Камінний господар - Украинка Леся - Страница 2
- Предыдущая
- 2/12
- Следующая
А н н а
Коли вiн се казав, - чи то ж не значить, що вiн одну тебе кохає справдi?
Д о л о р е с
(сумно хитає головою)
Словами серденька не одурити…
Мене з коханим тiльки мрiя в'яже.
Такими нареченими, як ми, пригiдно бути в небi райським духам, а тут - яка пекельна з того мука!
Тобi того не зрозумiти, Анно, - тобi збуваються всi сни, всi мрiї…
А н н а
"Всi сни, всi мрiї" - се вже ти занадто!
Д о л о р е с
Чому занадто? Що тобi бракує?
Все маєш: вроду, молодiсть, кохання, багатство, хутко будеш мати й шану, належну командоровiй дружинi.
А н н а
(засмiявшись, устає)
Не бачу тiльки, де тут сни i мрiї.
Д о л о р е с
(з блiдою усмiшкою)
Та їх для тебе мовби вже й не треба.
Обидвi панни походжають мiж пам'ятниками.
А н н а
Кому ж таки не треба мрiй, Долорес?
У мене є одна - дитяча - мрiя…
Либонь, вона повстала з тих казок, що баяла менi, малiй, бабуся, - я так любила їх…
Д о л о р е с
Яка ж то мрiя?
А н н а
Ет, так, химери!.. Мариться менi якась гора стрiмка та неприступна, на тiй горi мiцний, суворий замок, немов гнiздо орлине… В тому замку принцеса молода… нiхто не може до неї доступитися на кручу…
Вбиваються i лицарi, i конi, на гору добуваючись, i кров червоними стрiчками обвиває пiдгiр'я…
Д о л о р е с
От яка жорстока мрiя!
А н н а
У мрiях все дозволено. А потiм…
Дол о р е с
(переймає)
…Один щасливий лицар злiз на гору i доступив руки i серця панни.
Що ж, Анно, мрiя ся уже справдилась, бо та принцеса - то, звичайно, ти, убитi лицарi - то тi панове, що сватались до тебе нещасливо, а той щасливий лицар - дон Гонзаго.
А н н а
(смiється)
Нi, командор мiй - то сама гора, а лицаря щасливого немає нiде на свiтi.
Д о л о р е с
Се, либонь, i краще, бо що ж ти можеш лицаревi дати у надгороду?
А н н а
Шклянку лимонади для прохолоди!
(Уриває. Iншим тоном).
Глянь лишень, Долорес, - як блимає у сiй гробницi свiтло, мов заслоняє хто i вiдслоняє…
Ну що, як там хто є?
Д о л о р е с
То кажани навкруг лампади в'ються.
А н н а
Я загляну…
(Заглядає крiзь гратчастi дверi у гробницю, сiпає Долорес за рукав i показує щось. Пошепки).
Дивись - там злодiй! Я кликну сторожу.
(Кидається бiгти).
В ту хвилину одчиняються дверi.
Долорес скрикує i млiє.
Д о н Ж у а н
(вийшовши з гробницi, до Анни)
Прошу вас, сеньйорито, не втiкайте i не лякайтесь. Я зовсiм не злодiй.
Анна вертається i нахиляється до Долорес.
Д о л о р е с
(очутившись, стиснула Аннi руку)
Вiн, Анно, вiн!.. Чи я збожеволiла?
А н н а
Ви - дон Жуан?
Д о н Ж у а н
(уклоняючись)
До вашої послуги.
Д о л о р е с
Як ви могли сюди прибути?
Д о н Ж у а н
Кiнно, а потiм пiшки.
Д о л о р е с
Боже, вiн жартує!
Ви ж головою важите своєю!
Д о н Ж у а н
Я комплiмент оцей уперше чую, що важу я не серцем, завжди повним, а головою - в нiй же, сеньйорито, хоч, правда, є думки, та тiльки легкi.
А н н а
А що важкого єсть у вашiм серцi?
Д о н Ж у а н
О сеньйорито, сеє може знати лиш та, що вiзьме теє серце в ручку.
А н н а
То ваше серце важене не раз.
Д о н Ж у а н
Гадаєте?
Д о л о р е с
Ховайтесь! Як хто прийде, то ви пропали!
Д о н Ж у а н
Як уже тепер, з очей прекрасних погляди прийнявши, ще не пропав, то де ж моя погибель?
Анна усмiхається, Долорес спускає чорний серпанок собi на обличчя i одвертається.
А н н а
(махає на нього рукою)
Iдiть уже назад в свою домiвку!
Д о н Ж у а н
Се тiльки рученька жiноча може так легко посилати у могилу.
Д о л о р е с
(знов обертається до дон Жуана)
Невже ви мешкаєте в сьому склепi?
Д о н Ж у а н
Як вам сказати? Я тут мав прожити сей день i нiч - менi не треба бiльше, - та в сiм дворi штивнiша етикета, нiж при дворi кастiльськiм, отже й там я нездатен був додержать церемонiй, то де вже тут!
А н н а
Куди ж ви подастеся?
Д о н Ж у а н
Я й сам iще не знаю.
Д о л о р е с
Дон Жуане, тут є тайник пiд церквою, сховайтесь.
Д о н Ж у а н
Навряд чи веселiше там, нiж тут.
Д о л о р е с
Ви дбаєте все про веселiсть!
Д о н Ж у а н
Чом же про те не дбати?
А н н а
Отже якби хто на маскараду кликав вас - пiшли б ви?
Д о н Ж у а н
З охотою пiшов би.
А н н а
То прошу вас.
Сей вечiр в нашiм домi бал масковий, у мого батька Пабло де Альварес, остатнiй бал перед моїм весiллям.
Всi будуть замаскованi, крiм старших, мене i нареченого мого.
Д о н Ж у а н
(до Долорес)
Ви будете на балi, сеньйорито?
Д о л о р е с
Ви бачите, сеньйоре, - я в жалобi.
(Вiдходить набiк).
Д о н Ж у а н
(до Анни)
А я жалоби не ношу нiколи i з дякою запросини приймаю.
(Вклоняється).
А н н а
Який костюм ваш буде?
Д о н Ж у а н
Ще не знаю.
А н н а
Се шкода. Я б хотiла вас пiзнати.
Д о н Ж у а н
По голосу пiзнаєте.
А н н а
Ви певнi, що я ваш голос так запам'ятаю?
Д о н Ж у а н
Так от пiзнаєте по сьому перснi.
(Показує персня на своєму мiзинцi).
А н н а
Ви завжди носите його?
Д о н Ж у а н
Так, завжди.
А н н а
Ви дуже вiрний.
Д о н Ж у а н
Так, я дуже вiрний.
Д о л о р е с
(виходячи з бiчної стежки)
Я бачу, Анно, дон Гонзаго йде.
Дон Жуан ховається в гробницю.
Анна йде назустрiч командоровi.
К о м а н д о р
(повагом наближається. Вiн не дуже молодий, поважний i здержаний, з великою гiднiстю носить свiй бiлий командорський плащ)
Ви тут самi? А де ж дуеньї вашi?
А н н а
Вони зайшли до церкви, бо Долорес очей не любить зайвих, як буває на гробi рiдних.
К о м а н д о р
(поважно кивнувши головою до Долорес)
Я се розумiю.
(До Анни).
А я прийшов до вашої господи, хотiв спитати вас, в яке убрання ви маєте вдягтись для сього балу.
А н н а
У бiле. А навiщо вам се знати?
К о м а н д о р
Дрiбниця. Так, маленьке мiркування.
А н н а
Мене пiзнаєте у кожнiй сукнi, бо маски я не наложу.
К о м а н д о р
Се добре.
Менi було б неначе не до мислi, щоб ви надiли маску.
А н н а
А чому ж ви про се не мовили нi слова досi?
Ко м а н д о р
Я волi вашої не хтiв стiсняти.
Д о л о р е с
Се чудно слухати, як наречений боїться положить найменший примус на ту, що хутко сам же вiн прив'яже ще не такими путами до себе.
К о м а н д о р
Не я її зв'яжу, а бог i право.
Не буду я вiльнiший, нiж вона.
Д о л о р е с
Чоловiки не часто так говорять, а хоч говорять - хто з їх слово держить?
К о м а н д о р
Тепер я не дивую, сеньйорито, що ви не хтiли досi вийти замiж, - без певностi не варто брати шлюбу.
А н н а
Чи всi ж ту певнiсть мають?
К о м а н д о р
Донно Анно, коли б я знав, що ви мене не певнi, або не певен був себе чи вас, я б зараз повернув вам ваше слово, поки не пiзно. Бо як буде дано велику присягу…
А н н а
Ох, се аж страшно!
К о м а н д о р
То не любов, що присяги боїться.
Вам справдi страшно?
А н н а
Нi, се я жартую.
(До Долорес).
Ну, я ж тобi казала - вiн гора!
К о м а н д о р
Знов жарт якийсь? Веселi ви сьогоднi.
А н н а
Чому ж менi веселою не бути, коли я можу так на вас впевнятись, як на камiнну гору! Адже правда?
К о м а н д о р
(подає Аннi руку, щоб вести її. Анна приймає)
Так, донно Анно. Я вам докажу, що ви не помиляєтесь.
Iдуть. Долорес трохи позаду їх.
- Предыдущая
- 2/12
- Следующая
