Тореадори з Васюкiвки - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 20

• Предыдущая
• 20/136
• Следующая

— Хлопцi! Да ви що? Тю! — сказав я — На бiса нам у того смердючого фараона! У мертвяка! Теж iще весело — у похорон грати! Ха-ха!… Давайте лучче у прикордонника шпигуна. Я згоден шпигуном!

— Старик! Домовилися — все! — рiшуче сказав Ява. — Давай щитаться, кому фараоном. Ну! Котилася торба з високого горба, а в тiй торбi хлiб-паляниця, кому доведеться, той буде… фараоном.

Я! Так i знав. Чуло моє серце.

— Старик! По-чесному! — сказав Стьопа Карафолька. Це ми од київських мисливцiв навчилися говорити один на одного «старик».

Я зiтхнув.

Я був страшенно невезучий У що б ми не грали, менi завжди випадало бути чи то розбiйником, чи злодiєм, чи шпигуном чи фашистом, чи бiляком. Коротше, ворогом. Я вже не пам'ятаю навiть, коли я був нашим, радянським. А я так любив наших! I завжди був ворогом.

— Старик! Нiчого, не хвилюйся! Тобi в коханнi везтиме! Точно! Є така прикмета! — заспокоювали мене хлопцi — Он-до Гребенючка на тебе задивляється.

— Подавiться своїм коханням! Плював я на кохання! Триста лет! з ненавистю цiдив я крiзь зуби й плентався займати свої ворожi позицiї.

I коли Стьопа Карафолька тiльки вимовив слово про ту єгипетську пiрамiду, я вже не сумнiвався, що фараоном буду саме я. I не помилився…

— Ну, то що робить? — сумно спитав я.

— Значить, так, — швидко заговорив Стьопа. — Ти — славний, знаменитий, могутнiй єгипетський фараон. Який хочеш — вибирай: Хеопс… Тутанхамон… Гаменхотеп…

— Гаменхотеп, — байдуже сказав я.

— Прекрасно. О великий i мудрий фараоне Гаменхотеп! — звiв руки до сонця Стьопа. — Ти завоював багато земель, ти пiдкорив багато народiв, ти вписав своє iм'я в iсторiю вiкiв Стародавнього свiту! Але невблаганна смерть пiдстерегла тебе, i от ти вмираєш. Плачте, раби, великий Гаменхотеп вмирає!

Хлопцi завили, як шакали.

— Ну, давай-давай — лягай i умирай, — пiд акомпанемент цього виття сказав Стьопа Карафолька.

Я лiг.

— Прощайся i… — махнув рукою Стьопа.

— Прощайте, — похмуро проказав я. — Не поминайте лихом. Пробачте, мо' що не так. Кланяйтесь мамi, тату, Галинi Сидорiвнi i всiм нашим.

— Обiйдеться! Помирай, помирай швидше! — нетерпляче перебив Стьопа.

Я заплющиь очi i голосно зiтхнув — випустив дух.

— О люди! О народи! Великий Гаменхотеп сконав! О горе горе! — так одчайдушне заверещав Стьопа, що менi самому стало страшно i жаль себе.

— Але iм'я його буде славне у вiках! I пiрамiда великого Гаменхотепа збереже для поколiнь пам'ять про нього. За роботу, жалюгiднi раби! За роботу!

I хлопцi заметушилися, обкладаючи мене кавунами. Через кiлька хвилин я вiдчув, що на груди менi навалюється важенний тягар i менi нема вже чим дихати.

— Гей! — скрикнув я. — Давить! Гей! Так я й справдi помру. Гей!

— Цить! — гаркнув Стьопа. — Не розмовлять. Мертвяк, називається! Убивать треба таких мертвякiв!

I поклав менi величезного кавуна прямо на пику. Я тiльки кавкнув.

— Е нє, хлопцi, так вiн i справдi гигне, — чую раптом голос Яви. — Так не можна.

I кавун з моєї пики вiдкотився.

— А що ж? Як же ж тодi? Не вийде ж пiрамiда, — почулися голоси.

— Як не вийде! Вийде! — закричав Стьопа. — Я ж забув зовсiм. Фараонiв ховали сидячи, а то й стоячи. Вставай! Вставай, Гаменхотепе! Тiльки мовчи — ти мертвий!

Я встав, i робота знову закипiла. Тепер було легше. Хоч давило в боки, але дихать можна. Я стояв iз заплющеними очима, а хлопцi обкладали мене кавунами. Незабаром навколо мене вже була справжнiсiнька пiрамiда, з якої стирчала тiльки моя голова, що, як казав потiм Ява, теж була схожа на кавун.

Стьопа був дуже задоволений i весело наспiвував похоронний марш:

— Тай-та-та-ра-та-рай, та-та-та-ра-рай-там-та-рам!

I раптом пролунав пронизливий крик Антончика:

— Хлопцi! Тiкай! Дiд!

I всi кинулися врозтiч Це було так несподiвано, що я навiть не одразу злякався. I тiльки коли вiд хлопцiв лишилася сама курява,я похолов.

Я стояв, обкладений кавунами, не в змозi ворухнути нi ногою, нi рукою i дивився, як до мене, розмахуючи кийком, бiг дiд Салимон.

— Хлопцi! — безнадiйно вереснув я. — Куди ви?! А я? Раби! Гади! Гаменхотепа кинули! Антончику! Друже!

Але вони вже й почути не могли.

Ну все! Гибель! Зараз дiд пiдбiжить, побачить, що ми наробили, побачить оту гору побитих кавунiв, розмахнеться i — кийком менi по кумполу. I буде на одного розбитого кавуна бiльше. Буде менi гробниця… Пiрамiда…

Я вже бачив розлючене обличчя дiда i чув, як вiн сопе. Ближче, ближче, ближче…

I тут, як з-пiд землi, з'явився Ява. Дiд уже був зовсiм близько уже змахнув кийком. Ява пiдскочив до мене, схопив кавуна, що лежав бiля самої моєї щоки, i пожбурив у дiда. Дiд випустив з рук кийка i ледь устиг пiймати кавуна. Вiн же був баштанник, той Салимон, i вiн не мiг допустити, щоб кавун упав на землю i розбився. А Ява вже схопив другого кавуна i знову кинув. I знову дiд пiймав. Це було прямо як у цирку, як у кiно. Ява кидав, дiд ловив i клав на землю. Ява кидав, дiд ловив i клав на землю.

Я потроху звiльнявся. От уже й я схопив кавуна й кинув. Тепер ми кидали з Явою удвох, а дiд Салимон ловив. Ловив, хекаючи й примовляючи:

— Ах, шелегейдики!

— Ах, шмарогузи!

— Ах, катовi гаспиди!

Через кiлька хвилин ми з Явою вже щодуху лопотiли п'ятами по баштану. Тепер доганяй, дiду! Шукай вiтра в полi.

Я бiг поряд з Явою нога в ногу, наче ми були один механiзм. I менi здавалося, що серця нашi теж б'ються, наче одне серце.

Менi було дуже хороше!

Мабуть, таке вiдчувають справжнi друзi-солдати, коли плече в плече йдуть в атаку.

Отак бiг би й бiг на край свiту. Нема нiчого кращого в життi за дружбу!

…На другий день наша дружба з Явою була ще бiльш скрiплена. Так би мовити, кров'ю. Бо дiд Салимон подiлився своїми враженнями про фараонську пiрамiду з нашими батьками. I батьки нашi зробили нам чотириста двадцять восьме серйозне попередження по тому мiсцю, про яке при дiвчатах не говорять. Роблячи попередження, батьки примовляли:

— А от Стьопа! Стьопа не такий! Стьопи там не було! Га? Не було ж?

Ми зцiплювали зуби й мовчали. Ми нiкого не виказали. Нiкого! Хай кажуть про Стьопу! Хай! А я все одно знав, хто такий Стьопа, хто такий Антончик, а хто такий — Ява!

То хiба мiг я, скажiть, поїхати сам у табiр до моря пiсля цього?! Нiзащо. Нiколи в свiтi!

• Предыдущая
• 20/136
• Следующая