Выбери любимый жанр

Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга - Рауд Эно Мартинович - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Так, тієї ж миті пролунав жахливий скрик. Він був та-кий нестямний, що Мохобородько і Муфтик уклякли з переляку. А з Півчеревичком сталося цілком протилежне — його ніби вихором підкинуло в повітря.

На якусь мить запала тиша, по тому Півчеревичок так заверещав, що аж морозом обсипало. Стрімголов він кинувся до Мохобородька і сховався під бородою свого друга.

— Що сталося, серденько? — запитав Мохобородько.

Голос у нього тремтів. А Півчеревичок під бородою здригався так, що не міг і слівця промовити.

Тим часом підійшов Муфтик. Запихаючи до муфти зірвані листки бобівника, він перелякано сповістив:

— У траві щось ворушиться.

Мохобородько стрепенувся.

— Що в траві? Де в траві?

— Отамечки, де Півчеревичок злетів у повітря, — пояснив Муфтик. — Отам у траві щось ворушиться.

— Ага, ворушиться, — повторив Мохобородько і глибокодумно наморщив лоб. — Що ж воно там ворушиться, цікаво знати.

Мохобородько полегшено зітхнув: страх потроху минав, і тільки Півчеревичка, що притулився під його бородою, і досі трясця трясла.

— Та годі-бо, — почав умовляти його Мохобородько. — По-перше, дрижаки принижують власну гідність, а по-друге, від цього моя борода тремтить, мов у старезного дідка.

— Але ж це… — голосові зв’язки у Півчеревичка нарешті ожили, — це-це-це — змій, він звивається отам, у траві! Я наступив на нього, слово честі!

Мохобородьків голос умить посуворішав.

— Ти наступив на змія! — докірливо вигукнув він і зневажливим порухом виштовхнув Півчеревичка з-під своєї бороди. — Де ж були твої очі, сліпако?!

І Мохобородько мерщій поспішив туди, де хилиталася трава. За мить він схилився над змієм і ніжно говорив:

— Крихітний мій! Цей нерозумний Півчеревичок наступив на тебе, і через це ти звиваєшся. Півчеревичок топтав тебе своїми страшними голими пальцями! Він же дурненький. Але він ненавмисне заподіяв тобі лихо. Давай вибачимо Півчеревичкові, гаразд?

Муфтик тихцем підкрався до Півчеревичка й прошепотів :

— Змій укусив тебе?

— Ні, — прошепотів у відповідь Півчеревичок. — Та мало не вкусив… В останню мить я встиг підстрибнути.

— Це твоє щастя, — полегшено зітхнув Муфтик, одначе вмить його обличчя пойнялося тінню страху. — Диви, що робить Мохобородько!

— Ой біда! — вигукнув Півчеревичок.

— Стережися, Мохобородьку! — крикнув Муфтик.

Мохобородько взяв змія і почав на нього дмухати. Не зважаючи на занепокоєння друзів, він тихо бурмотів:

— Біль — вороні, недуга — сороці, і наш Рудольф буде здоровісінький-здоровісінький.

— Чому ти його називаєш Рудольфом? — поцікавився Муфтик, який трохи опанував собою.

— А хіба він не схожий на Рудольфа? — усміхнувся Мохобородько. — Про мене, Рудольф як Рудольф.

І з цими словами він спокійно поклав змія в кишеню.

— Ти що, — зблід Півчеревичок. — Ти збираєшся взяти його з собою?

— А чому б і ні?—насурмлився Мохобородько. —Якщо сама природа зігріває зміїв на своїх грудях, то чому один із них не може пожити тижнів зо два в моїй кишені?

— Два тиж-н-ні? — затнувся Муфтик.

— Еге ж, — рішуче мовив Мохобородько. — Тижнів зо два, доки зовсім одужає.

Муфтик і Півчеревичок збагнули, що переконати Мохобородька неможливо, і тяжко зітхнули.

— Ох, скоріше б випити заспокійливого чаю, — буркнув Півчеревичок.

Він підійшов до валеріанового кущика і висмикнув його з землі.

По тому вони рушили назад — Мохобородько попереду, Муфтик і Півчеревичок — кроків за двадцять позаду.

ПІВЧЕРЕВИЧОК НЕПОКОЇТЬСЯ

Повернувшись до машини, крихітні чоловічки найперше зварили собі заспокійливого чаю. І як тільки він охолов, випили швиденько, навіть без цукру.

— Тепер усе гаразд, — сказав Мохобородько, — ось трохи почекаємо і тоді побачимо, як він діє.

Чекали вони довгенько, проте ні Муфтик, ні Півчеревичок не виявляли ні найменших ознак заспокоєння. Навпаки, дедалі частіше стурбовано косували у бік Мохобородь-кової кишені: вона ворушилася.

Лише тоді вони відчули деяке полегшення, коли Мохобородько взяв у фургоні бідончик і сказав, що піде в село по молоко.

— Он воно що, — сказав Муфтик, немічно посміхаючись. — Досі ми здебільшого задовольнялися чаєм і ягідним соком, а тепер виявляється, що…

— Що ти станеш молокососом, — закінчив Півчеревичок Муфтикову фразу.

Мохобородько посміхнувся.

— Самі ви молокососи, — кинув він трохи сердито. — Я ж не про себе турбуюсь.

— А про кого? — поцікавився Півчеревичок.

— Звісно, про Рудольфа, — підвищив голос Мохобородько. — Бо куди ж це годиться — щоб хворий Рудольф не випив ковтка свіжого молока!

Півчеревичок мудро промовчав у відповідь. Сварки не виникло, і Мохобородько подався до села.

Муфтик і Півчеревичок одночасно зітхнули, перегодом зітхнули ще раз і всілися на землю. Якийсь час вони стурбовано дивилися услід Мохобородькові і не зронили й слова. Нарешті Півчеревичок утретє зітхнув і повільно перевів погляд на Муфтика.

— Слухай-но, Муфтику, — тихо сказав він. — Я можу бути з тобою відвертим, га?

— Я залюбки послухаю тебе, — сказав Муфтик.

Півчеревичок вів далі:

— Мохобородько, звісно, гарний хлопець, та… Чи розумно ми вчинили, коли, захопившись морозивом, заприятелювали з ним?

Від цієї одвертості Муфтикові стало ніяково. Він заходився без потреби вичісувати свою муфту, зашарівся і опустив очі.

— Ти гадаєш, що…

— Я гадаю, що надто поквапилися, взявши до свого гурту Мохобородька, — вів далі Півчеревичок. — Передусім слід було б вивчити його звички й уподобання. А ми, нализькавшись солодкого морозива, ладні були обійнятися з ким завгодно.

— Це ти вже перебільшуєш, — промимрив Муфтик.

Але Півчеревичок завівся не на жарт.

— Я ні на грам не перебільшую! — вигукнув він. — Якщо хто й перебільшує, то — Мохобородько. Чи це, по-твоєму, не перебільшення, коли до кишені беруть зміюку? Це, по-твоєму, цілком природно?

Муфтик не вважав перебування змії в кишені таким уже природним, проте йому не подобалося позаочі говорити так про свого товариша. Ось чому він коротко буркнув:

— Мохобородько — наш друг.

— Саме так! — спаленів Півчеревичок. — У тому й біда, що ми надибали такого друга. Уяви лишень — друг, а пригріває змію.

Муфтик похнюпився. Він не знав, що відповісти Півчеревичкові. І взагалі він більше не хотів говорити про Мохобородька позаочі — в нього, ясна річ, можуть бути свої дивацтва, але в цілому, хоч як не глянь, він приємний супутник і чудовий товариш.

Щоб припинити цю розмову, Муфтик удав, ніби так хоче спати, що аж повіки злипаються.

— Від цього Мохобородькового заспокійливого чаю хилить на сон, — сказав він, потягуючись і солодко позіхаючи. — Може, подрімаємо?

Півчеревичок одразу ж пристав на це.

кивнув він. — Хто відає, коли нам знову пощастить склепити повіки. Принаймні я не уявляю, як міг би заснути на галяві, де зміюка…

І коли Муфтик нічого не відповів на це, додав, лукаво посміхаючись:

— Чи тобі байдуже, коли раптом змій уночі заповзе до тебе в муфту?

— Ось годі про це, — сказав Муфтик, і голос у нього зрадливо затремтів. — Припини, будь ласка, цю зміїну розмову.

Він ліг на спину і заплющив очі.

— Ну, хай буде так, хай буде, — пробурмотів Півчеревичок і теж ліг горілиць. — Спробуємо заснути. І дай боже, щоб уві сні не побачити отого гидкого змія!

Хтозна, чи Муфтик і Півчеревичок просто втомилися, чи нарешті подіяв заспокійливий чай, але невдовзі двоє друзів поринули у глибокий сон. Навколо сюрчали цвіркуни, не вгавали всілякі інші комахи. Із лісу долинали пташині співи. У селі валували собаки, напевне, Мохобородько зі своїм молочним бідончиком дістався туди.

А втім, Муфтик і Півчеревичок не чули нічого, лише дружно похропували. Вони не чули, як, пронизливо скрекочучи, із лісу вилетіла сорока.

Вона всілася неподалік на ліщині й зацікавлено розглядала дивних чоловічків. Тоді скрекотнула ще раз, уже стиха. Мандрівнички навіть не ворухнулися. Застигла на гілці й білобока. Вона некліпно дивилася на маленьких друзів, жадібно втупилася в золоті медалі, що сяяли в них на грудях.

2
Перейти на страницу:
Мир литературы