Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 65
- Предыдущая
- 65/152
- Следующая
Гориииа була у всім дому хазяйка і усьому господа рст-иу і'олома. Ма мужика не дуже здавалась,--бо знала його плоху натуру. Поки здужала, то привчила добре Левка, а далі, як і ївга підросла, та побачила, що з неї великий і добрий путь буде, то і її стала порядку вчити по своєму промислу, щоб усе знала, де, що і відкіля узяти і в яку пору що придбати, як з заїжджими людьми обіходитися і як їм усе продавати, щоб і удруге їх не цуралися і до них заїжджали. У них у двох, у ївги і в Левка, і ключі від комори, у них і хліб, і сіно, і усякий товар, у них і гроші, і увесь рощот, а вона, було, тільки порядкує. Хотіла, було, і сина привчити, та як побачила, що він, бога не боячися, проїжджих обміряє, і обважує, і облічує, а далі нап’ється та заведеться з ними лаятися, а часом і обікраде, та таку, було, славу навів на овій постоялний, що стали, було, люди і цуратись, і покинули б їх, було, і зовсім, так Горпина схаменулася, перестала йому волю давати, а вмираючи, усе господарство приказала дочці і усе їй добре розказала і наказувала їм усім, щоб Левка держали і не зобиджали його. «А коли,— каже,— захоче стати хазяїном сам, то і відпустіть його, а ти, доню, наділи його усім иа нове господарство; ти знаєш, у якій він пригоді нам був і скільки через нього ми заробляли, так його і награди. А коли, — ще таки казала, — роздумаєте та не розійдетеся, а поберетеся собі, то ще лучче зробите. Будете обоє господарювати добре і не дасте пропасти батькові, а Тимосі не давайте волі: той переведе худобу, як озьме волю, і тебе продасть, і батька проп’є».
По смерті її ївга взяла усе господарство у свої руки і не давала братові орудувати, а тільки які лучаться гроші, то усе батькові дає, і як знала його натуру, що з ним не можна ласкою нічого зробити, от то вона, було, і гримне на нього, а він, як привик поусикчас слухати жінки, так тепер став слухати і дочки, а більш тим, що бачив, що вона все до пуття вёде. Тимоха дуже, було, часто гроші береть з батька, а той, не вміючи відговоритися і пестуючи дурня, дає йому, скільки він забажа. ївга, бачачи сеє, не звеліла батькові більш Тимосі давати, як почому там у місяць, а більш того' нізащо не давати. Батько так і робив. Надовго ж Тимосі було тих грошей? Зараз їх у горілці і проковтне або як-небудь прогуля, а там і бідкається, поки до нового місяця. А на Левка гаспидом дише, думаючи, що сё все через нього, і бачачи, що він, дарма що прииьмит, та ма у, всім волю, а він, хоч і син, так не може нічого узяти. От і став ще пуще батькові на нього набріховати, а той ще пуще почав поусякчас на нього нападатися і лаяти, як тільки побачить його; так що бідному парубку і просвітку не бу-мо. Вже він би й відійшов від них, так полюбилися собі з Івгою, так що не можна! І ївга йому заприсяглася, що «тільки,—каже, — брата оженимо, та відділю його і батька йому зоставлю, тогді собі поберемося і будемо збиватись на своє господарство».
Тільки для сього Левко терпів усю напасть, і хоч як, було, старий Макуха його лає і коренить, то він усе мовчить та знай таки робить своє діло і старається якомога об господарстві. Як же дійшлося до того, що Івга обіщала за нього кти, то вже став і на свою копійчину збиватися. Позиче у людей скільки там грошей та й положить у товар і заро-оиі ь, а там вп’ять, а там вп’ять; та вже і у нього було соб-ственних рублів з п’ятдесят.
Так він-то був гонитель на Тимоху Макущенка, і, чуючи про усе, як той п’є, гуляє, гроші процвиндрює, б’ється, позивається і щось велику капость зробив, то Левко узявши та старому Макусі і розказав. Так що ж бо! той не повірив і каже, що буцімто Левко із ненависті бреше на сина. Левко привів людей, що кого той обікрав або ізобидив, то старий усе-таки не повірив і каже, що се він навчив і напрохав людей, і сказав, щоб він ие смів на Тимоху говорити, бо він йому ні в чім не повірить і баки йому заб’є. Нічого Левкові робити, мо-вчав, хоч часом і дуже погане діло знав за Тимохою. «Що, — думає собі, — я тим поможу? Дядько Трохим не вірить, а я тільки більш його серджу проти себе. Мовчатиму!»
Тільки, було, йому трішки на душі полегшає, як своє лихо розкаже ївзі; а дальш-дальш, як вже невмоготу йому стало нападки терпіти від старого Макухи, вони й порадились, щоб вже одружитися й відійти від батька на своє господарство; От ї<вга і каже: «Вже я й сама, Левку, бачу, що тобі не можна з батьком жити, а усе через брата. Добре, скажу йому, щоб віддавав мене за тебе, як і мати приказувала. Пожалуй, він ще й рад буде, щоб збути нас і щоб тут йому своя воля була з Тимохою поратися. Він і весілля відбуде, і скриню мою віддасть, і материні подушки; та грошей не дасть нам на розживу ні копійки, дарма що то усе ми йому поназбирали. Там такий скупий, що крий боже! Адже у світлицю, де сам живе, нікого не пустить і ключа нікому не дасть, хіба вже дуже-дуже дасть мені; а від скрині своєї, де в нього гроші лежать, иікому-нікому не дасть. Як віддаю йому гроші, так назирцем бачу, що чимала-таки купка є; так з тих не дасть нам, кажу, нітрохи. А’ без грошей, що ми будемо робити? З чим озьмемося, чим піднімемося? Воно звісно, що ми б зараз справилися. Нас люди більш знають, чим його, і усі б до нас повернули, так ні за що зачепитися. У тебе, кажеш, є свої гроші; де вони н тебе?
“ Що мої гроші! — казав Левко, а в самого так у душі й тьокнуло, бо він як дав по частці, щоб вівса, чи дьогтю, чи ще дечого покупити, та як дав недоброму чоловікові, так тільки він і бачив і гроші, і чоловіка. Так тим-то й засу-мовав, як ївга про них нагадала, і каже: — Що мої гроші? Чи багацько ж їх? Рублів там з п’ятдесят з ростом. Чи можна ж на них піднятися?
— Та на перший час буде і сих. Що ж робити, коли нема більш? Роздобудемо товару, часточку на гроші купимо, а то наборг наберемо, та іч почнемо держати свій постоял-ний. Помаленьку, бог поможе, розживатимемося. Ось пі дії лишень до людей, та озьми гроші, та і будемо прийматься за діло.
Не раз та й не два так посилала його ївга до людей зп грошима, а він тільки і зна, що відбріхується: то казали через тиждень, там через другий... Що ж йому більш б?ло робити, як не брехати? Бо дуже певно знав, що якби ївга знала, як він їх поспускав, то лаяла б його кріпко, а він думав, що тут перед нею відбрешеться, а там, може, трапиться такий добрий чоловік, що і повірить йому таку суму.
Далі раз удень ївга йому і каже:
— Батька нема дома; пішов аж до вечора. Мені пильно з тобою треба поговорити об нашому ділі. На тобі ключ від батькової світлиці, піди та і жди мене там. Я на часинку збігаю до сусіди і зараз вернуся, а ти сиди там і дожидай мене. Порадимося, як лучче, щоб післязавтрого і звінчатися. Бач, проїжджающих багато і в хаті, і в кімнаті, нігде з тобою й поговорити. Сиди ж там, та, будь ласкав, до батькової скрині і не підходь: там такий, що усе примі-ча, де що положить; усе боїться, щоб хто без нього не прийшов та не обікрав його.
Левко так і зробив. Упоравшись із своїм ділом, і пішов у світличку.
ївго, ївго! чого-бо ти так довго засиділася у сусіди? Що тобі там так ніколи припало? Поки ти там базікала, а дома що робиться? Ось прийди та подивися!
Старий Макуха та вернувсь від людей швидше, чим його ждали, та ще трошки було і у головці. Тимоха, як уздрів такого батька, і знаючи, що він тут до нього добріший, вийшов назустріч до нього і став дуже пильно прохати грошей; запросив було п’ять ділкових, — батько його відо-пхнув; став оросити трьох, —батько його вилаяв; просить одного, — батько ворчить, та не хоче дати і полтиника. Ти-моха все просить та аж до ніг принада. Батько змилосердився, намірився йому дать четвертака. От пішли до світлиці. Світлиця відомкнута. Батько й каже:
— Бач, ївга там. Нехай же вийде, то без неї дам; а то буде гримати і не звелить тобі нічого дати.
— Та дарма, тату,— каже парубок, — коли буде ворча-ти, то я і -в неї попрошу. Ходім.
От і відчинили двері, ВВІЙШЛИ..; Господи милостивий! Що се таке?
Скриня Макушина одчинена, розбитий замок лежить біля неї на долівці, а над скринею стоїть... Левко! Та й не можна сказати, чи то він, чи то смерть його. Блідий-блідий; очі йому аж під лоб закотилися; у руці держить капшук з грішми, а у другій повнісінька жменя усе цілкових. Та, ма* буть, вже не першу жменю потягнув з капшука, бо кругом його долі усе цілкові лежать: мабуть, порозсипав, таскаючи з капшука.
- Предыдущая
- 65/152
- Следующая
