Повісті та оповідання, драматичні твори - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 59
- Предыдущая
- 59/152
- Следующая
; Оттакий-то козак як скочив з брички, так би усяк злякався, а Хомі і нужди мало: так пильненько та веселенько на нього дивиться і зараз полюбив його, мов дядька рідного, та зняв шапочку і уклонивсь йому. А той... ось слухайте, люди добрі, що тут буде! Замість того, щоб і самому зняти шапку і сказати або добридень, або пома-гайбі тобі,— пу-пу! Він і шапки не зпіма, і не поклоняється йому, а сказав: «Наш єси, приятелю!» — та й узяв за руку Хому і пішов з ним дорогою і розговорює; а маш-талір ззаду коней поганя, та свистить, та знай своє приговорює: «Попавсь, попавсь; наш буде, нас не збуде...» — а Масляк і байдуже, у яку кунпанію ускочив.
От як ідуть, той, що з Хомою, і каже: «Ти мене, чоловіче, не знаєш?»
— Ні, дядюшка,— каже Хома.
— Будеш опісля знати і дяковати; а тепер не зови мене дядюшкою, бо я швидко тобі стану за рідного батька; а зови мене пан Юдун.
— Добре, пане Юдуне! — сказав Хома; а далі йшли, йшли, от Хома і питається:
— Чи ви, бува, не з жидів, пане Юдуне?
— А по чім ти відгадуєш?
— Та так щось, що ви на речах збиваєтесь на жидів-ство. (Бо й правда, що сей Юдун дзидзикав, мов справжній жид.)
— Ні, каже, я не жид, а тільки щирий їм приятель. Чи не знаєш, чоловіче, де тут постоялішіі? Треба коней погодовати і за діло приньматись.
От Хома і привів їх до постоялного.
Ось тут-то що було, послухайте!
Ввійшли у велику хату, Юдун не перехрестивсь і шапки не зняв, так і сів; а на нього глядючи, і Хома не хрестивсь, а тільки, шапку знявши, сів біля нього. Шинкар не виходить, а Юдуну і нужди нема; зараз ляп себе по кишені, щось і забрязкотіло, він і вийняв з кишені повну пляшку з сивухою і чарку, налив її повнісіньку та разом і ковтнув не хрестячись, і «будьте здорові» не сказав. Далі палив ще та й каже Хомі: «Пий, чоловіче, коли хочеш з нами у товаристві бути; не дуже на те дивись, що розказують; як їх слухати, так і скарбу не ськати. Пий, кажу тобі, у мою голову». Хома вже давно позабував, який тогді день був і який гріх пити, найбільш тогді, горілку; аж стрепенувся, як побачив чарку, і аж обидві руки протяг до неї; а Юдун йому подає та й каже: «Пий же, синку, мовчачи, та не мотай рукою» (себто не хрестись. Бач!). У Хоми аж жижки трусяться,— куди вже тут хреститись! Мерщій за чарку, та, не обмокуючи губ, так і влив прокляту чортової роботи сивуху прямо у пельку... Як проковтнув... і став ие свій!.. 1 дивиться, і нічого не бачить; повитріщав баньки і не тямить нічого. А Юдун ляп себе по другій кишені та й вийняв ковбасу, та тільки не наську, а німецьку, от що і свининою, і кошатиною, і конятиною начинена, от — коли знаєте — що пани, цураючись нашої, у німців купують та усмак їдять. Відрізав гарненько скибочку собі і Маслякові... А він, тютю дурний! глита, мов попів мурло!
Закусивши любенько, от Юдун підніс уп’ять по чарці та й ляснув себе по щоці... аж так і вродилась пряжена яєшня... От Юдун з Хомою і прийнялись її уписовати. Трощить її Масляк на усі заставки, аж за вухами лящить. От до нього можна приміиити: «чи зна пес п’ятницю?» Хоч же-він і доглядівся, що у Юдун а пальці довгі, чорні, мохнаті, та криві, .та з предовженними закарлюченими когтями, та йому і байдуже; він після горідки та після
ковбаси ще дужче полюбив Юдуиа, і йому нужди мало, хоч би віл був з п’ятьма руками.
Бсседуючи, випили і по третій. Юдун покрутив свої пальці, аж так і вмилося на столі печене порося, та аж пікилрчнть, таке гаряче. Сокрушили й те; Хома аж кісточки пересмоктав. А як поїли усе, от Юдун устав і каже Хомі:
— Давно вже я на тебе націлив, приятелю, за те, що ти не робиш так, як у вас дурні роблять. Не дуже хапаєшся того хліба робити, не дуже об господарстві убиваєшся, а. усе водишся з люб’язними мені людьми. Не дуже дбаєш тую худобу, а розсилаєш її по скарбам; горілочку вживаєш, з людьми заїдаєшся, жінку товчеш, а за усе сеє ти миліш мені і брата рідного. От я тебе і знайшов і тепер ще дужче полюбив тебе і за твоє послухнян-ство, що ти не дуже дечого споминав, а потрапезував зо мною, так за те я тобі стану у великій пригоді. Я усе знаю; знаю, що ти хочеш знайти скарб...
— Хочу, таточку, батечку! — перехопив Масляк, та аж до ніг припав, та просить, щоб навчив, де його знайти і як узяти.
— Але, синку! — каже Юдун.— Без мене ніхто не знайде, і коли хто не мій, то й не озьме. Завтра звечора у вас заходить празник (та сеє кажучи, так скривився, що ще гидший став); так ти не ходи з людьми... куди там-вони йтимуть... (бачите, йому тяжко було сказати, що йтимуть до церкви), а надвечір прийди на узлісся та й дожидай, а як побачиш, що неначе свічечка пала, так ти і піди за нею, куди вона тебе заведе. А там — вже моє діло; будеш дяковати. Прощай, мій милий синку.
Дивиться Хома, що Юдун пішов, та не відчиняючи дверей, нжо його і нема... щез! Хома подививсь у вікно, нема машталірл з бричкою, і коней чортма, і ворота зачинені і засувом засунуті. От і дума: «Що се таке?» Аж ось шинкар вийшов з кімнати і каже: «Чого ти, Хомо, прийшов і чого у хаті сам собі гомонів? Іди додому; тепер не такі дні; я й проїжджих не приньмаю, хіба доброго чолобіка проти ночі; та й продажі на горілку тепер нема* ми, благодарю бога, не жиди, знаємо християнство». Почухався Хома, став озиратись, дивиться — на столі поросячих кісток нема, а у роті чує смак від яєшні і меж зубами зав’язла поросятина. Дій його честі!.. Сюди-туди переминається... далі шморг з хати мовчки!..
Чудний мені наш Хома Масляк! Як таки він нічого не второпав? Коли б сказати п’яний був, а то ж, визволившись з-під калавуру, ні ївши, ні пивши; поспішав додому, не вечерявши, та натоЩака ж і по селу блукав, поки з Юдуном пострічався. Так як він не розглядів і не роз-чумав нічого? А тут усе видно, як скло! Чому у Юдуно-його- каптана заднє полотнище таке довге, неначе у панеї? Еге! хвіст закривало. Чому на ньому така висока шапка та ще з вуглами? На роги-бо надіта. Чи чоловіча ж на ньому твар? І у річах він дзидзикав, мов жид. Аж ось і стало, що то був чорт, справжній, настоящий чорт! Адже усяк, хто бачив чорта, усяк розказує, та й патрет його бачимо, що він з хвостом, з рогами, з цапиною бородою, з карлючкуватим носом, з предовженними пальцями та з •карлючковатими когтями; а тут так усе і було.' Та й у речах пізнати можна було: адже чорти ні по-якому більш не говорять, як по-жидівськи. Еге! от що! А як сказав, що зовуть його Юдуном, так тут вже хіба дурень не догадався б. Адже звісно, хто Юда; а то ще старше його, Юдун. Се так примером будучи сказать: кого величають «ваше благородіє», а того вже «ваше високоблагородіє»; то Юда, а то Юдун. Справка чистая! Ну ще ж: увійшли у хату, Юдун не хрестився; се ще дарма, бо є й пани, як жиди, що не хрестяться, увішедши куди у хату; так їв же ковбасу! Еге! Отут-то і причина! Що було Маслякові не догадатись, що який се жид, що їсть ковбасу і поросятину? Коли ж сеє усе їсть, так він вже не жид, а певно чорт; та чорт і через роги, і через хвіст, і через руки, і через ноги, і через імення, і через ковбасу, і через порося, і через усе, через усе, чорт та й чорт. Хоч до ста баб не ходи, а видно було, що то справжній чорт. А Масляк не пізнав. А якби було пізнав, то, певно, від нього, а, може б, і від скарбу, відцурався. Тут же, як увесь глузд загубив і прийняв чортяку за доброго чоловіка та ще й батьком його назвав і аж до ніг його припадав, так тут вже не жди доброго! Ще б і тепер можна б діло поправіти, так йому усе байдуже, і він вернувсь у село, і, йдучи, більш ні об чім не дума, «коли б то швидше до завт-рього, щоб піти на узлісся та побачити, як свічечка палатиме...». Та з сею думкою прийшов до свісті і, не за-ходячи у хату, нужди мало ні про жінку, ні про діточок, і чим вони розговіються (гаразд, що сам розговівсь у великодню п’ятницю ковбасою та яєшнею. О, бодай тебе!), пішов на тік, заліз у солому, тепленько, любенько, там і захріп після чортячого бенкету.
От же і великодня субота. От і сонечко заходить. Смерка. Ударили у великий дзвін до церков на одіяніє... Хазяйки мотнулися лагодити усе на завтра; горшки постановили по печам: ув однім борщ з яловичиною, у другім капуста з свининою, іще юшка з локшиною та з молодою бараниною, печений гусак годований з підлевою та на закуску молошна -каша. От постановивши по печам, за-тушковали, нехай стоїть, щоб завтра вже, ради празни-ка, не поратись коло нього. Далі стара звеліла невісткам послати на стіл скатерть та й становити усе, що треба завтра на посвященіє. Постановили зараз паску... Та й мудра ж придалась!., височенька,, легесенька, чепурна, не репнула; а як її помазали зверху шапраном, так аж по-лискується, жовта та прежовта! Хоч би і у якого пана така була!.. Затим-то старша невістка, уносячи її у хату, йде і землі від радощів під собою ие чує, бо бачить, що як уздріла її свекруха, так і видно, що. радесенька, і не грима на неї, і хоче б то всміхнутись, та здержується, щоб невістка не закопилила губи, що вже вона все зна. От свекруха, оглядівши усю кругом, бачить, що нічого притьмом сказати, та усе-таки, звісно як свекруха, зир-нула на старого, що лежав на полу, спочивав після трудів, та й каже: «Як я ще була дівкою та жила у дядини, то, було, як спеку паску, так отака!» Та й приміря рукою у аршин заввишки.
- Предыдущая
- 59/152
- Следующая
