Останній берег - Ле Гуин Урсула Кребер - Страница 25
- Предыдущая
- 25/49
- Следующая
— Нічого.
— Наснилося щось страшне?
— Та ні, пусте!
Арен дуже змерз, до того ж правиця, яку він відлежав уві сні, затерпла і боліла. Він заплющив очі й подумав: "Яструб завжди на щось натякає, а однак не каже мені, куди ми насправді пливемо, і навіщо, і чому саме я повинен туди плисти. Тепер ще й цього навіженого з собою взяв... А втім, хто з нас божевільніший — цей фарбар чи я сам? Хіба я не погодився податися світ за очі разом із цими безумцями! Вони, либонь, зуміють знайти спільну мову — адже саме чарівники тепер утратили розум, він сам це сказав. А я зараз міг би вже бути вдома, у Берилі, у своїх покоях із різьбленими стінами та червоним килимом на підлозі. У коминку горів би вогонь, а я б лаштувався до завтрашніх соколиних ловів... Навіщо я подався у ці мандри? Чому Яструб узяв із собою саме мене? Бо це, мовляв, мій шлях — так він каже. Але ж усім відомо, що маги полюбляють гучні слова, які надають їхнім теревеням більшої ваги. І скидається на те, що в тих словах годі вловити бодай хоч якийсь сенс. Так чи інакше, але якщо переді мною й справді стелиться якийсь шлях, то це шлях додому! Досить уже дурно тинятися по білому світу! У мене й удома обов'язків не бракує, а я вже так довго ними нехтую. Якщо Архімаг справді вважає, що у світі з'явився якийсь могутній лиходій, котрий володіє магічною силою, то чому ж він узяв із собою тільки мене одного? Він міг би взяти у свій похід когось із магів — та хоч і сотню магів! Він міг би зібрати ціле військо, флот... Хіба можуть зарадити страшній небезпеці старий чаклун і недосвідчений юнак, котрі нерозважно пустилися берега на вутлому суденці? Це ж несосвітенна дурість! Старий, вочевидь, просто схибнувся. До того ж, він зізнався, що шукає смерті. А відтак і мене потягне за собою. Але я поки що з глузду не з'їхав і до старості мені ще далеко. Я не хочу помирати і не піду з ним".
Арен, спершись на лікоть, підвів голову, і поглянув уперед. Місяць, який сходив просто перед їхніми очима, коли вони покидали Сосару, тепер уже хилився до обрію. Позаду, на сході, займався новий день. Небо було чистим, хоча далеко над морем стелився якийсь лиховісний серпанок. Навіть згодом, удень, коли стало вже по-справжньому спекотно, сонце все одно наполовину ховалося за цим серпанком.
Увесь день вони пливли вздовж зелених берегів Лорбанері, що мріли праворуч. З боку острова дув легкий вітерець, напинаючи вітрило "Світозора". Надвечір вони оминули останній, зусібіч оточений морем, мис. Вітер ущух, але Яструб удався до чарів, і човен знову, наче сокіл з руки мисливця, полетів уперед, лишаючи "шовковий" острів за кормою.
Фарбар цілісінький день чипів на одному місці, тримаючись за щоглу. Він не вмів плавати і взагалі страшенно боявся води, а до того йому ще й дуже дошкуляла морська хвороба.
— Ми пливемо на захід? — запитав Сеплі, ніби не помічаючи того, що сонце сідало просто перед носом човна. Яструб, котрого ніколи не дратували його несусвітні запитання, ствердно кивнув.
— На Обехол?
— Обехол також знаходиться західніше від Лорбанері.
— Набагато західніше. До нього ще далеко. І, можливо, потрібна нам місцина десь там.
— Цікаво, на що вона схожа?
— Звідки мені знати? Хіба я міг її розгледіти? Це ж не на Лорбанері! Я протягом кількох років намагався знайти оте місце, шукав у темряві, серед ночі, заплющивши очі. І щоразу приходив Він і кликав мене: "Ходімо, ходімо!" — але я не міг із Ним піти. Я не настільки могутній чарівник, щоби віднайти шлях у Темній країні. Але я знаю, що туди можна дістатися навіть при світлі дня, коли яскраво світить сонце. Власне кажучи, саме цього ніяк не могли зрозуміти ні моя мати, ні старий Мілді. Вони продовжували шукати у темряві. Потому Мілді помер, а моя мати збожеволіла. Вона забула заклинання, які служили нам у фарбарстві, а відтак у неї затуманився розум. Матір хотіла померти, але я благав її не поспішати, а дочекатися, доки я знайду оте місце. Повинно ж воно десь бути! Якщо мертві можуть повертатися у цей світ, то в ньому має існувати шлях, яким вони приходять.
— А хіба мертві справді оживають і повертаються у цей світ?
— Я гадав, що це для тебе не новина, — помовчавши, відповів Сеплі і здивовано глипнув на Яструба.
— Ні, досі я про таке не чув, але мені б дуже хотілося про це дізнатися.
Сеплі не відповів. Чаклун раптом твердо подивився йому просто у вічі, хоча голос його, як і перше, пролунав тихо і лагідно:
— Стривай-но, Сеплі, а чи не шукаєш ти способу жити вічно?
Якусь мить фарбар витримував його погляд, а тоді вперся своєю скуйовдженою рудою головою в коліна, охопив її руками і заходився хитатися вперед-назад. Мабуть, він поводився так щоразу, коли чогось боявся. А коли він чогось боявся, то вже не міг ані говорити, ані слухати, що йому кажуть. Охоплений розпачем і відразою, Арен відвернувся. Як же вони даватимуть собі раду із цим шаленцем, упродовж довгих днів і тижнів пливучи з ним в одному човні, який має не більше десяти кроків завдовжки? По суті, це те саме, що поселитися в одному тілі з чиєюсь хворою душею.
Яструб підійшов до юнака і сперся коліном на лаву, вдивляючись у жовтувату вечірню імлу, що клубочилася над морем.
— У цієї людини лагідна душа, — промовив він.
Арен промовчав, а тоді холодно спитав:
— Що таке Обехол? Я ніколи не чув цієї назви.
— Я теж майже нічого не знаю про цей острів. Можу хіба що показати на карті, де він розташований... А ось, диви-но, — Гобардонові супутники!
Тепер величезна золотаво-топазова зірка сяяла ще вище над морем, а під нею, майже біля самої поверхні води, жевріли біла зірка праворуч і біло-блакитна ліворуч. Разом небесні світила утворювали правильний трикутник.
— А ці зірки мають Імена?
— Майстер-Істинномовець цього не знав. Звісно, остров'яни на Обехолі та Велогі мали б їх якось називати, але я цього не знаю. Ми тепер пливемо незвіданими морями, Арене, під знаком Кінця.
Юнак не відповів, ненависно дивлячись на яскраві безіменні зорі над безмежними морськими водами.
* * *
Вони просувалися все далі і далі на захід, насолоджуючись теплом південної весни і безхмарним небом. Утім, Аренові чомусь здавалося, що сонячному промінню тут бракує яскравості — воно неначе повільно цідилося крізь каламутне скло. Вода у морі була дуже теплою, тож купання тепер не надто відсвіжало юнака. Солона їжа не лізла в горло. Все навколо, здавалося, втратило пишноту і свіжість барв. Лише вночі незнані зорі сяяли йому так яскраво, як ніколи досі. Арен зазвичай лежав, дивлячись на них, доки не засинав. А відтак йому снилися сни: завжди ті самі — про вересове пустище, або про долину, оточену скелястими стрімчаками, або про довге сходження вниз схилом гори під низькими безживними хмарами... І щоразу ці сни були сповнені крижаного жаху і безнадійного прагнення врятуватися.
Про свої нічні жахіття Арен не сказав Яструбу ані слова. Власне, юнак узагалі не обговорював із ним нічого — хіба що повсякденні побутові дрібниці. А Яструб, котрий завжди був неговірким, тепер здебільшого просто мовчав.
Нарешті Арен остаточно усвідомив, яким дурнем він був, довіривши своє життя і душу цій непогамовній і потайливій людині, котра дозволяла раптовим бажанням владарювати над собою і не докладала жодних зусиль для того, щоби якось убезпечити себе, рятуючись від смерті. Чарівник чомусь поводився, наче приречений, а все тому, міркував Арен, що він боїться визнати свою поразку — поразку магії, яка колись була найбільшою силою у людському світі.
Тепер стало ясно, що для втаємничених існувало не так уже й багато справжніх таємниць, пов'язаних із мистецтвом магії, завдяки якому і сам Яструб, і численні покоління чарівників здобули свою славу і могутність. Нічого особливого в цьому не було; дехто, щоправда, вмів заклинати погоду, знався на цілющих травах, а ще вишколився створювати такі хитрі ілюзії, як туман, чарівне сяйво і зміна подоби, — все це, звісно, приголомшувало невігласів, але ж Арен знав, що насправді це лише звичайне штукарство. Дійсність незмінна. У магії немає нічого такого, що давало би справжню владу над людьми, не може вона і врятувати від смерті. Великі маги жили не довше за звичайних людей. І таємні знання, якими вони володіли, не могли навіть на годину затримати їхню власну смерть.
- Предыдущая
- 25/49
- Следующая
