Марсові онуки - Казанцев Александр Петрович - Страница 19

• Предыдущая
• 19/32
• Следующая

Керн і Вуд спали так міцно, що не чули марних радіовикликів Доброва.

Всюдихід повільно ковзав по спокійній ріці, в яку, розсунувши береги, перетворився струмок.

Зарості скінчилися відразу, і дослідники опинилися на морському березі.

До самою горизонту простягалося буремне море дивного кольору — срібло з черню.

Перед подорожніми немовби клекотав розплавлений метал. Гігантські вали падали на прибережні скелі, струшуючи їх ударами титанічних молотів.

Добров підвів всюдихід до берега, машина легко вибралася на каміння й зупинилась. Троє мовчки видерлися на скелю.

Розбурханий океан було розлініяно білою піною і темними смугами. Лютий вітер загинав гребені хвиль, витягав уперед їхні білі гриви. Вони мережаними карнизами перекривали на величезній висоті провалля поміж хвилями.

Ілля Юрійович підніс до очей бінокль. Вітер куйовдив його сивіюче волосся, заволодів оправленою в срібло бородою. На березі подорожні стояли без шоломів, радісно захлинаючись густим підбадьорливим повітрям, зовсім іншим, ніж у болотній гущавині.

— Скільки ж балів шторм, Ілля Юрійовичу? — спитав Олекса.

— Балів одинадцять.

— За дванадцятибальною земною шкалою, — посміхнувся Добров. — На нашій шкаралупі таке море не переплисти.

— Назад пропонуєш повернути? — насупився Богатирьов.

— А що тут можна запропонувати? — різко обернувся до нього Добров.

— Що? — спалахнув Олекса. — Я не пропонувати буду, а просити… Я прошу, Ілля Юрійович, дозволити мені самому переплисти протоку й повернутися з американцями. Якщо через два дні нас не буде, добирайтесь пішки до ракети і стартуйте на Землю без нас.

Богатирьов сховав бінокль у футляр, поклав руку на Олексине плече і обернувся до Доброва:

— Боїшся, отже, що потонемо?

— Я страху не знаю, Ілля, — нахмурився Добров. — Та певен, що потонемо.

— Навчить біда кашу їсти. Адже страх, як і біль, людині недарма притаманний. Біль сигналізує про хворобу, а страх застерігає і шанує. Боятися треба. Я, наприклад, і не приховую, що боюсь такої бурі. Але ж хоробрість не заступає страху, а перемагає його. Виявляється вона людьми заради людей.

— Я також піклуюсь про людей, про бажаний наслідок великого наукового експерименту, — правив Добров.

— Наука, Романе, не злісне божество, що хоче жертв. Наука гуманна. Ради неї не можна покинути на загибель людей.

— Якби я вірив у щастя, в те, що ми їм допоможемо! — з жалем вигукнув Добров.

— Люди в давнину перепливали Тихий океан на плотах, а в нас амфібія, — втрутився Олекса.

— Отже… — звів брови Добров, вичікувально дивлячись на Богатирьова.

— Пливемо, друже Романе, пливемо… — примирливо сказав Ілля Юрійович.

— По-моєму, дванадцять балів, — ніби нічого й не сталося, мовив Добров.

— Можливо, — погодився Богатирьов і взяв за плечі обох помічників.

Міцно притиснувши їх до себе, він сказав їм одну тільки фразу…

Добров ляснув себе по чолу.

Олекса глянув йому в обличчя:

— А інструкція? — єхидно спитав він.

Добров одмахнувся від нього.

Олекса захоплювався Іллею Юрійовичем. Як просто знаходив він завжди потрібне рішення! Як хотів би він, Олекса, бути схожим на Іллю Юрійовича!..

Ілля Юрійович ще в дитинстві, у війну, втратив батьків і став сином полку — вихованцем військової частини. Після дитбудинку, де він дбайливо зберігав одержану ним бойову медаль, він потрапив в експедицію під керівництвом відомого професора-палеонтолога і знаменитого письменника-фантаста, який зумів прищепити йому любов до знань і романтики. Він побачив у кам'яній пустелі Гобі найбільше кладовище динозаврів і мріяв про зірки. Лишившись на Далекому Сході, він учився в морехідному училищі, ходив матросом під вітрилами і на каботажних суднах у Тихому океані, закохавшись у море, завжди мінливе і прекрасне.

Вчився Ілля, на настійну вимогу свого шефа, в Московському університеті; ще студентом вирушив у дворічну палеонтологічну експедицію і після повернення раптом вступив до Гірничого інституту, який і закінчив, мріючи про те, як прориватимуть найглибші шахти, що відкривають заховані таємниці Землі.

Згодом гірничого інженера Богатирьова було удостоєно за палеонтологічне відкриття ступеня доктора біологічних наук. Проте загальне визнання він здобув зовсім несподівано як геолог, заклавши основи нової науки, що виникла на межі пізнання мертвої і живої природи. Він знайшов новітні методи відкриття кам'яного вугілля, газу, нафти, торфу…

Та поворотним на дослідницькому шляху професора Богатирьова був 1960 рік, коли в Одеських катакомбах було знайдено кістки давніх тварин, викопних страусів, верблюдів і гієн, що належали до епохи верхнього пліоцену, їм налічувалося мільйон років. Кістки привернули увагу тим, що були уміло оброблені в сирому стані!..

Ілля Юрійович вилетів до Одеси і брав участь у вивченні давніх кісток. На них було виявлено точно вирубані віконця, пази, жолобки, абсолютно правильні круглі отвори… Експертиза показала, що кістки оброблено металевим інструментом!

Потім професор Богатирьов вирушив до Сахари і вивчав там наскельні зображення істот у скафандрах, що створені стародавніми художниками шість тисяч років тому в скелях Сефару. А в Японії його привабили знайдені при розкопках статуетки, що неначе зійшли з сахарських скель…

Він вивчав у Британському музеї череп із Брокен-Хіла і встановив за маленьким, ідеально круглим отвором на лівій тім'яній кістці, що неандерталоїдну людину було вбито в Африці сорок тисяч років тому кулею.

Він вивчав відбиток підошви з характерним геометричним рисунком, залишений мільйон років тому на пісковику пустелі Гобі і виявлений спільною радянсько-китайською палеонтологічною експедицією під керівництвом Чжоу Мінчена в 1959 році.

Особливу його увагу привернула знаменита Баальбекська веранда в горах Антилівану. Щоб вивчити її, він поїхав у Ліван і там здивований був станом споруди, яку склали багато тисяч років тому з плит вагою понад тисячу тонн кожна. Одна з таких велетенських плит і досі лежить в стародавній каменоломні, звідки плити підіймались невідомим способом на горб і там — на семиметрову висоту споруди. Сучасним технічним засобам це було б не під силу. Хто міг зробити це в давнину?

В Перу його привабили загадкові знаки, які викладено в часи давніх інків у вигляді правильних геометричних фігур, що пролягли на кілометри. Їх було виявлено в пустельній місцевості в Андах під час аерофотозйомки. Тільки з повітря можна було оглянути їх, вони ніби призначалися для того, щоб орієнтуватися по них з великої висоти…

Професор Богатирьов пов'язував усе це в одне ціле. Він намагався відтворити історію Людини, історію виникнення і розвитку наймолодшої на Землі істоти, якій усього тільки близько мільйона років і яка, попри свою порівняну слабкість і непристосованість, незмірно піднялася над усім тваринним світом.

І понад усе цікавила професора Богатирьова та обставина, що гідний подиву орган, який дав людині всеперемагаючу здатність мислити, — розвинутий мозок людина мала вже на світанку свого народження.

Знайти людину або напівлюдину з недорозвиненим мозком науці не вдалося.

І палеонтолог Богатирьов чомусь полинув у космос.

І він брав участь разом із своїм учнем Олексою Поповим в одній з експедицій на Місяць і ось тепер очолив експедицію на Венеру, маючи на це особливі підстави.

Саме на Венері розраховував професор Богатирьов перевірити деякі з своїх поки ще нікому не відомих висновків.

Та чи дасть природа Венери потрібну йому відповідь?

… Професор Богатирьов зайняв місце на носі всюдихода. Добров сів за руль на трохи піднесеній кормі. Олекса не розлучався з кінокамерою.

• Предыдущая
• 19/32
• Следующая