі небораки.
Отак її воєводи,
Петрові собаки,
Рвали, гризли… І здалека
Запорожці чули,
Як дзвонили у Глухові,
З гармати ревнули.
Як погнали на болото
Город будовати.
Як плакала за дітками
Старенькая мати.
Як діточки на Орелі
Лінію копали
І як у тій Фінляндії
В снігу пропадали [16].
Чули, чули запорожці
З далекого Криму,
Що конає Гетьманщина,
Неповинно гине.
Чули, чули небожата,
Чули, та мовчали.
Бо й їм добре на чужині
Мурзи [17] завдавали.
Мордувались сіромахи,
Плакали, і з ними
Заплакала матер божа
Сльозами святими.
Заплакала милосерда,
Неначе за сином.
І бог зглянувсь на ті сльози,
Пречистії сльози!
Побив Петра, побив ката
На наглій дорозі.
Вернулися запорожці,
Принесли з собою
В Гетьманщину той чудовний
Образ пресвятої.
Поставили в Іржавиці
В мурованім храмі.
Отам вона й досі плаче
Та за козаками.
[Друга половина 1847,
Орська кріпость]
N. N
(О думи мої! о славо злая…)
О думи мої! о славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся… але не каюсь!..
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну!
Роби що хочеш з темним зо мною,
Тілько не кидай, в пекло з тобою
Пошкандибаю.
.
Ти привітала
Нерона лютого, Сарданапала,
Ірода, Каїна, Христа, Сократа[18],
О непотребная! Кесаря-ката
І грека доброго ти полюбила
Однаковісінько!.. бо заплатили.
А я, убогий, що принесу я?
За що сірому ти поцілуєш?
За пісню-думу?.. Ой гаю, гаю,
Й не такі, як я, дармо співають.
І чудно, й нудно, як поміркую,
Що часто котяться голови буї
За теє диво! мов пси, гризуться
Брати з братами, й не схаменуться.
А теє диво, всіми кохане:
У шинку покритка, а люде п’яні!
[Друга половина 1847,
Орська кріпость]
ПОЛЯКАМ
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було [19],
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними… росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа…
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли…
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава.
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: «Te deum! [20] алілуя!..»
Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.
[Після 22 червня 1847,
Орська кріпость— 1850, Оренбург]
ЧЕРНЕЦЬ [21]
У Києві на Подолі
Було колись… і ніколи
Не вернеться, що діялось,
Не вернеться сподіване,
Не вернеться… А я, брате,
Таки буду сподіватись,
Таки буду виглядати,
Жалю серцю завдавати.
У Києві на Подолі
Братерськая наша воля
Без холопа і без пана
Сама собі у жупані
Розвернулася весела,
Оксамитом шляхи стеле,
А єдвабном [22] застилає
І нікому не звертає.
У Києві на Подолі
Козаки гуляють.
Як ту воду, цебром-відром
Вино розливають.
Льохи, шинки з шинкарками,
З винами, медами
Закупили запорожці
Та й тнуть коряками!
А музика реве, грає,
Людей звеселяє.
А із Братства [23] те бурсацтво
Мовчки виглядає.
Нема голій школі волі,
А то б догодила…
Кого ж то там з музикою
Люде обступили?
В червоних штанях оксамитних
Матнею улицю мете,
Іде козак: «Ох, літа! літа!
Що ви творите?» На тотеж
Старий ударив в закаблуки,
Аж встала курява! Отак!
Та ще й приспівує козак:
«По дорозі рак, рак,
Нехай буде так, так.
Якби-таки молодиці
Посіяти мак, мак.
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблукам,
Останеться й передам.
А вже ж тії закаблуки
Набралися лиха й муки!
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам,
Останеться й передам!»
Аж до Межигорського Спаса [24]
Потанцював сивий.
А за ним і товариство
І ввесь святий Київ.
Дотанцював аж до брами
Крикнув: «Пугу! пугу!
Привітайте, святі ченці,
Товариша з Лугу!»
Свята брама одчинилась,
Козака впустили,
І знов брама зачинилась,
Навік зачинилась
Козакові. Хто ж цей сивий
Попрощався з світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом не добитий.
Ой високо сонце сходить,
Низенько заходить.
В довгій рясі по келії
Старий чернець ходить.
Іде чернець у Вишгород
На Київ дивитись,
Та посидіть на пригорі,
Та хоч пожуритись.
Іде чернець дзвонковую [25]
У яр воду пити
Та згадує, як то тяжко
Було жити в світі.
Іде чернець у келію
Меж стіни німії
Та згадує літа свої,
Літа молодії.
Бере письмо святе в руки,
Голосно читає…
А думкою чернець старий
Далеко літає.
І тихнуть божії слова,
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива.
А сивий гетьман [26], мов сова,
15
На нове горе-Запорожжя. — Після зруйнування Запорозької Січі у 1709 р. частина запорожців переселилась в Олешки (пониззя Дніпра), на територію, що належала кримському ханові, й організувала так звану Олешківську Січ. Там запорожці зазнавали ще більших утисків, тому Шевченко називає її «новим горе-Запорожжям».
16
Йдеться про війну Росії з Швецією на території Фінляндії.
17
Мурзи — татарські військові старшини-феодали.
18
Нерон — Клавдій Цезар (37–68) — римський імператор в 54–68 рр. н. е. із династії Юліїв-Клавдіїв, відомий своєю жорстокістю.
Сарданапал — останній ассірійський цар, VII ст. до н. е.
Ірод — цар Іудеї (40—4 рр. до н. е.).
Каїн — старший син Адама і Єви, який, за біблійним міфом, убив свого брата Авеля.
Сократ (469–399 рр. до н. е.) — грецький філософ-ідеаліст.
19
Мова йде про Брестську унію 1596 р., за якою православна церква на Україні і в Білорусії стала грекокатолицькою й була підкорена папі римському. Всіх, хто не визнавав унії, оголошували єретиками.
20
Католицька молитва «Тебе, боже, хвалимо».
21
Чернець — Палій (справжнє прізвище Гурко) Семен Пилипович (помер 1710 р.), фастівський полковник, один із керівників визвольної боротьби українського народу на Правобережній Україні проти шляхетсько-польського гніту в кінці XVII — на початку XVIII ст. Чинив опір зрадницькій політиці Мазепи. За доносом останнього Палія заарештовано в таборі під Бердичевом 1704 р. і заслано до Сибіру, та, коли розкрилася зрада Мазепи, Петро І повернув його. Семей Палій брав участь у бою під Полтавою. Ченцем Палій не був. Помер у Фастові і похований у Межигірському монастирі.
22
Єдвабн — єдваб — шовкова тканина.
23
А із Братства — тобто із Братського монастиря, де була Києво-Могилянська колегія.
24
Монастир у Межигір’ї, недалеко від Києва, в якому доживали свій вік запорожці.
25
«Дзвонковая — криниця прозивається недалеко од монастиря». — Прим. Шевченка.
26
Сивий гетьман — зрадник Мазепа.
- Предыдущая
- 6/48
- Следующая