Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 7

• Предыдущая
• 7/152
• Следующая

Роман «Пан Халявский» (1840) становить собою історію типової для XVIII ст. поміщицької родини Халявських, описану від імені головного героя — обмеженого поміщика Трушка Халявського, трохи схожого на фонвізінського Митрофанушку. (Сатиричною маскою героя-оповідача, освоєною ще в «Письмах Фалалея ГІовинухина», Квітка-Основ’яненко користується також у романі «Жизнь и похождения Столбикова»). Спостережливий письменник-реаліст правдиво відтворив життя отупілого від надмірної їжі та бездіяльності панства, ледачого, неосвіченого, позбавленого духовних інтересів, жорстокого щодо кріпаків. З логічною переконливістю показано, як умови кріпосницької дійсності формують типового поміщика з його експлуататорськими звичками, паразитизмом і невіглаством. Застосуванням специфічного прийому іронії — висміювально-викривальної похвали, заперечного ствердження (цим прийомом Квітка користувався ще в ранніх «Письмах Фалалея Повииухина») «Пан Халявский» стає в один ряд з «Повістю про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (1834) Гоголя та «Посмертними записками Піквіккського клубу» (1837, рос. переклад 1838) Діккепса.

«Пан Халявский», ця Квітчина, за словами Бєлінського, «пречудова сатира, написана рукою відмінного майстра» (IV, 446), концептуально був спрямований проти консервативного слов’янофільства з його Ідеалізацією «старих добрих часів», а також проти теорії єдності класових інтересів українського суспільства. За викривально-реалістичне, яскраве зображення потворного поміщицького побуту роман дістав високу оцінку Бєлінського, який, зокрема, писав у розгорнутій рецензії: «Наче на долоні бачите ви шановну старовину, сповнену неуцтва, лшощїв, ненажерливості й забобонів... Барви Основ’яненка живі, картини надзвичайно смішні... Про оригінальність нічого й говорити: талант Основ’яненка відомий всім і кожному» (IV, 339, 400).

Роман «Жизнь и похождения Столбикова» (1841; перший варіант— 1833) характеризується самим Квіткою-Основ’яиенком як «сатира на все злоупотребления, делаемые людьми во всех званиях». Навіть після пом’якшення найгостріших моментів у зв’язку з цензурним переслідуванням роман має різко викривальну спрямованість проти по-міщицько-чиновницького середовища, потворність і виродження якого змальовується з непересічним знанням безмежного моря фактів су-спільно-адміністративних зловживань, беззаконня, хабарництва, обдирання кріпаків.

Творчість Г. Ф. Квітки-Основ’яненка відбиває багато визначальних рис історичної своєрідності його епохи, життя всіх прошарків тогочасного українського суспільства на рівні губернії. В українських творах, адресованих передусім простонародному читачеві, суперечності й конфлікти доби зображені більш приглушеними тонами — різкіше оголювалися суспільні недуги в російській драматургії й прозі письменника. При всій поміркованості Квітки-Основ’яненка з його творчості постають реальні обриси чиновницько-бюрократичного, кріпосницького устрою в характерних виявах. На багатьох сторінках його творів панщина, кріпаччина характеризується як найважче становище людини; щоправда, робиться це найчастіше ніби мимохідь. З окремих різких штрихів вимальовується картина нелюдського становища кріпаків. У поміщика Кожедралова («Дворянские выборы») «все люди (кріпаки.— О. Г.) нищие», у Лук’яиа Жиломотова («Жизнь и похождения Столбикова») «все крестьяне разорены и все одинаково бедны». Макар Жиломотов дворових кріпаків «всех посадил на барщину... и ежедневно погоняет их на работу, как скотов». Кріпаків у панських маєтках «порют на конюшне» так, що з поміщицькими дочками «делается дурнота». «Девки у меня духа моего трепещут, все работают, а я только погоняю»,—хвалиться кріпосниця Староплутова («Дворянские выборы»).

Оті староплутови, забрьохи, пістряки, шпаки, халявські, жиломо-тови, переважна більшість персонажів з панівного класу, виведених Квіткою в російських прозових творах 40-х років,— це не творці життя, а споживачі, виразки на тілі кріпосницького суспільства.

Об’єктивно такі твори, як «Дворянские выборы», «Козир-дівка», «Пан Халявский», «Жизнь и похождения Столбикова», відбивали про-гнилість адміністративно-кріпосницького укладу життя. Кращі твори письменника будили соціально-класову свідомість народних мас, посилювали існуючу в народі ненависть до бюрократично-кріпосницьких порядків, до визискувачів. Своїм гострим викриттям породжень тогочасного устрою Квітка-Основ’яненко об’єктивно сприяв розхитуванню підвалин експлуататорського ладу.

Показав письменник і факти боротьби зі зброєю п руках проти суспільних несправедливостей («Предания о Гаркушо») та зробив спробу трактувати причини цієї боротьби як логічне іі справедливе за своєю суттю праіиення «пресечь зло, искоренить злоупотребления, дать способы добродетельному действовать по чувствам споим».

У комедіях 20—30-х років Квітка-Основ’янеико проводить ідею про викорінення дворяисько-чпновницьких зловживань у губернії шляхом обрання чи призначення на адміністративні посади в повітах людей

з офіцерства, діяльних і справді благородних у своїх помислах та вчинках. У письменника ще зберігалося уявлення про офіцерство з тих часів, коли значну частину цієї суспільної верстви складали най-передовіші люди доби 1812—1825 рр. Однак після масових репресій царизму щодо учасників декабристського руху склад офіцерства, його загальне духовне обличчя, настрої змінилися. І вже в першому варіанті роману Квітки-Основ’яненка «Жизнь и похождения Столбикова» (1833) читаємо: «Офицеры в боях не дерутся, а только получают ордена». Негативно характеризуються порядки в армії, численні офіцери і навіть генерал-аншеф, з якими доводиться зустрічатися Столбикову.

З еволюцією літературно-естетичних поглядів письменника в бік їх демократизації, із збагаченням реалістичних основ художнього методу з його творчості зникають рупори просвітительсько-раціоналістичних ідей типу ідеалізованих героїв з дворянства — Милова, Скромова, Твердова, Благосудова і місце основного позитивного героя займають представники трудових кіл, а персонажі з дворянсько-чиновницького середовища (нижче губернатора) дістають негативну характеристику. Квітка-Основ’яненко продовжив розпочату Котляревським лінію художньої розробки проблеми народно-національного характеру, створення літературного героя нового типу, образу селянина-трудівника як головного героя творів. Він зумів побачити під селянським сіряком багату розумом, моральною красою, справжнім благородством людину. Створив Квітка й цілком новий для тогочасної літератури образ — соціально визначений образ кріпака-робітника — Олексія («Сватання на Гончарівці»), який про своє життєве заняття говорить: «Вже в роботниках, на заводі куби дєлаємо». Більше, ніж попередники, Квітка-Основ’яненко показує людину в її трудовій діяльності. Принципово важливим і новим у характеристиці головного героя було висунення на перший план як одного з найважливіших достоїнств його трудових якостей (Маруся, Олексій, Галочка). Показ людини в праці, особливо відображення хліборобської праці,— це знаменувало велику перемогу реалізму й народності.

Новою в тогочасній літературі була Квітчина тенденція до показу соціально-громадської активізації простих людей. ївга бореться з властями не лише за свою долю, а й за щастя іншого знедоленого. Селянський хлопець Кость Скиба з повісті «Божі діти» у своїх діях керується принципами: «Чоловікові треба, оскільки його сили є, робити не для себе, а щоб добро було усім...», «таке що-небудь зробити, щоб від того добро було або бідному, або хоч нашому селу». Гаркушу характеризує програмне усвідомлення необхідності боротьби проти суспільних і людських несправедливостей.

Для тогочасних суспільних умов, коли панство ставилося до селянина як до робочої худоби і глузувало з Квітчииих творів про селян і для селян, піднесення ним селянина-трудівника — і в художній, і в теоретичній практиці — до рангу головного позитивного героя літератури було виявом громадянської мужності. До того ж з ряду творів письменника випливає смілива демократична ідея моральної переваги людини з простого народу над панством: Шельменка-денщика над Шпаком та його поміщицьким оточенням, ївги — над писарем і панами-«суДящими», яким вона кидає правдиві й різкі звинувачення, благородного душею і вчинками селянського хлопця Петра з «Сердешної Оксани» — над «їх благородієм» паном капітаном, селянської дівчини Галочки з «Щирої любові» — над офіцером-поміщиком Семеном Івановичем.

• Предыдущая
• 7/152
• Следующая