Выбери любимый жанр

Кров і пісок - Ібаньєс Бласко - Страница 35


Изменить размер шрифта:

35

— Ми ніби перенеслися в інший світ, — прошепотіла донья Соль. — У світ казки. Ці луки схожі на величезний килим. Чисто тобі сцена з рицарського роману: паладин і його дама зі списами в руках мандрують разом у пошуках пригод та небезпек. Але ти в цьому нічого не тямиш, люба моя звірюко. Правда ж, ти не розумієш, про що я кажу?

Тореро всміхнувся, блиснувши двома разками міцних сліпучо-білих зубів. Вона, мов зачарована його грубістю та невіглаством, пригорнулася до нього ще палкіше, поклала голову йому на плече й аж затремтіла, коли дихання Гальярдо залоскотало їй шию.

Далі воші їхали мовчки. Донья Соль, здавалося, заснула на плечі в тореро. Та зненацька очі її розплющились, і в них промайнув дивний вираз — отже, слід чекати якогось чудернацького запитання.

— Скажи, тобі не доводилося, вбивати людину?

Здивований Гальярдо аж відсахнувся від доньї Соль.

Вбивати людину?.. Ніколи. Він хлопець порядний, чесно робить своє діло і нікому не заподіяв лиха. Правда, бився іноді з хлопчаками, коли ті, на правах сильнішого, привласнювали всю виручку за капею, в якій виступав і він. Дав кілька ляпасів під час сварок із товаришами по ремеслу, а одного разу в кав’ярні жбурнув у когось пляшкою — оце й усі його подвиги. Людське життя для нього священне. Бики — то зовсім інше.

— Отже, тобі ніколи не кортіло порішити людину?.. Не таким я уявляла собі тореро…

Сонце сховалося, згасло казкове сяйво, розлите над луками, річка потьмяніла і дама втратила всяку цікавість до сірого, безбарвного краєвиду, який щойно здавався їй прегарним килимом. Інші вершники від’їхали вже далеко, і донья Соль дала коневі остроги, щоб наздогнати їх. До матадора вона більше не озивалася, ніби й не помічала, що він їде за нею.

На страсний тиждень родина Гальярдо повернулась до міста. Еспада мав виступити на великодній кориді. Уперше, після того як вони познайомилися з доньєю Соль, він уб’є бика у неї на очах, і це тривожило матадора, позбавляло впевненості у своїх силах.

До того ж Хуан завжди хвилювався, виступаючи в Севільї. Він згоден осоромитися в будь-якому місті Іспанії — і зрештою, туди можна довго не повертатися. Але в себе на батьківщині, де в нього стільки ворогів — і то найзапекліших!..

— Ти повинен перевершити самого себе, — казав повірений. — Не забувай, хто прийде на тебе дивитися. Я вірю: виступиш як годиться першому матадорові світу!

У суботу перед Великоднем у місто приганяли биків, відібраних для кориди, і донья Соль побажала взяти участь у цьому ділі як пікадор-загонщик. Нічна гонитва обіцяла їй гострі емоції. Биків треба було перегнати з пасовища Таблада в корралі цирку.

Гальярдо залишився вдома, хоч йому й хотілося супроводити донью Соль. Проти цього рішуче повстав дон Хосе — треба відпочити, щоб. завтра почувати себе на арені свіжим і повним сил.

Опівночі дорога від пасовища до цирку вирувала, мов ярмарок. Вікна дач були яскраво освітлені, з будинків чулася фортепіанна музика, по шибках снували в ритмі танцю тіні пар. З розчинених навстіж дверей шинків падало яскраве світло, відбиваючись прямокутниками на чорній землі; там лунали крики, сміх, бренькіт гітар, дзвеніли келихи і щедро лилося вино.

Близько першої години ночі по дорозі проїхав неквапною риссю верхівець. То був оповісник, пастух, який спинявся перед шинками та під освітленими вікнами будинків і повідомляв, що за чверть години тут пробіжить табун — отож, щоб гасили світло й сиділи тихо.

Цей наказ, оголошений в ім’я національної фієсти[29], виконувався хутчіше, ніж будь-яке розпорядження влади. Будинки миттю занурилися в пітьму, і їхні білі стіни злилися з темною зеленню дерев; люди притихли й тіснилися, невидимі, за штахетами, парканами та дротяними загорожами, хвилюючись так, ніби зараз мало статися щось неймовірне. За наказом пастуха, який голосно повідомляв про перегін биків, гасли один за одним газові ліхтарі на набережних.

Запала глибока тиша. Угорі, над темними верхів’ями дерев, миготіли в безмовному небі зорі; унизу, на землі, чулося тихеньке шарудіння, ніби комашилася в темряві мурашня. Чекання здавалося нескінченним. Та ось крізь прохолодну й густу нічну тишу пробився далекий ледь чутний дзенькіт бубонців. Уже біжать! Ось-ось вони будуть тут!..

Бубонці дзеленчали усе ближче, від глухого тупоту задвигтіла земля. Першими промчали кілька верхівців, які здавалися в темряві велетнями — вони гнали коней щодуху, тримаючи списи напереваги. То були пастухи. За ними проскакали гаррочисти-любителі і серед них донья Соль. Серце її калатало від шаленого збудження — адже досить коневі спіткнутися в цій непроглядній пітьмі, і верхівець неодмінно загине під твердими ратицями лютого табуна, що котився позаду нестримною лавою.

Оглушливо продзеленчали бубонці, невидимі глядачі на мить задихнулися в хмарах пилюки, і, мов жаскі привиди ночі, промчали дикі страховища; вони бігли важко, але здавалися напрочуд спритними, величезні туші розмірено гойдались, з ніздрів виривалося лише форкання; низько пригинаючи могутні голови, вони замахувалися рогами на кожну тінь, налякані й роздратовані криками підпасків, що бігли за табуном, та гострими списами вершників.

Стрімкою лавиною прокотився табун, і вже за мить не стало на що дивитися. Задоволені, що таки дочекалися цієї блискавичної вистави, люди висипали з-за парканів на вулицю, а найцікавіші побігли за табуном — подивитись, як биків заганятимуть у корралі.

Перед самим цирком вершники круто звернули вбік, і бики з розгону кинулися за своїми ватажками в «рукав» — вузький провулок між парканами, що вів прямо в корралі.

Гаррочисти-любителі раділи: перегін удався на славу. Табун промчав від пасовища до цирку, «як у мішку», жоден бик не відстав, а то загонщикам та пастухам довелося б добре поморочитись. Усі бики чудової породи — найкращі з маркізових черед. Завтра буде на що подивитися, аби тільки Матадори не дали маху й виступили на совість… У надії добре повеселитися на завтрашній фієсті ніші та кінні загонщики розійшлись по домівках. За годину на площі перед цирком не лишилося жодної живої душі; у череві величезної затопленої темрявою споруди люті бики помалу заспокоювались і засинали останнім у своєму житті сном.

Наступного ранку Хуан Гальярдо прокинувся майже вдосвіта. Спав він погано, його замучили уві сні тривожні кошмари.

Краще б йому зовсім не виступати на арені Севільї! В інших містах та селищах він живе парубоцьким життям, забуваючи на якийсь час про родину; кімната в готелі йому чужа, вона нічого не говорить ні його душі, ні серцю. Але вбиратися в костюм тореадора у своїй спальні, раз у раз натикатись на речі, що нагадують про Кармен, виходити назустріч небезпеці з будинку, який він сам спорудив і в якому жив спокійним сімейним життям — усе це позбавляє Гальярдо впевненості в собі, і він так хвилюється, ніби вперше виходите на бій з биком. А ще він боїться земляків, з якими йому треба жити і чия думка для нього важливіша, ніж оплески на всіх інших аренах Іспанії. О, жахлива мить, коли Гарабато закінчує вдягати його і пора виходити з дому! У костюмі матадора він спускається в тихе патіо. Підбігають небожата, захоплено мацають блискучі оздоби, але не зважуються заговорити до дядька; вусата сестра цілує його з виразом жаху, ніби проводжає на певну смерть; мати ховається в найдальшій кімнаті — ні, вона не вийде до сина, їй нездужається. Кармен намагається приховати своє хвилювання — бліда як смерть, з міцно стиснутими посинілими губами, вона нервово кліпає віями, силкуючись стримати сльози; та коли бачить, що чоловік уже в передпокої, рвучко підносить до очей хустинку і вся тремтить від здушених ридань; Хуанова сестра та інші жінки підбігають і підтримують її під руки, інакше вона не встояла б на ногах.

Тут розгубився б і сам Роже де Флор, про якого так любив згадувати Хуанів шуряк.

— А будь воно прокляте!.. — вигукнув Гальярдо. — Та ні за які скарби не погодився б я виступати в Севільї, але ж треба потішити земляків і заткнути пельку негідникам, що розпускають чутки, ніби я боюся севільської публіки.

вернуться

29

Фієста — велике народне свято. Тут: бій биків.

35
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Ібаньєс Бласко - Кров і пісок Кров і пісок
Мир литературы