Кров і пісок - Ібаньєс Бласко - Страница 48
- Предыдущая
- 48/79
- Следующая
Коли під’їхала карета, Гальярдо твердим кроком перейшов патіо. Сьогодні він навіть не подивився на схвильованих жінок, які ойкали та зітхали. Кармен не вийшла. Пхе, жінки!.. Вони тільки й здатні отруювати життя. Лише серед чоловіків знайдеш вірного друга, тільки в їхньому товаристві можна повеселитись. Взяти хоча б шуряка. Он він крутиться перед дзеркалом, збирається до цирку й оглядає на собі новісінький перешитий на нього костюм Хуана. Нехай він блазень і базіка, але на нього можна покластися. Цей ніколи не їв його поїдом.
— Ти сьогодні гарніший, аніж Роже де Флор, — весело пожартував маестро. — Сідай у карету, я тебе підвезу до Цирку.
Сяючи від гордощів, шуряк умостився поруч із славетним родичем. Нарешті він проїде вулицями Севільї в екіпажі квадрильї, і всі побачать його серед шовкових плащів та гаптованих золотом і сріблом костюмів тореро.
Амфітеатр був переповнений. На цю останню осінню кориду стеклися люди не лише з міста, а й з довколишніх сіл. На сонячному боці було повно селян.
З першої ж миті проявилося нервове збудження Гальярдо. Він не міг спокійно стояти біля бар’єра, раз у раз вибігав назустріч бикові, дражнив його плащем, і пікадори ніяк не могли дочекатися, коли бик кинеться на їхніх жалюгідних шкап.
Відчувалося, що публіка настроєна до тореро не дуже прихильно. Йому плескали, як і завжди, але аплодисменти та вигуки захвату частіше лунали на затінених місцях амфітеатру, де рівними рядами біліли капелюхи, і дуже рідко на місцях, освітлених сонцем, де хвилювалася галаслива й строката юрма людей, багато з яких поскидали піджаки і сиділи в самих сорочках.
Гальярдо відчував небезпеку. Досить йому хоч раз дати маху, і Половина публіки підхопиться на ноги й горлатиме, осипаючи його лайкою і називаючи невдячним до тих, хто створив йому славу.
Першого бика Хуан убив без особливого блиску. Як і завжди, він сміливо кинувся прямо на роги, але шпага попала в кістку. Шанувальники Гальярдо підтримали його оплесками. Удар було нанесено влучно, і матадор не винен, що його зусилля пропали марно. Хуан знову пішов на бика і вдарив удруге: шпага встромилася не глибше, ніж першого разу, а бик, рвонувшись за мулетою, труснув головою і віджбурнув її далеко вбік. Тоді Гальярдо взяв у Гарабато нову шпагу й повернувся на середину арени. Бик чекав на нього, міцно впершись ногами в землю; шия його була залита кров’ю, а заслинена морда майже торкалась піску.
Тримаючи мулету перед очима в бика, маестро спокійно відкинув шпагою бандерильї, що стриміли в загривку. Зараз він повалить тварину «ударом у голову»… Кінчиком леза Гальярдо намацав між рогами чутливе місце і щосили натиснув; бик стрепенувся від болю, але встояв на ногах і могутнім помахом голови відкинув шпагу.
— Раз! — пролунав на сонячному боці глузливий багатоголосий вигук.
А будь воно прокляте!.. І чого ці люди такі несправедливі до нього?
Гальярдо знову націлився в голову й ударив, цього разу влучно. Вражений у життєвий центр мозку, бик упав як підкошений; роги його зарились у пісок, а ноги задерлися вгору й застигли.
Глядачі в затінених рядах зааплодували із шляхетною стриманістю, а з сонячного боку почулися свист і лайка:
— Лакиза!.. Аристократ!
Гальярдо повернувся до крикунів спиною і салютував своїм шанувальникам шпагою та мулетою.
Він був прикро вражений лайкою простолюдинів, що досі ставилися до нього прихильно, і гнівно зціплював кулаки.
«Чого цим людям від мене треба? Чи я винен, що мені попався поганий бик? Це все підступи ворогів».
Більшу частину кориди Гальярдо простояв біля бар’єра, зневажливо поглядаючи на товаришів по ремеслу, які виступали після нього, переконаний, що це вони підстроїли його невдачу.
Він проклинав бика та його хазяїна. І треба ж було, щоб якраз сьогодні, коли Хуан наготувався приголомшити публіку своєю майстерністю, проти нього випустили цю зловмисну тварюку! Постріляти б усіх скотарів, що вигодовують таких виродків!
Коли знову настала його черга виходити на арену зі шпагою й мулетою, Гальярдо звелів, щоб Насйональ та ще один з його підручних заманили бика плащами ближче до тих рядів, де сидів простолюд.
Він знав публіку. Треба улестити «громадян» на сонячному боці, галасливу і грізну юрму, що навіть на кориді не забувала про класову ненависть, але напрочуд легко переходила від свисту до оплесків, коли хоч трохи потішити її самолюбство.
Два тореро з Хуанової квадрильї замахали плащами перед биком і побігли до освітлених сонцем рядів, заманюючи звіра за собою. Побачивши цей маневр, здивовані глядачі на дешевих місцях весело заворушилися й загомоніли. Найцікавіша подія — смерть бика — відбудеться тут, на очах простолюду, а не з протилежного кінця арени, як це звичайно траплялося на догоду багатіям, що сиділи в затінку.
Опинившись на сонячному боці арени, бик розглянувся навколо й побачив здохлого коня. Низько нахиливши голову, він, мов ганчірку, підхопив на роги жалюгідну тушу; з розпореного черева бризнув кізяк і повивалювалися кишки. Віджбурнувши понівечене падло, бик відступив назад, але якось нерішуче. Незабаром повернувся до туші і став обнюхувати її, голосно форкаючи та штрикаючи рогами роздерте черево, а публіка тим часом заходилась реготом. Глядачів смішила тупа впертість розлюченої тварини, що знов і знов кидалась на дохлятину.
— Ану дай йому перцю! Так його, так! Молодець! Ач який дужий!
Та ось публіка перестала дивитися на бика, і всі погляди звернулись на Гальярдо; граційно вигнувши стрункий стан і пругко погойдуючись, він ішов через арену невеличкими кроками — в одній руці згорнена мулета, у другій шпага, якою він вимахував, мов ціпком.
Глядачі на сонячному боці зааплодували, дякуючи матадорові за увагу.
— Тепер вони всі твої! — мовив Насйональ, що стояв неподалік з плащем напоготові.
Юрма вимахувала руками, звідусіль лунали голоси! «Сюди, сюди!» Кожен хотів, щоб Гальярдо убив бика саме перед його лавою, боячись прогавити хоча б один рух матадора, Тисячі голосів кликали еспаду — і він завагався.
Поставивши ногу на приступку бар’єра, Хуан прикидав, Де йому найзручніше заколоти бика. Треба заманити його трохи далі, бо тут заважає туша здохлого коня та розкидані навколо кишки.
Він уже повернувся до Насйоналя, щоб наказати йому відвести бика, коли раптом почув за спиною знайомий голос. У першу мить тореро не згадав, де він уже чув цей голос, але відразу несамохіть обернувся.
— Добридень, сеньйо Хуане… Ось коли ми побачимо, як по-справжньому вбивають бика!
У першому ряду, за натягнутою над другим бар’єром линвою, спершись ліктями на згорнуту куртку й обхопивши долонями кругле, акуратно поголене обличчя, затінене низько насунутим капелюхом, сидів чоловік у самій сорочці. Він мав вигляд добродушного селянина, що прийшов до міста подивитися кориду.
Матадор упізнав його. То був Плюмітас.
Він дотримав обіцянки і прийшов подивитися на виступ Гальярдо, сміливо з’явився серед дванадцяти тисяч глядачів, ризикуючи, що його впізнають. Еспада подумки подякував розбійникові за таку відданість і довіру.
Яка відчайдушна зухвалість! З’явитися в Севільї і зайти до цирку, опинитися далеко від гір та пустельних рівнин, де так легко захищатись від ворогів, відмовитися від своїх єдиних друзів — коня та карабіна — і все заради того, щоб побачити, як Гальярдо вбиває биків! Обидва вони сміливці, але до Плюмітаса йому далеко.
Матадор подумав також, що маєток його цілком у руках розбійника, що спокійно жити на селі можна тільки бувши в злагоді з цим незвичайним чоловіком, і вирішив убити бика на його честь.
Він усміхнувся розбійникові, який дивився на нього спокійним поглядом, скинув берет і, не відриваючи очей від Плюмітаса, вигукнув у бік розхвильованого натовпу:
— На вашу честь!
Матадор кинув берет у публіку, і десятки рук жадібно потяглися, щоб заволодіти священною річчю.
По знаку Гальярдо Насйональ, вимахуючи плащем, підманив бика ближче.
Матадор розгорнув мулету, і тварина, сопучи та форкаючи, промчала під червоним клаптем.
- Предыдущая
- 48/79
- Следующая
